Дітей травмує не заборона, а форма, в якій ми її висловлюємо — психологиня 

«Дитина не чує по-іншому», «ти розумієш лише крик», «на мене кричали й здорова виросла»! Чому ми кричимо на дітей? Бо знаємо, що сила на нашому боці й дитина не відповість. Поведінка дітей — найчастіше реакція на слова і дії дорослих. Але альтернатива крику є.

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Анна Просвєтова

Дітей травмує не заборона, а форма, в якій ми її висловлюємо — психологиня 
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/08/hr_my-pro-vse-domovylys-2021_08_31_prosvetova.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/08/hr_my-pro-vse-domovylys-2021_08_31_prosvetova.mp3
Дітей травмує не заборона, а форма, в якій ми її висловлюємо — психологиня 
0:00
/
0:00

Шантаж, погрози, заборони без пояснень. Батьки часто використовують це, якщо не розуміють, що з ними відбувається або не мають інструментів для спокійного спілкування з дітьми. Поваги чи батьківського авторитету це точно не додасть.

Розмова з психологинею, медіаторкою, авторкою книжки «Чарівне слово. Як говорити з дитиною, щоб вона чула, слухала і розуміла» Анною Просвєтовою.

Анна Просвєтова: Коли людина починає кричати, це говорить не про те, що вона просто зараз, за одну мить спалахнула і почала кричати. Вона вже десь накопичила роздратування, гнів перейшов у лють. Але тут є такий чинник, як розуміння безпечності цього процесу. Бо навряд чи якась мама, коли вона дуже дратується десь у соціальному середовищі, починає агресивно кричати на якогось там дядька в магазині чи незнайому тітку у відділенні банку. Ми розуміємо, що це неприпустимо і може бути небезпечно. Але кричати на свою дитину доросла людина може собі дозволити, бо знає, що дитина не відповість, не зможе себе захистити й ти натомість не отримаєш дозу агресії чи фізичного спротиву. Це емоційна вседозволеність і недисциплінованість. Ми ж насправді вміємо себе стримувати.

Чому дитина не реагує на крик?

Анна Просвєтова: Треба зрозуміти чому дитина ігнорує наш перший сигнал: через форму чи через суть. Звісно, діти чують. Може, варто переформулювати, звернути увагу на інтонацію та форму, у якій звучить прохання.

Ми не вміємо формулювати думки. У нас багато людей, які не відрізняють претензію від прохання, звинувачення від запитання. Саме через це, через хибні сигнали, які подаємо дітям, вони ігнорують, не розуміють нас, або відсторонюються. Бо окрім агресії та претензії у зверненні вони нічого не чують. Книжка «Чарівне слово. Як говорити з дитиною, щоб вона чула, слухала і розуміла» не лише про крик. Вона й про те, як коректно формулювати прохання, чим воно відрізняється від вказівки, як можна дати дитині зворотний зв’язок, щоб вона зрозуміла, де була помилка і як її можна виправити, щоб не переходити на крик.

Як вийти за межі розпитувань «що там у школі?», про оцінки?

Анна Просвєтова: Якщо у вас через брак часу, втомленість після роботи є лише 5 хвилин на добу поговорити з дитиною, то до біса ті оцінки. Не треба питати про ці контрольні. Запитайте у дитини, чи трапилося цього дня щось смішне, а чи було щось, що її здивувало, а чи був привід пишатися собою, а що сьогодні засмутило, чи може, врятувало. Зрештою, як син чи донька почувалися сьогодні. Дуже багато уваги приділяємо оцінкам, а важливіше, що дитина відчуває у цей час: емоції, переживання, особисті стосунки.

Як правильно забороняти?

Анна Просвєтова: Батьки бояться забороняти, щоб не травмувати дитину. Не треба буквально це сприймати. Коли дитина росте, є безліч речей, які треба забороняти. Не через те, що це забаганка батьків, а через те, що певні речі зумовлені нормами безпеки, життя, шкідливі. Ми маємо розуміти, що у нас для дитини мають бути певні межі. Щось можна дитині, а щось ми не можемо дозволити. І це не травмує дитину. Її травмує форма, у якій ми можемо цю заборону висловлювати. Якщо заборона містить погрози та агресію — це може травмувати. Усі погрози з боку батьків дитина сприймає як абсолютну реальність.

Заборона — це не батьківська тиранія. Нею є нездорова комунікація, погрози та агресія. Але нормальні межі ми створюємо заборонами й це є завданням батьків: створити рамки безпеки, у яких дитина може вільно почуватися.

Що робити, якщо хочеться крикнути?

Анна Просвєтова: Розв’язати напружений діалог можна паузою. Коли бракує слів та емоції — через край, можна вийти з кімнати, попити води, подивитися у вікно і продумати подальший план та мету розмови. Потім вже можна повернутися до діалогу. Дослухайтеся до порад своїх дітей, вони бувають іноді мудрішими за вас.

У кожного з нас була у житті людина, яка постійно кричала, агресивно щось доводила, погрожувала. Коли ця людина прибігала до вас з криками, ви до неї ставилися з повагою? Скоріше за все, — ні. Ви вважали, що це неадекватна людина, треба триматися від неї якомога далі й це не викликає поваги. Натомість якщо згадаєте людину, яка була для вас авторитетом, то це скоріш за все, була дуже мудра, врівноважена, коректна людина, яка вміла контролювати себе. Контролюючи себе, можемо керувати ситуацією навколо нас.

Повністю програму слухайте в аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS

За підтримки:

Коментарi до запису