Тетяна Трощинська
Не повинно бути спеціальної «інструкції» до військового — Артем Осипян
Інтерв'ю
Ми всі з початку повномасштабного вторгнення у гіпертонусі. Це і є одна технологій цієї війни — втомлювати націю, вважає психотерапевт.
Ведучі1
Гості1
Говоримо з Артемом Осипяном, психотерапевтом, правозахисником. Нашим слухачам і слухачкам Артем знайомий саме за темами, пов’язаними зі зловживанням психоактивними речовинами та психологічною травмою. Також Артем працював із ветеранами АТО.
Після 24 лютого 2022 року він став добровольцем, але після деокупації Київщини не підписував контракт. Цей статус має значення з огляду на нашу розмову, тому що Артем працює з військовими, має досвід року служби, а також роботи з групами контролю бойового стресу.
Артем Осипян: Який сенс у війні, якщо немає мирного життя? Якщо десь в Києві зараз є мирне життя — так слава Богу, що це відбувається завдяки тому, що наші ЗСУ справляються зі своєю задачею. Абсолютно нормально — мати цивільне спокійне життя.
Про перехід до цивільного життя
Повертатися до цивільного життя дуже важко. Це непроста тема.
Нібито повернувся я до Києва, усе мало бути добре.
- У мене немає критичних поранень, в мене немає важких наслідків після участі в бойових діях. Але я все одно кожен день сумніваюся, чи правильно я це вирішив. Кожного дня думаю, чи не варто мені поїхати назад.
Я вже 2 місяці в Києві, повертаюся до своєї цивільної роботи, але все одно щодня сумніваюся, зіштовхуюся з почуттям провини. І самозвинувачення, і відчуття того, що я маю повернутися, і бажання це зробити. Бо досвід війни — різний. Для когось це буде трагедія, для когось — пригода. На щастя, для мене війна була більше пригодою, ніж трагедією.
Війна — це одна реальність, цивільне життя — інша реальність. Це може відчути кожний військовий, який виїжджає за 20-30 км від лінії зіткнення. У місце, де працюють заправки, дають каву, де нічого не гупає кожну секунду.
Хлопці, які вже служать рік, а деякі 2-3-4-5 років, то для них це дуже важко для адаптації. Це як Марс і Земля.
«Ізраїль і Америка мають їхати навчатися до нас»
Є фраза, що важкі часи породжують сильних людей. Це правда. Бо хороші часи дуже часто породжують слабких людей. Я вірю в те, що ми загартуємось. Ми змушені загартуватись. Бо що нам робити?
Раніше я казав, що «Україна має стати Ізраїлем на максималках». Це вже відбулося і відбувається. Я сподіваюся, що це відбудеться і в плані психологічного здоров’я. Психологічний фронт є дуже важливим. Психологічна безпека, все, що стосується ІПСО, можливості відсортувати, аналізувати інформацію, бути скептичним до вкидів і таке інше.
Я сподіваюся і вірю, що ми загартуємось. Але для цього треба докласти зусиль і вміти вчитися аналізувати свій досвід. Навіть найнегативніший.
Будь-який негативний досвід має неймовірний потенціал перейти в безпрецедентну внутрішню силу.
- Ізраїль і Америка мають їхати навчатися до нас. І це вже відбувається.
Читайте також: Ми маємо стати озброєною Гетьманщиною — психотерапевт і військовослужбовець
Про збереження ментального здоров’я і добробуту
Далеко не кожний боєць, який мав негативний досвід, матиме ПТСР. Насправді ми можемо вже на собі відчули, і як ветерани, і як цивільні без бойового досвіду, психологічні зміни. Нещодавно на прогулянці моя дружина спитала дуже хороше запитання: «Які цінності в тебе зникли з початком повномасштабного вторгнення, а які з’явилися нові?».
І насправді дуже хороше питання, ми можемо кожний собі його поставити. Що хорошого в мені зникло, що хорошого з’явилося? І так само про погане. Насправді війна привнесла багато в психологію мого життя. Звісно, є негативні зміни, але є і хороші.
- Ми всі з початку повномасштабного вторгнення у гіпертонусі. Це і є одна з технологій цієї війни — втомлювати націю. Нація, яка втомлюється, починає зсередини трошечки розсипатися.
Але це важливо усвідомити в собі, для того, що перервати цю ворожу мету.
Несвідомо ми саботуємо наш добробут. Але це наша мета і обов’язок — зберегти наш добробут.
Читайте також: У російській тюрмі українців ізолюють, щоб створити враження, що їх ніхто не чекає — дружина політв’язня
Підтримка бійців
Мене починає дивувати дискурс «як правильно говорити з військовими», або «як правильно підтримувати військових». Мене дивує це в тому плані, що це ж наші громадяни, наші брат, дядько, тітка, сестра. Це не те що військові — якась окрема каста людей.
- У нас зараз армія на 80% складається з людей з цивільного життя. Це наші люди. Багато хто з них змінився, тому що війна змінює людей, але загалом — це все ще наші люди.
Дискурс «правильного спілкування з військовими» з’являється від нерозуміння цього досвіду.
Спілкуючись з людьми, чи можемо ми сказати, що розуміємо одне одного на 100%? Ні, ми всі дуже різні, у нас іноді дуже різний досвід. Який важко збагнути. Чи означає це, що ми не можемо спілкуватися один з одним? Та ні, бо тоді суспільство було б розділене, класове.
Достатньо мати взаємоповагу, толерантність і емпатію. Військові, ветерани — це такі самі громадяни з унікальним досвідом, якого в нас може не бути. Це не означає, що ми його маємо зрозуміти на 100%.
Не має бути якоїсь спеціальної інструкції до військового. Як тільки інструкція з’являється, з’являється певний бар’єр. Це неправильно, тому що військові — це люди.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
Програма створена у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Громадського радіо і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
