Одразу після весілля у лютому 2022 року Олександр повернувся на службу в Маріуполь. Потрапив у полон у перші місяці повномасштабного вторгнення. Росіяни звинуватили його у «розстрілі цивільного населення» і засудили до довічного ув’язнення.
Офіцер був свідком жорстокого ставлення до українських військових. І попри все — вижив, мріючи вперше побачити свого сина.
В інтерв’ю — говорить про гідність, психологічну стійкість і важливість підтримки тих, хто досі залишається в російському полоні.
Олександр Свинарчук: Як відбувається процес оцього «засудження». В основному це стосується військовослужбовців, які були на позиціях, і офіцерів, які ними керували. У моєму випадку росіяни, слідчі, не знаю, хто, з’ясували, хто був де, на яких посадах, і хто чим і ким керував. З’ясували, якому офіцеру підпорядковується який особовий склад.
Знайшли декілька військовослужбовців, які підпорядковувалися мені саме на позиціях, на них вплинули, скажімо так, фізично, чи не знаю, яким чином. Методи є різні. Повпливали, що військовий написав «явку з повинною», що нібито «такого-то числа в секторі мого огляду йшли цивільні люди» — історії різні були, і таких, що уявити дуже важко — «вони помітили рух цивільних осіб, мені повідомили». І, за цим їхнім сценарієм, «я їм давав команди відкривати вогонь».
І тоді приходить ця історія у моє СІЗО, і приходять оперативники і розповідають, що «от, ти такий-сякий, розповідай, як було, що було, і скількох людей ти дав команду вбити».
Спочатку я думав, що, може там є хоч якась трохи справедливість, не знаю, як це назвати, чи здоровий глузд, бо одразу видно, що це все «брєд».
І були ті слідчі і оперативники, яким я намагався пояснити, що такого бути не може… І доказів, свідків, тіл немає. І який би був нам сенс від цього взагалі, щоб робити таке? Це було в перший день, можна було «розмовляти».
Далі сказали, «не хочеш по-хорошому», буде по-іншому. Проводили далі певного роду «бесіди», «роботу». Я тримався десь весь червень. Перший допит був по цій «справі» 1 червня, і вже 6 липня я підписав все, що «треба» було.
Слідчі свої руки не марали взагалі, робили все це оперативники, спецназ. І це тривало день у день…
Дивіться та слухайте також: Правда про конфлікт на Азовсталі, полон і теракт в Оленівці — комбриг 38 ОБрМП Євген Беспалов
Олександр Свинарчук: Приїхав нвоий якийсь «начальник». Думаю, зараз йому розповім, що в чому логіка? Але мене ніхто не слухав. Мені відповідали «ще раз скажеш, що ти мені хочеш щось пояснити, і тобі кінець». І тоді, коли мене 3 години жарили тим шокером, і тоді я кажу, все, я все напишу. А вони кажуть, «нам не потрібно, щоб ти все написав, нам треба, щоб ти признався, як було».
І мене знов не слухають. Я тоді сказав, «напишу, як бійці напишуть, я так само напишу». Ще помучили, сказали «по правій руці його менше бийте, йому ще писати». Після того я написав.
Ще було кілька разів, допитували…
Відео мого «зізнання» росіяни зняли в серпні 2023 року. Побої вже зажили. Ми приїхали з одного закладу утримання в другий.
Дивіться та слухайте також: Геймерки-пілоти, міф про «бабський колектив» та хейт: командирка підрозділу БпЛА «Гарпії» Дарія
Олександр Свинарчук: Я думав про сім’ю, думав про дружину, про сина, я вже знав, що в нас має бути син. Я думав, що зараз я витерплю, і буде повернення додому, до сім’ї. І це буде моя винагорода за те, що терпів тут. Але коли ці знущання переходять межу терпимості, и ні про що не думаєш. Ти думаєш, швидше би це все закінчилося хоча би якось. Щоб я просто вже фізично це не витримав, і про все. Це було важко…
Дивіться повністю інтерв’ю на Youtube-каналі програми «На лінії вогню»
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете: