Як незряча людина працює на стрічці новин Громадського радіо: інтерв'ю з Володимиром Пирогом

Професійна діяльність

Влад Бундаш: Володимир уже майже місяць працює на Громадському радіо. Пише новини. Він — незряча людина. В Україні на жаль, багато роботодавців не готові, не вміють і не мають досвіду у роботі з людьми з інвалідностями. Розкажи про свій професійний досвід.

Володимир Пиріг: У професії я із 2008 року. Понад 10 років працюю на новинних стрічках. Починав зі статей. Писав про технології. Був власним кореспондентом однієї з київських агенцій, якої вже зараз не існує. Після — працював на місцевому сайті. З цього і почалося моє «стрічкування» — ведення стрічки новин. Найдовше я пропрацював на сайті Zaхid.net. Потім перейшов на сайт Lviv.media.

Я спочатку був заточений під великий обсяг роботи. 2014 рік. Багато подій. Крим, Донбас, злочини Майдану. В якийсь момент я зрозумів, що втомився від новин. Але зараз думаю, що я втомився не від новин, а від роботи в місцевих ресурсах, де не завжди зрозуміла специфіка. Мене найбільше виснажував момент суб’єктивізму щодо новин. Тому з часом пішов з новинної стрічки на деякий час.

Мені прислали допис Вікторії Єрмолаєвої про пошук новинарів. Я довго думав чи спробувати потрапити на Громадське радіо. З однієї сторони, це знову новини. А з іншої — це видання такого профілю, під який я заточений. Для мене це був статусний крок. Я подумав, що варто спробувати. Громадське радіо — це відоме видання. Для мене це вища сходинка, яка доводить мені ж самому, що я можу вийти з місцевого рівня на всеукраїнський.

У Zaхid.net я потрапив не одразу. Я подавав резюме, мене не взяли. Але згодом мені написав головний редактор, ми зустрілися і він запропонував мені роботу. Велику роль зіграло те, що мене знали особисто багато хто. Я навчався на факультеті журналістики, жив у гуртожитку. Мене дійсно знали. А коли я вийшов з Zaхid.net і почав шукати роботу, то мені відмовляли через те, що я незрячий.

Я свідомо в резюме не вказував, що я незрячий. Так от, якось мені зателефонували, сказали, що у мене хороше резюме. Спитали про облік у військкоматі. Я сказав, що за це можна не переживати. Мене не мобілізують, бо я повністю незрячий. Мені почали говорити, що я навряд чи справлюся з цією роботою, бо там багато з фото треба працювати тощо. Я зрозумів, що вони не готові до експериментів.

Влад Бундаш: Тобто з’являються упередження, коли ти кажеш, що ти незрячий? Але ти чудово справляєшся. Які інструменти ти використовуєш у своїй роботі?

Володимир Пиріг: Насправді нічого надзвичайного немає. Я роблю все те саме, що роблять інші новинарі. Різниця тільки у тому, що на мій комп’ютер треба встановити спеціальну програму зчитування з екрана. Між незрячими поширений сленговий термін «скрінрідер». Це програма, яка озвучує все, що робить користувач. Кожну дію. Для того, щоб це працювало, програми та сайти мають бути доступними. Є певні стандарти доступності. Якщо код застосунку чи сайту прописаний правильно, то проблем не буде. Але буває так, що розробники нехтують цим.

Я ще й перекладач програми скрінрідера MVDA. Я маю розуміти, як що працює. Я нею вже користуюся на автопілоті. Коли мене хтось питає як щось там зробити, я довго думаю і згадую, а як же я це роблю. Бо все вже автоматично.

Багато хто дивується, як я працюю з фото. Оскільки на стрічках я працюю багато років, маю певний алгоритм. Не знаю, як його описати. Зараз стало ще простіше. Я беру фото і проганяю його через штучний інтелект, який мені його описує. Це прекрасно. А коли цього не було, були інші алгоритми. Я знав, де шукати фото. Наприклад, якщо «Радіо Свобода» бере фото, то я теж можу його взяти. Бо людина, яка його ставила, точно розуміє що робить. В основному, все це відбувається «на угад».

Дуже важливо, щоб колеги допомагали, якщо мені потрібна допомога. Це, до речі, зупиняло роботодавців. Насправді я не часто прошу про допомогу. Роблю це, коли потрібно зробити скриншот з відео, наприклад. Або коли є тільки вертикальні фото з події, а мені потрібне горизонтальне. Я не зможу його переробити. Це основні моменти. Вони стаються не часто. Переважно я справляюся самостійно. Варіанти є. Головне — вміти ними користуватися.

Я дуже вдячний Громадському радіо, що ви не побоялися експерименту, коли брали мене. Це мало б іншим медіакомпаніям дати зрозуміти, що не треба одразу відмовляти таким людям, як я. Варто пробувати. Якщо відмовляти на підставі суб’єктивних суджень і стереотипів, це не добре.

Читайте також: Війна змусила нас замислитись, що люди з інвалідністю повинні активно жити в соціумі — Уляна Пчолкіна

Соціальна місія

Влад Бундаш: Знаю, що ти маєш соціальну місію. Займаєшся навчанням незрячих українських ветеранів і ветеранок. Я говорю про проєкт «Точка дотику». Про що цей проєкт?

Володимир Пиріг: Цей проєкт проводиться час від часу. Він поки що не є регулярним. Там я навчаю незрячих ветеранів і ветеранок тому, як користуватися смартфонами та комп’ютерами без зору. Найцікавіше у тому всьому — це коли ти бачиш результат. Є у мене приклад. Це хлопець Антон, який навчався у мене. Він спочатку навчився користуватися смартфоном. А до комп’ютера якось не доходив. А от буквально позавчора написав мені повідомлення з комп’ютера. Сказав, що навчився вже друкувати. Досить швидко, як на новачка. Я зрозумів, що всі ті знання, які я йому дав, не були зайвими. Вони не стерлися. І це стало поштовхом для нього на опанування чогось нового.

Влад Бундаш: Це дуже важлива робота. Передача досвіду — це людська місія. Я вдячний тобі, що ти маєш сили і бажання на це. Чи зараз в Україні достатньо програм та ініціатив для навчання та реабілітації незрячих ветеранів?

Володимир Пиріг: Такі ініціативи є. Їх звичайно недостатньо. Вони усі розраховані на певний час. Наприклад, є організація «Сучасний погляд». Вони проводять багато реабілітаційних таборів для ветеранів і ветеранок. Там їх навчають орієнтуванню, технологіям тощо. Є організація «Християнська місія служіння незрячим». Вони теж працюють з військовими. Але цього недостатньо. Не знаю, чи буде колись цього достатньо.

Читайте також: Ярослава Шаркий про «Ігри Нескорених»: Ми — ветерани, які відновлюються за допомогою спорту

За даними Міністерства соціальної політики, станом на 1 січня 2020 року в Україні налічувалось 2,7 млн людей з інвалідністю. У лютому 2023 року народний депутат Сергій Гривко заявив Соціальній інформаційній платформі, що від початку повномасштабного вторгнення людей з інвалідністю побільшало орієнтовно на 27 тисяч. 

У лютому 2023 року Мінсоцполітики повідомило, що лише 16% людей з інвалідністю офіційно працевлаштовано в Україні. За словами міністерки Оксани Жолнович, чинна система працевлаштування осіб з інвалідністю, яка ґрунтується на квотному принципі та системі штрафних санкцій, не є ефективною.

У травні 2023 року за основу було прийнято законопроєкт 5344, розроблений Мінсоцполітики. За словами Оксани Жолнович, законопроєкт покликаний збільшити інклюзію в суспільстві. Серед іншого, в законопроєкті ставиться акцент на забезпеченні гідних умов роботи людей з інвалідністю, накопиченні ресурсу і розширенні підтримки соцпідприємств. Законопроєкт наразі очікує другого читання. 

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі