Як правильно комунікувати з військовими з інвалідністю?

Не кажіть «мені шкода», «одужуй», не пропонуйте гроші. Як правильно поводитись, коли ми зустрічаємо військовослужбовця чи військовослужбовицю з інвалідністю? Що казати заборонено, а що дозволено? Говоримо про це з директоркою Superhumans Center Ольгою Руднєвою.

Як не можна комунікувати з людьми з інвалідністю

1. Людина з інвалідністю не стовідсотково отримала інвалідність внаслідок війни — це могло трапитися у цивільному житті. Відповідно, не треба ставитися до усіх чоловіків і жінок з інвалідністю як до людей, які пройшли війну.
2. Не треба жаліти таких людей, підходити й казати, що вам шкода, що це сталося.
3. Не варто пропонувати гроші. Дуже часто люди з інвалідністю, навіть наші герої, які отримали поранення на війні, кажуть, що до них підходять на вулиці й пропонують їм гроші. Це проти їхнього розуміння гідності.
4. Не треба ставитися до інвалідності як до кари Божої. І не треба розпитувати людину, що саме з нею сталося і як. Це дуже дратує. Якщо вона захоче розповісти, внаслідок чого отримала інвалідність або поранення, то сама про це почне розповідати.
5. Не варто казати дуже загальні фрази, які ні про що не говорять. Найсмішніше слово — це «одужуй». Особливо для людей в кріслах колісних, які, напевно, ніколи не зможуть ходити. Або для тих, хто втратив кінцівку, адже вона не відростає. Такі люди не вважають себе хворими — це перманентний стан, хронічна історія. Тобто про одужання не можемо говорити.

Це базові табу. Ми маємо розуміти, що люди з інвалідністю — такі самі люди, як інші. Їх буде ставати все більше. Ми будемо країною, де буде багато людей з інвалідністю. Наше завдання — забезпечити цим людям безбар’єрне пересування містом і комфортне перебування поряд з тими людьми, які не мають інвалідності.

Але хочу нагадати, що інвалідність – це питання часу. Якщо ми будемо жити довго, то рано чи пізно матимемо проблеми із зором, слухом, суглобами, нам, можливо, буде важко ходити.

Людина, яка отримала перелом, теж тимчасово є людиною з інвалідністю. Відповідно, ми всі в той чи інший період часу можемо стати людьми з інвалідністю. Але це ніяк не характеризує нас саме як людей. Це не впливає на наш ментальний стан, розум чи почуття гумору.

Тобто ми маємо ставитися до людей з інвалідністю так само, як ми ставимося до людей без інвалідності, не нав’язувати свою допомогу.

Читайте також: «Рятує не слово «тримайся», а розуміння, що люди поруч переживають щось подібне» — дружини військових про свої емоції під час війни

Як варто комунікувати з людьми з інвалідністю

1. Підійти сказати дякую — це те, що сприймається добре. Якщо ви розумієте, що людина отримала інвалідність унаслідок поранення на війні, то їй дякуємо за службу. Але ви ніколи не знаєте, як особа отримала інвалідність, якщо вона в цивільному. Відповідно, дякуємо людям, якщо розуміємо, що вони точно військові. Якщо вам незручно підходити, то варто просто прикласти праву руку до серця — це знак подяки за службу, який військові розуміють.
2. В усіх інших ситуаціях можна запропонувати свою допомогу, якщо здається, що людина її потребує. Якщо людина відмовилася, то не варто ображатись на це. Це нормальна комунікація.
3. Якщо людина має крутий класний протез, і вам дійсно цікаво поговорити про нього, то можна запитати, що це за протез, де його встановлювали тощо. Варто ставити загальні питання, якщо вам насправді про це цікаво поговорити. Людині окей розповісти про її протез, це нормально. Переважна більшість наших пацієнтів, якщо вони відкрито носять протез, не закривають його штанами, щасливі про це говорити. Якщо чоловік чи жінка його ховає, то не треба на цьому загострювати свою увагу.
4. Чи нормально дивитися на людину, яка в кріслі колісному або з протезом? Наші пацієнти казали, що відрізняють, коли на них дивляться як на мавп, і коли дивляться у захваті. Якщо вам важко відірвати погляд, то можна дивитися, але варто сказати про класний протез, або подякувати. Якщо ви дивитесь, бо у вас це викликає огиду, страх, або ви не знаєте, як реагувати, то краще відвести погляд.
5. Щодо жартів. Якщо ви не знайомі з людиною близько й не знаєте, через що вона проходить, то ви не маєте права про це жартувати. Про це має право жартувати людина, яка має інвалідність, або близькі цієї людини, які знають, через що вона проходить.

Читайте та слухайте також: Суспільство не усвідомлює масштаб війни, і ми можемо бути неготовими до зустрічі з тими, хто повернеться після перемоги — «Тайра»

Громадське радіо про комунікацію з військовими

Раніше в етері Громадського радіо говорили із керівницею гарячої лінії для військовослужбовців та їх близьких ВАРТО ЖИТИ Наталією Поцелуєвою про те, якою має бути психологічна підтримка військових, звільнених військовополонених і їхніх родин. 

Сприйняття військових українським суспільством та конфліктні ситуації з ними обговорювали разом із Яриною Ключковською, консультанткою зі стратегічної комунікації.

Про збереження ментального здоров’я і добробуту, перехід до цивільного життя та спілкування з військовими нам розповідав психотерапевт Артем Осипян.

Зі штурмовицею Оленою Риж говорили про недоречність розділення військових та цивільних. Також стрільчиня-санітарка пояснювала, з чим стикається жінка в армії.

До того ж ми мали розмову з Аліною Вяткіною, керівницею проєкту «База», яка розповідала про однойменний мобільний застосунку психологічної допомоги для ветеранів та ветеранок.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS