Картина Опанаса Сластьона «Проводи на Січ». Фото: Національна історична бібліотека України
Традиції випроводжання до війська ідуть ще з історії козаччини. Але такого яскравого характеру це набуло за часи рекрутчини, коли парубків забирали у військо на 25 років. Прощання з парубком тоді могло бути на все життя. Це була унікальна подія у життях родини та громади. Не випадково це набуло ритуального характеру. Розповідає Наталія Хоменко.
«Проводи в армію — це один з етапів ініціації становлення парубка. Випроводжання — перехідний момент. У деяких традиціях парубок, який не служив у армії, не мав права одружитися».
За словами Наталії Хоменко, у проводах в армію брала участь вся громада. Це були пишні святкування на рівні весілля. Іноді навіть пишніше.
«Гості, які приходили на проводи, приносили дарунки. Парубок під час застілля брав тарілку, ставив на неї чарку, підходив до кожного гостя, гість брав чарку та випивав, а на місце чарки клав гроші. Це було на кшталт сучасних податків. Громада мала спорядити та випровадити рекрута. Тому у цьому брали участь усі. Проводи завжди святкували цілу ніч перед тим, як хлопця забирали».
Читайте також: Варити пиво на Миколая: відроджуємо забуті українські традиції
Наталія Хоменко розповідає, що дівчина, яка чекала на парубка, що іде в армію, дарувала йому квітку. Це паралель з весільної обрядовості. Це робилося на випадок, якщо хлопець загине, щоб він був не самотній. Це символічна форма одруження.
«Цікаво, що виходити з хати парубку треба було спиною вперед. Це пояснювалося тим, що так він не зустрінеться обличчям зі смертю. Іноді треба було, щоб парубок тричі повернувся в хату. Навмисно щось ховали від нього. Іноді парубок мав поцілувати піч. Начебто прив’язатися до домашнього вогнища та повернутися. Пострижени відбувалися вдома. Частину волосся ховали за ікони. Іноді збирали та берегли землю зі сліду парубка. Служити в армії було честю. Парубок, який не служив, був «поганою партією» для дівчат».
В’язали хустинки парубку. Коли він їхав, розкидав їх, усі мали їх зібрати. Особливо батьки. Вони мали берегти ці хустинки доки парубок повернеться зі служби.
«Так було у моїй сім’ї. Коли мій брат їхав в армію, його забрав автобус, потім автобус зупинився, і мій брати викинув хустинку. Моя мама мала її підібрати».
Особлива увага наділялася пісням. Є окрема група пісень — рекрутські. Вони переважно у жіночому репертуарі. У піснях мотиви оплакування, прощання.
Читайте також: Радянська влада карала за колядування, і традиції забувалися — дослідник традиційної музики
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі