facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

«За цей рік я полюбив життя ще більше» — історія киянина, який подолав 6 тисяч км, щоб захищати Україну

1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 8 хв

Це історія киянина Андрія Баніта, позивний «Боня». Йому 33 роки, він молодший сержант, оператор БПЛА і початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну застав на Шрі-Ланці — за 6601 км від рідного Києва.

До 24 лютого 2022 року Андрій останні пів року жив на Шрі-Ланці. Його життя було доволі комфортним, працював віддалено, в ІТ. І допоки в Україні не настала б тепла пора року, повертатись особливо не планував.


Це спецпроєкт Громадського радіо «Рік великої війни: голоси» до роковин повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Це щирі історії про те, як повномасштабна війна змінила життя кожного та кожної. 


Початок війни і повернення до України

Андрій Баніт: «Коли все почалось… Усе це було доволі складно усвідомити. Не хотілося вірити, як, мабуть, і багатьом. Я розумів, що якщо все по-справжньому, то доведеться повертатись. А мерзнути не хотілося!

Перші чотири дні я був у дуже дивному стані, не міг нічого ні робити, ні вирішувати. Потім насправді у мене вперше в житті стався ЛСД-тріп. Друг привіз із собою, мені було цікаво спробувати. Була думка, що може зможу трошки відволіктись від усього. Та насправді, я навпаки багато годин поспіль думав лише про це: війну, Україну, Київ, повернення тощо.

І зрозумів, що якщо я не повернуся в Україну просто зараз, не піду в армію, то я ніколи в житті собі цього не пробачу. Ось так це рішення й ухвалилося.

Робоче місце Андрія на Шрі-Ланці

У мене був досвід в АТО, але я б назвав його радше номінальним. Так, я знав, що таке артилерійський обстріл, бачив, як люди гинуть зовсім поруч, та якихось особливих навичок не мав. Але я думаю, навіть якби й цього досвіду не було, я все одно б не міг би жити спокійно далі…».

Тож 2 березня Андрій покинув Азію. Повертався через Емірати, Стамбул, Берлін, Варшаву. У Польщі зустрів друга, який також повертався в Україну, але з Кіпру. Вони купили по автомобілю для своїх друзів, які вже на той час воювали, і на цих автівках приїхали до Києва.


Спецпроєкт «Рік великої війни: голоси» — це людські історії щодня в етері Громадського радіо, на нашому сайті у розділі публікацій та в наших соцмережах під гештеґом #ріквеликоївійни. Надсилайте власні спогади та роздуми про цей надскладний рік нам у Facebook, діліться у дописах з гештеґом #ріквеликоївійни або пишіть нам на студійний вайбер +380676740476, щоб вони прозвучали в етері.


Київ, початок березня 2022-го

Андрій Баніт: «Тоді, на початку березня, мені в Києві було дуже комфортно. Попри ці всі обставини. Тому що я обожнюю місто і не так сильно обожнюю людей. Була атмосфера помірного апокаліпсиса, мені вона дуже близька. Дійсно на вулицях майже не було людей, було похмуро і доволі тривожно. Саме у моєму районі теж постраждали декілька будинків. Я засинав і прокидався під звуки обстрілів, але я відчував себе на своєму місці, навіть, бувши просто вдома. Відчував якусь радість, можливо, гордість за те, що я тут. Мені чомусь здавалось, що це дуже важливо, що я перебуваю зараз тут, у Києві, в Україні.

Здається, перші тиждень чи два я просто намагався зустрітися з усіма друзями, які були десь тут. Більшість із них вже служили. Відповідно у мене так і проходила «серія співбесід» — я обирав собі підрозділ, куди податись. Дуже хороші мої друзі були в теробороні Дарницького району і на той час вже воювали у Київській області, не зовсім легально, через що мали потім проблеми з законом. У них був сформований підрозділ, своя команда, і вони планували долучатись до лав ЗСУ. Мені ця ідея сподобалась, мені хотілося служити разом із друзями. І так і сталося».


Слухайте також: «Ось ти — перед колоною танків, бачиш людей, які прийшли вбивати» — історія журналістки з Луганщини


У травні Андрій долучився до лав Сухопутних військ Збройних сил, займався аеророзвідкою.

Андрій Баніт: «Наш батальйон був новим, він лише комплектувався, тому у нас було багато часу, щоб навчитись, потренуватись, перейняти досвід. Усе це робилось власними силами. Техніку купували за власні гроші чи гроші моїх колег із попереднього життя. Навчання — це приватні ініціативи, курси, запрошували друзів, які вже «літали» на фронті. Самі тренувалися, де це було можливо, бо в Києві зараз не просто тренуватись, не просто «літати», адже весь повітряний простір моніториться і є багато нюансів».

 

Виїзд на фронт. Бахмут

Виїзд на фронт для Андрія та його побратимів припав одразу на складну ділянку. Це були передові позиції між Бахмутом і Горлівкою.

Андрій Баніт: «Буквально одразу почалась справжня війна, справжня «заруба» і перші втрати. Часу на якесь розгойдування не було. Техніка, яку ми з собою привезли — легкові авто, джипи, автобуси — «йшла» дуже швидко. Щось горіло, щось сікло уламками, щось не витримувало доріг Донбасу. Одразу прийшло розуміння, що такі вартісні речі, як автомобілі та дрони, втрачаються дуже швидко, це розхідний матеріал.

Спостережні пункти росіян були від нас на відстані 100-150 м. На цій ділянці — це дуже звична ситуація. Взагалі навколо Бахмута відбувається щось дуже схоже на Першу світову війну. Коли серед іншого захоплюються й окопи.

Перші тижні жили в болоті, далі вдарили морози й стало у якомусь сенсі важче. Бо все замерзає. Найгірше, що замерзають і не заряджаються акумулятори. Тобто при -10°C акумулятори до рацій чи до дронів всю ніч стоять на зарядці на генераторі й на ранок вони все ще розряджені. І так, у якийсь момент зникає зв’язок. Без зв’язку, мабуть, найгірше, бо навіть психологічно значно складніше триматись.

Посестра Андрія. Неподалік Бахмута, 2022 рік/Фото надане Громадському радіо

Піхота при такій тактиці ведення війни своїми життями стримує лінію фронту. Своїми життями виграє час для інших підрозділів, які готуються до наступу. З одного боку це дуже страшні речі, з іншого — реальність, від якої нікуди подітись. Бувають моменти, коли немає зв’язку, немає взагалі ніякого сполучення, ніхто не підвозить їжу, нові акумулятори, ніхто не забирає поранених, вас по трошки стає менше і ти розумієш, що рано чи пізно ви всі можете закінчитись.

Мозок починає шукати виходи з ситуації та підкидає думки, що, можливо, вже був наказ відступати, а ми просто його не чули, бо нема зв’язку. І тут важливо втриматись і дати раду цим думкам, своїй психіці та розуміти, що ти маєш так чи інакше, але втримати свою ділянку.

Як я давав раду? По-перше, я від березня вживаю антидепресанти. І всім раджу. А загалом ти просто маєш розуміти, що якщо вам дали цю ділянку, то її треба втримати. Якщо ви цього не зробите, ворог зайде в тил інших наших частин і буде ще гірше. Тому найкраще, що ти можеш зробити у цій ситуації — протриматись. Ще день, ще тиждень. Аж доки вас не змінять. Інших варіантів немає.

В армії досить багато робиться для того, аби звести твою роль до необхідного мінімуму. Чи дати тобі можливість зосередити свої зусилля на виконанні задачі.

Особистісні зміни після року великої війни

Андрій Баніт: «Я став, мабуть, трохи черствішим, на жаль. Дуже сподівався, що зі мною цього не станеться. Став, може, сильнішим. Досвід війни так чи інакше лишає відбиток і потім якісь проблеми цивільного життя здаються дрібницями. Загалом мені пощастило не дуже постраждати ментально. Пощастило з друзями, які були поруч, із підрозділом, бо всі були свої, всі були вмотивовані, всі хотіли одного й того ж, був шалений рівень взаємопідтримки. Усе це допомагає навіть у складні моменти.

Андрій з побратимами/Фото надане Громадському радіо

У мене немає ненависті, насправді. Принаймні якоїсь сильної. У мене є просте розуміння, що ми повинні знищити ворога і перемогти. Іншого варіанту не існує. Тому всі сили зараз направляємо в одне русло.

Я відчуваю, що за цей рік став любити життя ще більше. Я любив його раніше і став любити ще більше.


Читайте також: Намагаємося першочергово допомогти тим, від кого залежить існування міста — волонтер про Бахмут


З хорошого за останній рік — мій досвід в Tinder. Є свої переваги у тому, щоб бути військовим у теперішній час. Закінчилась ця історія із сайтом знайомств теж добре — класними стосунками. Тепер це ще одна причина цю війну пережити і повернутись живим-здоровим.

Цей рік забрав багато друзів. Все інше — дрібниці. Майно, гроші чи навіть здоров’я — все одно можна відновити. А людей не повернеш. Втрати навіть одного побратима — це вже забагато.

По центру — товариш Андрія Володимир Єжов, позивний «Вус». Геймдизайнер, один із розробників гри S.T.A.L.K.E.R. Загинув 22 грудня у боях під Бахмутом/Фото надане Громадському радіо

Але в нас немає іншого варіанту, способу, немає іншої армії. Це найкраща армія, яка в нас є, найкраще командування, яке в нас зараз є, найкраща держава, яка в нас є. Тому ми воюємо так, як можемо».

Зараз Андрій переводиться до іншого підрозділу. Він продовжить займатися аеророзвідкою і далі, але, каже, ймовірно на цікавішій техніці. Також буде служити зі своїми друзями. І воювати. Аж до перемоги.


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Росіяни вдарили двома КАБами у районі Слатиного на Харківщині — поранена жінка, пошкоджені будинки

Росіяни вдарили двома КАБами у районі Слатиного на Харківщині — поранена жінка, пошкоджені будинки

33 хв тому
Банк Англії вручив королю Чарльзу перші банкноти з його зображенням

Банк Англії вручив королю Чарльзу перші банкноти з його зображенням

55 хв тому
Росіяни тиснуть на околицях Часового Яру, а ЗСУ відбивають атаки — Овчаренко

Росіяни тиснуть на околицях Часового Яру, а ЗСУ відбивають атаки — Овчаренко

1 год тому
США будуть охолоджувати гарячі голови в Тель-Авіві — експосол України в Ізраїлі

США будуть охолоджувати гарячі голови в Тель-Авіві — експосол України в Ізраїлі

1 год тому