Сніжана Бовкун
Бобовнікова про Торецьк: «це схоже на «Марсіанські хроніки», ворог знищив місто до ноги»
19 хв тому
«Війна Путіна» або як NYT знімає відповідальність з росіян
Автор
1x
Прослухати
--:--
--:--
«Путінська війна» або «війна Путіна» — так називається лонгрід-розслідування від New York Times, яке базується на інтерв’ю, перехоплених розмовах, документах і секретних воєнних планах, які показують, як «Київ за 3 дні» перетворився для росіян на справжню катастрофу. Громадське радіо підготувало переклад і адаптацію цього матеріалу.
Замість вступу або два слова від перекладачки матеріалу
Перш ніж ви зможете перейти до самого перекладу, я б хотіла звернути увагу на кілька важливих моментів, що стосуються матеріалу NYT — напишу їх коротко і тезово.
- Назва. Заголовок «Війна Путіна» мав би місце бути, якби це була метафора до його особистого життєвого шляху, а не війни Росії проти України. Путіноцентризм явно читається у рядках матеріалу: буквально більшість цитат спрямовані на те, щоб викликати співчуття до росіян і зняти з них відповідальність. Основні меседжі: «ми нічого не знали», «на мене наклали санкції, але я нічого не знав», «ми нічого не можемо зробити».
- При тому, що «війна Путіна» і всіх виставляють жертвами, слово «Путін» зустрічається у тексті 131 раз, а «диктатор» — всього двічі. Зокрема, у цитаті «він розумний диктатор, що прийняв хибне рішення». До того ж слово «росіяни» використовується 16 разів, «російський солдат» — 23, а ось «окупант» — 0.
- Єдина цитата російського солдата, яка відображає іншу позицію на підтримку війни, висвітлена у самому кінці матеріалу (догортати до неї можна щонайменше за 2 хвилини, що й казати про прочитання всього тексту). Ось сама цитата новомобілізованого Олександра: «Нас так ростили. Ми виростали в нашій країні з розумінням, що неважливо, як наша держава до нас ставиться. Можливо, це погано. Можливо, це добре. Можливо, є речі, які нам не подобаються в нашій владі. Але коли подібна ситуація виникає, ми встаємо і йдемо».
- Варто відзначити, що NYT називає війну війною, а не конфліктом, однак «початок війни» припадає на 24 лютого 2022 року, а не на 2014-ий.
- Збір приватних інтерв’ю є важливою і складною роботою, яку зробили журналіст(к)и NYT. Однак ці джерела інформації, особливо коли коментар дають люди, які вчиняють злочини або причетні до їхнього скоєння, не завжди є надійними.
Слухайте також: «Україна показала заради чого жити, РФ — заради чого здохнути» — політолог Олег Саакян
Зрештою у нашій публікації я уникала розлогих описів досвіду недоукомплектованих росіян, а також більшість цитат Пєскова чи інших пропагандистів — вони не дають ані нової інформації, ані приводу для рефлексії. Тому я зупинялась цікавих історіях, які ви могли не чути раніше або ж щоб нагадати про їхню важливість. Крім того, зазначу, що слова «диктатор» і «окупанти» здебільшого є частиною адаптації матеріалу, а не дослівним перекладом.
«Війна Путіна»
«Це внутрішня історія історичних поразок Росії», — пишуть журналісти NYT у вступі.
Росія вже майже рік веде [повномасштабну — ред.] війну, однак її армія підготовлена менше, ніж будь-коли. В інтерв’ю члени 155-ої бригади морської піхоти, які були мобілізовані у вересні, розповідають: частина з них раніше не тримала в руках зброю (у будь-якому разі куль теж майже немає), що й казати про прикриття з повітря чи роботу з артилерію. Це сильно їх не лякало, адже їх запевнили, що вони не братимуть участі у бойових діях.
Ось тільки обстріли снарядами, що розривали їхніх товаришів, змусили росіян усвідомити, наскільки їх обманули. З 60 членів взводу, який знаходився біля Павлівки (Донецька обл.), 40 росіян було вбито. Лише 8 людей уникнули серйозних поранень. «Це не війна, це знищення росіян руками власних командирів», — каже один з окупантів.
Журналісти зазначають: ніхто не думав, що війна президента Росії Володимира Путіна буде такою. Голова ЦРУ минулого року відвідав Москву, де бачив упевнений у собі Кремль, що хвалився ультрасучасними російськими збройними силами, які здатні протистояти Америці.
Плани російського вторгнення передбачали швидке просування на сотні кілометрів територією України і тріумф Росії упродовж кількох днів. Офіцерам наказали пакувати парадну форму та медалі для військового параду у Києві.
- Однак все сталось не так, як гадалось: Росія отримала не перемогу, а десятки тисяч вбитих і найбільше стратегічне лихо з часів розпаду СРСР.
Чому ж «потужні» російська армія і тактик Путін уступають меншому і слабшому конкуренту?
З кожним наступним кроком, невдачі стають більш виразними і очевидними:
- В інтерв’ю соратники Путіна розповідають про його самозвеличення і антизахідну риторику, які призвели до одноосібного рішення про вторгнення в Україну без належної консультації з фахівцями. Радники і дармоїди підживлювали його претензії та недовіру настільки, що навіть найближчі радники диктатора не були в курсі подій, доки танки не почали рух.
- Російська армія була серйозно скомпрометована через тривалу корупцію та крадіжки. Один військовий підрядник сказав, що вивісив величезні патріотичні банери, щоб приховати жахливі умови на великій танковій базі, сподіваючись обдурити делегацію вищого керівництва. Відвідувачам навіть не давали зайти до вбиральні, щоб ті не розкрили обман.
- Як тільки почалось вторгнення, росіяни допустили ряд серйозних помилок. Вони покладались на старі карти і неточні розвідданні, завдяки чому українська ППО майже не була пошкоджена. Шоковані окупанти почали телефонувати родинам з мобільних, що дозволило відслідковувати та знищувати їх. Крім того, росіяни погано адаптовувались до нових умов: багато російських пілотів літали без страху, ніби організовували авіашоу.
- Росія захопила більше територій, ніж могла контролювати, залишаючи тисячі квадратних кілометрів у руках недоукомлектованих непідготовлених бійців. Із західною зброєю українці змогли ефективно давати відсіч, однак російське командування продовжило посилати нові й нові хвилі на забій. «Ніхто не виживе», — сказав росіянин, якого хотіли відправити прямо під українську артилерію. Зрештою, він з товаришами відмовився туди йти.
- Путін розділив територію воєнних дій на «феоди» і віддав управління у руки лояльних до нього керівників, які здебільшого не були військовослужбовцями. З провалом «бліцкригу» атомізованість у війську тільки посилилась.
Пізніше Путін визнав у приватній розмові, що воєнні дії розвивались не так, як він думав. «Українці були сильнішими, ніж я думав», — сказав він на зустрічі з прем’єр-міністром Ізраїлю Нафталі Бенетом у березні. «Це буде набагато складніше, ніж я очікував. Але війна на їхній території, не на нашій. Ми велика країна і маємо терпіння».
Один з членів НАТО попередив союзників, що Путін готовий піти на втрати 300 000 російських солдат (пораненими чи вбитими) — це у 3 рази більше, ніж на сьогодні ліквідовано росіян в Україні.
- Заради ідеї «перемоги», диктатор ладний піти на все: обстрілювати мирних українських жителів, житлові будинки, лікарні, школи, знеструмлювати ракетами міста і погрожувати ядерною зброєю.
Журналісти згадують про звернення Леоніда Івашова, російського генерал-полковника у відставці, який у січні 2022 року у відкритому листі заявив, що застосування сили проти України «загрожує існуванню Росії як держави». У недавньому телефонному інтерв’ю Івашов сказав що останні 10 місяців були «ще більш трагічними, ніж очікувалось […] Ніколи за всю свою історію Росія не приймала такі дурні рішення. На жаль, нині перемогла дурість, жадібність, мстивість і злоба».
#1 Прорахунки
Відповідно до плану вторгнення, яке отримало NYT, наступ Росії мав відбуватись на землі, з моря та повітря та передбачав просування на сотні кілометрів.
Олексій, український пілот, розповідає: коли перед світанком на Миколаїв почали падати ракети, він прокинувся від телефонного дзвінка іншого пілота та слів «йди на злітно-посадкову». Олексій сів у свій Су-27 і взлетів у момент, коли почув вибухи біля сусідніх будівель. «Ось тоді я зрозумів, що все зовсім кепсько».
- О 6-ій ранку за московським часом Путін заявив про початок «специальной военной операции», поки понад 150 ракет бомбили Україну.
Олексій отримав наказ летіти до нової бази у центральній Україні, де знаходилась значна частина вцілілих повітряних сил. День у день вони з товаришами вилітали на місії, очікуючи, коли ж їх помітять російські радари. Удар по базі мав би жахливі наслідки, однак це сталось лиш на 4-ий день, коли більшість пілотів встигли дислокуватись. «Це було дуже просто. Не знаю, як вони втратили таку можливість».
Слухайте також: Персні Путіна, намісник Лаври, скандал із призначенням посла в Болгарії: підсумки тижня
«Могутні» російські повітряні сили не змогли знищити українську ППО. За деякими підрахунками, кількість українських винищувачів проти російських складала 15:1 у перших битвах. При цьому російські літаки були сучаснішими, з більшою дальністю огляду та ураження. Росія мала тисячі крилатих та балістичних ракет, які подолали б застарілі радянські оборонні системи України. Принаймні так вважали представники американської та української розвідки, що призводило до висновку, що Україна зазнає поразки через кілька днів.
Українські високопосадовці розповідають, що частина оборонної зброї — Бук, С-300, головний розвідувальний та контрольний центри — були переміщені на нові локації до початку [повномасштабної — ред.] війни. Як результат, близько 60% російських ракет не потрапили у бажану ціль.
Частково проблема росіян полягала у гнучкості [точніше її відсутності — ред.]. Командування було настільки централізованим, що потрібно було від 48 до 72 годин на отримання оновлених даних від розвідки та отримання дозволу на враження нових цілей.
Росіяни літали без винищувального прикриття, ніби вже розібрались з українською ППО. І хоча вони змінили тактику у березні — почали літати нижче, щоб їх не засікли радари ППО — російські літаки стали доступними для українських ракет, зокрема американських Stinger. Це стало катастрофою і для російських військ на землі, які залишились без прикриття з повітря.
Російські військові все більше й більше відхилялись від розкладу, намагаючись виконувати суперечливі накази командування без підмоги. Наприклад, палаючі танки 26-ої танкового полку, відео з якими опублікував Залужний, мали знаходитись за сотні кілометрів від місця, де їх знищили.
Один російський військовий розповів, що був вражений стрімкістю українських атак: «У першій битві мою колону атакували, а мене поранили. За 24 години я втратив ногу і, лежачи посеред поля, чекав на допомогу від мого підрозділу».
Росіяни хотіли захопити Антонівський аеропорт — дім для Ан-225 «Мрії» — найбільшого транспортного літака у світі і національної гордості українців. Аеропорт слугував би плацдармом для переправи російських військ для нападу на Київ. Однак українці за допомогою ручних ракет збили літаки окупантів і вбили 300 десантників (за даними представників американської та української розвідки). У результаті «Мрія» була знищена російськими військовими, як і значна частина аеропорту, однак його так і не вдалось взяти.
Росіяни використовували і кібератаки. 23 лютого «Піщаний хробак», підрозділ ГРУ, запустив шкідливе програмне забезпечення на сотнях українських урядових комп’ютерів — зовнішнє втручання швидко виявили і знешкодили. Кіберпідрозділ вдався до ще однієї хакерської атаки, але її код виглядав так, наче був створений в останню хвилину та містив багато помилок.
Однак 24 лютого о 6:15 відбулась масштабніша атака на системи військового супутникового зв’язку, який використовують солдати на полі бою. Це могло стати смертельним ударом, але в українського уряду був запасний план: окрема система супутникового зв’язку, яку протестували за два місяці до [повномасштабного — ред.] вторгнення.
Через провал «бліцкригу» в окупантів з’явилась ще одна проблема — нестача запасів. «Хлопці ходили від квартири до квартири і виносили величезні сумки — пограбування, як воно є», — написав окупант у своєму щоденнику у середині березня. «Хтось брав тільки необхідне, а хтось брав усе: від старих телефонів, що не працювали, до плазм, комп’ютерів та дорогого алкоголю».
Згодом паніка серед російських військових почала посилюватись, дехто вдавався до саботажу — наприклад, засипав пісок у паливні баки танків. Частина військових почала переховуватись у лісах і телефонувати рідним зі звичайних телефонів. У мирний час українські структури спостерігають за підозрілою кримінальною активністю, тому коли росіяни під час дзвінків підключались до української мережі, було легко перехопити розмову та встановити місцезнаходження окупанта.
Локацію російських військових встановлювали і за відео у Tik-Tok. 40 хвилин від завантаження відео було достатньо, щоб визначити місцезнаходження російського підрозділу біля Гостомельського аеропорту.
#2 Пихатість
У листопаді 2021 року директор ЦРУ Вільям Бьорнс літав до Москви, щоб наголосити: у разі повномасштабного вторгнення в Україну Захід не залишиться осторонь, а наслідки для Росії будуть серйозними. Тоді Микола Патрушев, керівник органів держбезпеки, відклав свої нотатки і почав розхвалювати російську армію. «Патрушев у цьому не розбирався. Він просто дивився на Бьорнса і казав: «Ми можемо це зробити. Ми повернулись». І він це казав, ніби це вже вирішено, що вони у цьому глибоко переконані. Його посил був “Це не проблема для нас зробити те, що ми захочемо”». Росіяни були переконані у своїй перемозі.
- Для Путіна Україна — це штучна нація і центральний елемент російської ідентичності, яку треба вирвати у Заходу та повернути на російську орбіту. Це його найбільша незавершена місія за 22 роки правління.
«Якщо кожен довкола тебе 22 роки каже, що ти супергеній, то ти почнеш вірити, що так і є», — каже Олег Тіньков, колишній російський банковий магнат. «Російські бізнесмени, посадовці, росіяни загалом — вони бачили у ньому царя. А він з’їхав з глузду».
Путін вважає, що знає Україну краще за інших. Під час анексії Криму частина українських військових перейшла на бік Росії, що тільки посилило його переконаність.
Колишній наближений Путіна порівняв це з динамікою радикалізації алгоритму соцмереж, яка підкидає користувачам контент, що викликає бурхливу емоційну реакцію. «Вони читають його настрій і починають «підкидати» йому подібну інформацію».
[Само]ізоляція Путіна тільки посилила цю радикалізацію. Він 16 місяців не зустрічався особисто з жодним західним лідером — тільки через відеозв’язок із кабінетів, які невідомо де розташовані. «Наш найважливіших ресурс не медалі, не гроші і не володіння чимось. Наш найважливіший ресурс — це доступ до президента», — сказав Костянтин Затулін, член Федеральних зборів від путінської партії «Единая Россия».
Читайте також: Російська повітряна війна: яка зброя зараз необхідна Україні
З 2019 року ворожість диктатора до Володимира Зеленського почала зростати. Початково Путін розглядав його, як людину, з якою можна працювати: російськомовний комік, що виступав у Москві, до того ж єврейського походження (себто буде в опозиції до українських націоналістів).
«Я думаю, він справді хоче знайти компроміс з Росією», — казав Путін у 2019-му. Однак його надії не справдились: на початку 2021 року проросійські канали на ТБ позбавили ліцензії, а на Медведчука наклали санкції. Риторика диктатора змінилась: «Мені нічого з ним обговорювати. Що він за єврей такий? Він прибічник нацизму», — сказав Путін.
Деякі американські посадовці були переконані, що вже у той момент Путін думав про повномасштабне вторгнення. Однак росіяни не розглядали це всерйоз. За тиждень до вторгнення Костянтин Ремчуков, голова виборчої кампанії Собяніна у 2018 році, розповідав: під час зустрічі з військовими високопосадовцями вони говорили про те, як Костянтин скинув вагу та про заплановану відпустку у березні. Надвечір він сказав дружині: «Лєна, війни не буде. Яке щастя!».
22 лютого Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ України, звернувся за допомогою до Пентагону. Міністр оборони США Ллойд Остін тоді запитав: «Якщо вас виб’ють з Києва, куди ви збираєтесь йти?». «Я навіть не розглядаю цей варіант. Ми не збираємось говорити чи навіть думати про це», — відповів Кулеба. У свою чергу Генерал Марк Міллі сказав, що «вони ввійдуть у Київ через кілька днів. Вони їдуть із танками та колонами. Ви повинні бути готовими до цього. Інакше це буде бійня». Дмитро Кулеба та інші члени делегації слухали ці слова з широко розплющеними очима.
Такі глибокі сумніви в українській обороноздатності лишались після тренувань українських повітряних сил із членами НАТО, які розпочались у 2011 році та інтенсифікувались після анексії Криму, бойових навчань в Україні та Каліфорнії і створення секретної команди повітряних сил «Сірий вовк» у Німеччині для підтримки України.
Журналісти NYT пишуть, що багато представників російської еліти дізнались про вторгнення 24 лютого [слово «еліта» швидше за все використано у сенсі «політичної еліти» — меншості, яка впливає на або приймає важливі політичні рішення — ред.]. Андрій Мельниченко розповідає, що запланована на 24 лютого зустріч не була скасована. Перед її початком магнати приголомшено пережовували сендвічі, чекаючи на свої результати тесту на коронавірус — щоб мати право дихати тим же повітрям, що й Путін. А після появи диктатора, він лиш пояснив, що не мав іншого варіанту, окрім як розпочати вторгнення. «На мою думку, те, що відбулось, суперечить здоровому глузду», — каже Мельниченко.
Інший олігарх зазначив, що їх зібрали там, перед камерами спеціально, щоб «усіх очорнити» перед світом, щоб «усі потрапили під санкції». Дійсно, усі бізнесмени, що були на зустрічі, потрапили до санкційного переліку Заходу.
#3 Внутрішня гниль
Навіть коли українці об’єднались для протистояння російському вторгненню, ФСБ Росії надсилало інструкції державним медіа з закликом висвітлювати події як тріумф російських військ, які рятують українське населення від злих лідерів.
Телебачення перетворилось на криве дзеркало: окупантам не вдалось захопити Київ, а росіяни дивились репортажі нібито про те, як українці кидають зброю НАТО [і тікають — ред.]. Пропагандистська машина почала применшувати російські звірства, поширювати конспірологічні теорії і зображати українських військових як боягузів, що лишають свої пости.
Слухайте також: Антипутінська коаліція діятиме тоді, коли усі лідери хотітимуть бачити його на лаві підсудних — Валентин Бадрак
Культура обману та шахрайства квітне в Росії під час всього президентства Путіна, а лояльність цінується вище за чесність чи досвідченість. «Усі крадуть і брешуть. Це радянська і нині російська традиція», — каже полковник Вайдотас Малініоніс, литовський командир у відставці, який служив у радянському війську у 1980-ті. «Ніщо не розвивається, тільки деградує».
«Росіяни засвоїли урок з грузинської війни і почали відновлювати свої збройні сили, але [у результаті — ред.] створили нове «потьомкінське село», — каже Гінтарас Багдонас, колишній голова литовської розвідки. [«Потьомкінське село» апелює до камуфляжних сел, які створив князь Потьомкін вздовж шляху Катерини ІІ під час поїздки на територію України у 1787 році. Згодом це стало крилатим висловом, що означає окозамилювання — ред.]
Цікава історія підрядника Сергія Храбрих, колишнього капітана російської армії. У 2016 році йому зателефонував заступник Міноборони і почав панічно розповідати: скоро делегація високопосадовців має приїхати до тренувальної бази Кантемирівської танкової дивізії. Мільярди рублів були виділені на її модернізацію, але куди вони ділись — невідомо.
Сергію дали $1.2 млн і місяць часу, щоб зробити «косметичний ремонт». Побачена вбогість його приголомшила, бо ця танкова дивізія по ідеї має захищати Москву у випадку вторгнення НАТО. У результаті був створений новий дешевий фасад, а великий плакат з написом «Ты сильнее и крепче год от года, армия великого народа» прикривав найбільш зруйновані стіни.
Тому й не дивно, що «після вторгнення американські посадовці зазначали, що значна частина російського обладнання відрізняється поганим виробництвом або ж відчувається його нестача», як пишуть журналісти NYT.
Однак ще більші наслідки мала не корупція, а глибинне нерозуміння власних збройних сил. Аналітики, на яких посилається NYT, вважають, що Росія готувалась понад 20 років до зовсім іншої війни. Вона була не готова до вторгнення та окупації такої великої країни, як Україна.
Центральним у стратегії Росії було створення форпостів (Калінінград біля Балтійського моря, Крим біля Чорного моря, сирійський порт Тартус у Середземному морі), які мають використовуватись для запуску ракет великої дальності, щоб стримувати Захід.
Однак росіяни пішли маршем по українській землі. Вони «вибрали найдурнішу зі всіх можливих військових опцій, коли почали швидкий наступ і намагались захопити Україну», — сказав Кирило Буданов, начальник ГУР України.
Тим часом у Росії всі намагаються знайти винних за воєнні провали: «Звісно, в якомусь сенсі ми всі хочемо перекласти відповідальність на когось іншого. Однак я вважаю, що найбільший прорахунок був з боку Міноборони та Генштабу», — каже Костянтин Затулін, союзник Путіна у Держдумі.
#4 Розвал фронту
Журналіст(к)и NYT розповідають історію росіянина Руслана, який вчився стріляти на ходу, а з собою мав тільки видруківки з Вікіпедії про свою гвинтівку, а також портрети українських командирів, про яких треба доповідати керівництву. Багато таких солдатів, як він, були розгромлені під час хаотичного відступу росіян наприкінці літа.
Його тіло знайшли разом з його гвинтівкою. У непідписаному листі у рюкзаку йшлося: «Привіт, дорогий солдате! Ти маєш ризикувати своїм життям, щоб ми могли мирно жити. Завдяки тобі і твоїм товаришам наша армія залишається такою сильною, могутньою і може захистити нас від будь-якого ворога».
Російські документи, зібрані з трьох різних міст у Харківській області і перевірені на достовірність експертами NYT, свідчать, що росіяни покладають утримання територій на слабкі резервні сили, які складаються здебільшого з сепаратистів з окупованих територій Сходу.
При цьому росіяни використовують тактики, що «більше нагадують тактики 1917-го, а не 2022 року». Командири посилають солдат хвилями під обстріли важкої артилерії, захоплюючи кілометр за кілометром ціною значних втрат.
Коли мораль рядових солдат почала падати, Росія почала направляти генералів на передову, щоб зміцнити бойовий дух. Ось тільки генерали дислокувались біля антен та масивів комунікацій, що дозволяло легко визначити їхнє місцезнаходження.
Після того, як українці вдарили по позиціях росіян, де мав бути генерал Валерій Герасімов, військові лідери вирішили більше не відвідувати передову.
#5 Розірвані зв’язки
Путін дуже покладається на найманців і засуджених за злочини, що є ще однією відмінністю війни проти України. Він розділив управління Росією на конкурентні вотчини на чолі з лояльними людьми (зокрема, це приватна військова кампанія «Вагнера» на чолі з Євгенієм Пригожиним, Росгвардія та «кадирівці»).
Читайте також: Блокування зв’язку, знищення українських медіа, «полювання» на журналістів: підсумки медійного року на Луганщині
Російські військові мають обмежену координацію з будь-яким із цих угрупувань. «Не було єдиного командування, єдиного штабу, єдиного концепту чи узгодженого плану дій або наказів. Поразка була неминучою», — розповідає Лєонід Івашов, російський офіцер у відставці.
Розколоті російські сили остаточно розділились. Коли окупанти відійшли з північно-східної частини України влітку, Кадиров вимагав, щоб відповідального за це понизили у званні і відправили на фронт, щоб «змити свою ганьбу кров’ю». А Пригожин додав: «Усі ці покидьки повинні йти на фронт з кулеметами, босоніж».
Публічне перекладання провини тільки посилило хаос усередині російської армії. Путін частково замінив верховне військове командування, однак залишив Шойгу і Герасімова, щоб тримати ілюзію того, що все добре. При цьому деякі окупанти направляли танки Т-90 на своїх же, як це було у Запорізькій області, розповідає оператор російського дрону, який бачив це на власні очі.
ПВК «Вагнера» — один з найважливіших додаткових підрозділів, який отримує найсучасніше озброєння. Його почали активно висвітлювати на російському ТБ після 5-го місяця повномасштабної війни (з’явився навіть документальний фільм про них під назвою «Вагнер: контракт з Вітчизною» від Russia Today). Хоча до цього роками заперечувалась не те що причетність Пригожина до угрупування, а й саме існування ПВК.
Речник Путіна Дмитро Пєсков [звісно ж] заперечує, що окремі російські військові сили вносять розбрат чи плутанину, і наголошує, що вони підзвітні вищим військовим чинам.
Деякі українські військові кажуть, що ПВК «Вагнера» — серйозний ворог. Саме вони намагаються захопити Бахмут більше 6 місяців, однак українці демонструють рідкісну бойову майстерність, тримаючи місто попри величезні втрати.
Вагнерівці також втрачають багато людей, особливо серед засуджених, які виконують роль гарматного м’яса і складають більшість втрат серед членів ПВК. Крім того, Пригожин ввів серйозні покарання за зраду, яка є найтяжчим гріхом росіянина, на його думку. Яскравим доказом слугує вбивство Євгенія Нужина: засуджений перебував у складі «Вагнера» 2 дні, після чого здався у полон українській армії. Згодом його обміняли і він знову потрапив у руки «вагнерівців», а на проросійському Telegram-каналі вийшло відео із вбивством [фактично стратою] Нужина за допомогою кувалди. «Нужин зрадив своєму народові, товаришам, він свідомо це зробив. Він планував втечу, Нужин — зрадник», — прокоментував Пригожин.
#6 Гарматне м’ясо
«Да на мясо вас всех готовят, на мясо. Просто б***ь 5 минут про вас вспомнят на**й. По стакану водки выпьют и забудут на**й. Всё, пи**ец», — чутb в одному з перехоплень, що опублікувало NYT.
Значна частина цього блоку у матеріалі висвітлює відсутність реальної опозиції в Росії. Зокрема журналіст(к)и NYT пишуть: «видатний російський громадський діяч, в особистому спілкуванні пояснює, чому у Росії стоїть тиша», цитуючи слова радянського письменника Євгенія Євтушенка: в одній з його поем йдеться про часи Галілея, де один з вчених каже, що «прекрасно знає, що земля обертається довкола сонця», але він «має годувати свою родину».
Крім того, журналіст(к)и розповідають про російського мільярдера Андрія Мельниченка, який жаліється: це нечесно, що в нього відібрали яхту та інше майно за кордоном, адже він не може нічого сказати [проти війни] під дулом автомата.
NYT також згадують про зустріч Путіна з підставними матерями загиблих росіян. «Путін не каявся в тому, що відсилає росіян на смерть. Зрештою, він каже жінці, у якої син загинув в Україні: десятки тисяч росіян помирають щороку у ДТП чи від алкогольного сп’яніння. Замість того, щоб напитись до смерті, її син помер недарма», — пишуть журналісти.
Однак деякі люди, які знають Путіна з 90-их, кажуть, що його дії не свідчать про ірраціональність.
- «Він не зійшов з глузду і він не хворий. Він абсолютний диктатор, який прийняв хибне рішення — розумний диктатор, що прийняв хибне рішення».
Водночас серед російської армії не спостерігається значних протестів [проти керівництва чи війни в Україні] — це стосується й новомобілізованих. Олександр, який пішов воювати проти України у вересні разом sз друзями дитинства, каже: «Нас так ростили. Ми виростали в нашій країні з розумінням, що неважливо, як наша держава до нас ставиться. Можливо, це погано. Можливо, це добре. Можливо, є речі, які нам не подобаються в нашій владі. Але коли подібна ситуація виникає, ми встаємо і йдемо».
Позиція журналістки може не збігатись з позицією редакції Громадського радіо
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
