facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Після бою побратими стали на мене по-іншому дивитися — військовослужбовиця Олена Риж

Інтерв'ю

Про жінок в армії та на війні, штурмові дії, а також про те, як повномасштабне вторгнення обʼєднує та розʼєднує людей розповідає стрільчиня-санітарка, штурмовиця в 47 окремій механізованій бригаді Олена Риж.

Після бою побратими стали на мене по-іншому дивитися  —  військовослужбовиця Олена Риж
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Що таке «штурм» на практиці? 

Олена Риж: Мій штурмовий досвід невеликий, оскільки в першому ж бою я була поранена. Це мене найбільше засмучує, бо наразі я не поруч із побратимами.

Штурм — це справді дуже важка робота, а ще — «новий світ». Наша бригада є новоствореною, тому ми не мали досвіду «проживання» в окопах. Як би я описала, що таке штурм? Це неймовірно високий адреналін, велика концентрація на діях, сильна робота рефлексів та залежність від попередньої підготовки. Про деякі речі, які я виконувала, навіть не замислювалась. Були й недопрацювання. Я провела аналіз та саморефлексію, тому тепер розумію, що потрібно підтягнути з бойової техніки. Перший досвід показав мої сильні сторони та слабкі місця.

Нас багато навчали, тому ми відточили свої навички вже до автоматизму. Під час штурму потрібно постійно думати про те, як зробити свою роботу і вижити. У цьому сенсі, оборона позицій не сильно відрізняється від бойового штурму.

Про життя військової

Олена Риж: Це дуже непросте життя. Буває, що не вистачає ресурсу. Причини цьому різні: довго не була вдома, дратують хлопці навколо, відсутність особистого простору.

Не варто узагальнювати та ототожнювати службу. У кожного вона проходить по-різному. Бувають моменти, коли емоційно вже десь підходить до горла, але проявляється це по-різному у всіх.


Читайте також: Два століття, одна війна та один ворог: в Україні виходить книга про жінок в авангарді історії


Мені допомагає власний досвід цивільного життя. Я багато приділяла уваги саморефлексії, роботі з психологами, медитації, цвяхотерапії тощо. У мене з собою в сумці цвяхи, які брала на навчання за кордон та навіть на передову. Їх я не беру тільки в окопи. Такі речі допомагають відновлюватися, знаходити ресурси та працювати зі страхами.

Про життя у тилу

Олена Риж:  Сьогодні у мене буде зустріч з психологом, з яким я працюю після поранення. Він спеціалізується на роботі з військовими. З 2008 року я живу в Києві, але тепер не відчуваю себе тут вдома. Я дуже хочу знайти відповіді на всі мої питання, а також повернутися сюди з відчуттям комфорту. Попри те, що я вирішила залишитися в ЗСУ після перемоги, Київ, все одно, моя рідна домівка.

Мені потрібно знайти відповіді, чому я так себе почуваю та як це змінити. У мене дуже свідоме оточення. Мене підтримують та пишуть приємні речі. Я їм дуже за це вдячна.


Читайте та слухайте також: Суспільство не усвідомлює масштаб війни, і ми можемо бути неготовими до зустрічі з тими, хто повернеться після перемоги — «Тайра»


З іншого боку, якось зайшла в заклад, який відкрили нещодавно в Києві. Я стояла і спостерігала за всім, а поруч зі мною був мій знайомий. До нього підійшли декілька хлопців, і він представив мене як Олену, яка служить в ЗСУ. Два хлопці до 40 років, тримали в руках коктейлі, і запитали мене, чи я не кулеметниця. Я відповіла, що штурмовиця. Їм відняло мову, стало незручно та вони відійшли. Ці хлопці – не моє оточення, вони мають інше мислення і відношення. Але таких людей багато. Для себе я зрозуміла, що робила велику помилку, коли розділяла цивільних та військових.

Кожен з нас – індивідуальність. У цивільних багато питань одне до одного, у військових до військових також. Якщо ми почнемо змагатись, хто кращий, а хто гірший, то програємо усі. Маємо працювати всі над собою, тому що світ змінюється тоді, коли змінюємось ми.

Як говорити з військовими?

Олена Риж: Не хочу розділяти людей на військових та цивільних. Мої побратими раніше теж були цивільними: сусідами, колегами по роботі, братами, сестрами. Тепер ми в формі та просто виконуємо іншу специфічну роботу. Спілкування має бути звичайним, таким же як і раніше.

Відчуття провини – це про вас, а не про військових чи цивільних. Перемога не належить мені, побратимам чи ЗСУ. Вона має бути для кожного українця як на території держави, так і за її межами. Щодня кожен має робити маленькі та великі речі, які наблизили б нас до мети. Коли настане цей день, тоді всі відчуватимуть, що це і їхня перемога.


Читайте також: Жінка в армії має бути готовою самостійно шукати вихід для подолання незручностей — Юлія Микитенко


Ми хочемо відчувати себе повноцінними. З одного боку, військовим хочеться надати тепло та підтримку. Але коли цього стає забагато, то виникає відчуття, наче нашу силу знецінюють. Гіперопіка не допомагає нам.

 З чим стикається жінка в армії?

Олена Риж: Жінка в армії стикається з такими ж проблемами як і чоловік, але вони гіперболізовані. Якщо в мене менструація, то мені там ще важче, ніж в цивільному житті. Усім не вистачає мʼякої ковдри, зручного ліжка, хорошої їжі.

Мені не подобається концентрація на історії про жінку в ЗСУ та її прийняття чоловіками в таких умовах. Краще орієнтуватись на конкретну історію людини з конкретними побратимами, командирами та обставинами. Я не люблю узагальнювати, бо це неправильно.

  • Чи було таке, коли мені казали, що мені тут не місце? Так, було. Чи були це командири? Так, були. Чи не вірили в мене хлопці? Сумнівались, дуже сумнівались. Чи пропонували мені піти з бойової посади? Так, пропонували. Чи захоплювалися хлопці мною після того, як я пройшла з ними бойовий досвід і показала гідно себе? Сто відсотків.

Я не хочу знецінювати цю проблему. Мені дуже важливо, як хлопці до мене ставилися. Попри це, саме після бойових виходів на мене стали по-іншому дивитися. Після того, коли я показала, на що здатна і що можу.

Мені треба ще багато вчитися та працювати, підтягувати свої знання і вміння. Але я точно не з тих, хто дав задню.


Слухайте також: У жінок-військових мають запитувати про фаховість, а не про білизну — ветеранка Вікторія Дворецька


Наразі 60 тисяч українських жінок виконують службу, 40 тисяч – у Збройних силах України. У складі Сухопутних військ нині їх є 15 тисяч, а на передовій воює близько 5000 жінок.

Торік у червні дружина президента Олена Зеленська заявила, що у ЗСУ служили 37 тисяч жінок.

У 2021 році, до початку широкомасштабного вторгнення Росії, кількість жінок у лавах ЗСУ становила близько 30 тисяч.


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Як росіяни використовують кіно для розпалювання ненависті до українців

Як росіяни використовують кіно для розпалювання ненависті до українців

Навіщо деякі країни ЄС поновлюють посольства в Афганістані

Навіщо деякі країни ЄС поновлюють посольства в Афганістані

Шукала сина серед живих і мертвих: історія викраденого в Бучі Владислава Поповича

Шукала сина серед живих і мертвих: історія викраденого в Бучі Владислава Поповича