«Противник іде по стежці з трупів» — Янкі про ставлення росіян до своїх бійців

Партнер проєкту — магазин військового спорядження Ukrarmor.

Ukrarmor — якісне військове спорядження, одяг та взуття!

Переходь за посиланням та обирай екіп під свої задачі з-поміж 3000 товарів:

• броня з підтвердженими протоколами відстрілу (з 1 по 6 клас захисту);
• тактичний одяг та взуття;
• туристичне спорядження;
• українське виробництво стандартів ДСТУ та НАТО.

А з промокодом HROMRADIO отримай знижку 10% на будь-який товар!

«Ні разу не спостерігав, щоб противник проводив евакуацію: поранених, або тіл загиблих…»

Ірина Сампан: Чому відбувається те, що відбувається в Торецьку, і на інших напрямках. Чому росіянам вдається просуватися? Що ми можемо зробити: що потрібно Силам оборони, і вашому батальйону, зокрема, щоби хоча б в тримати їх на цих рубежах якомога довше, щоби не допустити відхід до Костянтинівки.

Вадим «Янкі» Крикун: Насправді, все дуже примітивно. Це переважаюча кількість в усьому. Противник закидає нас «м’ясом», можна і так сказати. Ми недавно проводили нараду з нашими офіцерами, підбивали статистику за 2024 рік. І не порівняти кількість втрат нашого підрозділу і російського, який стояв навпроти нас.

За період того ж самого Торецька нам вдалося повністю знищити батальйон, який стояв навпроти нас, і вже відбулася ротація, вже заїхав новий підрозділ. Відповідно, він з тією ж самою інтенсивністю проводить штурмові дії. Зі свого боку ми теж, на жаль, мали втрати, але їх не порівняти.

Величезна перевага в усьому: артилерія, снаряди, БК, люди, техніка. І знову ж таки тактика. Ми завжди, що в принципі і відрізняє від нашого ворога, ми дбаємо про наш особовий склад. Голосні слова, багато хто їх експлуатує, але, насправді, це так. Тобто, будь-який поранений боєць, будь-який загиблий боєць — це вже обов’язковий виклик евакуації, надання допомоги тощо.

Водночас я ні разу не спостерігав, щоб противник проводив евакуацію: поранених, або тіл загиблих.

Тобто, досить дивно. Ми довго сперечалися, у нас уже були різні теорії, у зв’язку з чим? Противник іде по стежці з трупів. Один і той самий маршрут, один і той самий час. Все одно ідуть — і один і той самий результат — гинуть.

Читайте також: Медики у війську мають працювати безпосередньо по своїй професії, а не штурмовиками — Яна Зінкевич

Або людина недалека, або вона під дією чогось. У нас уже і такі версії були. Допоки не пішли перші полонені. Достатньо полонених вдалося взяти. І — їх просто обманюють. Вони не володіють обстановкою взагалі. У них відсутні такі етапі, як планування чогось. Розвідка. Ознайомлення з місцевістю тощо.

Коли ми заводимо особовий склад на якусь нову позицію, це цілий етап процесів, які відбуваються. Ми проводимо дорозвідку, аеророзвідку. Плануємо. Логістику, мінування, прикриття вогневе тощо.

Їм просто кажуть: «ідіть туди, там наші» — ну тобто, їхні соратники — «вони вас зустрінуть». І вони сліпо, дурно йдуть вперед.

Важливість утримання Часового Яру

Ірина Сампан: Якщо їм все-таки вдасться взяти Торецьк повністю — це буде ще одне падіння великого міста — наскільки швидко вони зможуть просуватися далі до Костянтинівки. І наскільки ми в цих лісосмугах, полях, зможемо їх стримувати?

Вадим «Янкі» Крикун: Це дуже складне питання. Я не впевнений, що вони будуть іти у лобову атаку на Костянтинівку. Тому що це знову ж таки питання швидкості і забере в них чималий період часу.

Тому що, наприклад, з нашого досвіду, у нас більш менш, наскільки це можливо, і наскільки нам дозволив час, підготовлені додаткові рубежі оборони… Таким чином вдається стримувати наступ противника.

Ото, силами батальйону ми формуємо другий рубіж оборони, силами бригади ми формуємо третій рубіж оборони.

Тобто, якщо вони будуть далі іти так, це буде довго і завдасть їм величезних втрат.

Якщо вони почнуть маневрувати, або підуть флангово, з того ж самого Покровська або Часового Яру, це вже питання більш стратегічного характеру. Буде досить складно.

Ірина Сампан: Тобто, утримання Часового Яру впливає на це?

Вадим «Янкі» Крикун: Звичайно. Часів Яр — це висота, з якої прекрасно можна здійснювати артобстріл тої ж самої аж навіть Дружківки, наприклад.

Читайте також: Росіяни не зупиняться за жодних обставин, допоки будуть спроможні діяти — командир ОП БПС «Яструби»

Про оборонні рубежі

Ірина Сампан: Нещодавно командир бригади Азов Денис Прокопенко написав допис у фейсбуці щодо відсутності адекватної системи оборони і наявності фортифікацій.

Зокрема, цитата з його допису:

«Так, звісно, на фронті є такі ділянки, де і кінь не валявся. Або де просто змушують солдатів займати оборону в «кошачих туалетах»: там, де немає шансу просидіти і кілька годин без поранення (про евакуацію взагалі мовчу). Потім браво доповідають, що «людей немає», хоча в сусідній посадці вже давно виритий і накритий той самий опорний пункт, але вже «людей немає». Насправді справа навіть не в цьому. У трьох випадках, при прийомі смуги оборони, було виявлено, що здебільшого проблема значно ширша та багатогранніша, ніж просто відсутність людського або технічного ресурсу».

То чи є ці оборонні рубежі, викопані окопи? Вони є, чи їх нема, чи вони настільки неякісні, що можна сказати, що їх немає?

Вадим «Янкі» Крикун: Тут мені здається, трошки глибше. Що, мені здається, хотів сказати командир, і в принципі, його повністю підтримую. Бувають ситуації, і вони досить часті, — зараз «камінь» трошки в колег, — коли деякі офіцери просто бояться доповісти «наверх», що «от цей кущик втрачений». Або немає доцільності силами чотирьох військовослужбовців тримати під охороною «цей кущик». Коли позаду викопаний цілий опорний пункт. Де можна тримати оборону, прекрасно, мінімально ризикуючи життям особового складу.

Тому що потрібно відступити якихось нещасних 200 метрів, допустимо. Мені здається, що командир до цього і апелює. Що інколи потрібно дивитися більш стратегічно.

Про можливість зниження мобілізаційного віку

Вадим «Янкі» Крикун: Не хотілося би. Мені чисто як людині, не хотілося би. Мені шкода бачити цих молодих хлопців. Я взяв собі за правило, коли приходить до мене ряд новобранців, я зі всіма проводжу особисту співбесіду. Для того, щоб визначити, хто куди іде, в які підрозділи, на який напрямок тощо.

І з усіх хлопців — є такі, що з 18, 18-23 — я ставлю запитання: «З яких мотивів ти тут?». І в 99% випадків я чую відповідь дуже романтизовану. «Я — чоловік», «у нас в країні війна», «я повинен захищати свою сім’ю, землю» тощо.

Насправді, боляче це чути, поясню чому. Ти розумієш, що це «цвіт нації», розумієш, що таких мало. Що це правильно виховані, окультурені і з правильними життєвими принципами юнаки. Як мають бути рушійною силою в нашій країні, які мають бути генофондом нашої нації. А вони ідуть у місця, де, ймовірно, є велика загроза втратити життя. І вони показують себе досить достойно. Я би не хотів, щоби ці юнаки воювали. Тому що вони ще не до кінця усвідомлюють, що таке війна.

Ми намагаємося максимально берегти цих хлопців, максимально їх підготувати, наскільки це можливо. Я би не хотів, щоби взагалі війна на території України була. Це не наш вибір…

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі або дивіться на Youtube-каналі Громадського радіо