Якщо Україна не вирішить, як діяти з колаборанатами, побутові спалахи розправи неминучі — історик

Досвід країн після Другої світової війни

Сергій Громенко: Після Другої світової війни кожна країна давала собі раду самостійно. В усіх випадках було драматично, а подекуди навіть трагічно. Найпоширеніший спосіб розправи з колаборантами подала Франція. Кілька очільників були засуджені до тривалих термінів ув’язнення. Деяких засудили до розстрілів, але замінили потім на ув’язнення.

Як це було в Німеччині. Через нацистського роду громадські об’єднання, політичні інституції, спілки, армію за час війни пройшло 44 мільйони німців. Очевидно, що неможливо було таку кількість людей покарати. Через органи, які мали визначати хто несе відповідальність, а хто ні, пройшло приблизно 3 мільйонів людей. З цих людей кількість смертних вироків — менш як 1 тисяча. Деякі взагалі були заочними, а деякі — замінені. Режиму масового покарання всіх нацистів не було і бути не могло, тому що просто нікому було б це виконувати. Німеччина пройшла дуже довгий і складний шлях. У 1951 році, коли денацифікація офіційно закінчилася, насправді чверть населення все ще вважала Гітлера цілком притомним державним керівником.

У Польщі та Чехословаччині, наприклад, німецьке цивільне населення знавало лютих утисків, депортації і навіть вбивств. Без розбору на правих і винуватих. Мова йде про мільйони людей.

Як Україні треба діяти з колабораціонізмом?

Сергій Громенко: Коли ми говоримо про те, як жити далі після визволення всіх окупованих раніше територій, треба розуміти, що це не нова проблема. Вона з’явилася не після звільнення Херсону чи Бучі, а ще у 2014 році. Українські політологи та експерти почали бити на сполох ще тоді. Тому що в українському законодавстві відсутнє чітке розмежування злочинної колаборантської діяльності різного роду.

Ще й досі це не розроблено повною мірою механізм визначення хто за що винуватий і як має відповідати. Зараз застосовуються окремі статті Кримінального кодексу за державну зраду. Але список людей, яких можна притягнути за такою статтею насправді не дуже великий. Це становить певну проблему. Обговорювалися на внесення на розгляд різних комітетів певні законопроєкти про колабораціонізм. Був навіть проєкт закону про прощення для тих, хто добровільно розкається. Але найбільша проблема українського законодавчого поля — немає закону, в якому було б написано, наприклад, «Керівник відділу ЖКГ в окупаційній адміністрації — це посада, за обійняття якої буде відповідальність. А рядовому сантехніку, який під окупацією ладнав труби, покарання не буде». Через те, що такого розмежування немає, й виникає ця сіра смуга, де ніхто не розуміє як буде.

• Якщо Україна не дасть лад колабораціонізму, побутові спалахи розправи неминучі. На жаль, Україна до цього поки що не готується.

Все досить просто: або Україна дає легітимний механізм покарання або принаймні ураження у правах колаборантів і злочинців, або це все залишається на побутовому рівні, і нас чекає спалах внутрішньосуспільного насильства.

Всіх пересаджати не вийде: на це немає ресурсу, та й може так вийти, що надто багато вʼязнів прийдеться утримувати. І не треба цього робити, насправді. Треба позбавити цих людей можливості впливати на майбутнє України. Люстрація, заборона на професію, позбавлення виборчих прав тих, хто явно підтримував і виправдовував російську агресію. Цього має бути достатньо. Так, це не легкий та довгий процес. Але й дуже важливий.

Читайте також: Якщо не задовольнити запит на справедливість, люди на деокупованих територіях будуть влаштовувати самосуди — Данилов

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS