Костянтин Рєуцький
«Кожен підбитий танк рятує життя»: як воюють протитанкісти сил тероборони
Інтерв'ю
Розповідаємо, як працюють протитанкісти.
Ведучі1
Про сили територіальної оборони прийнято говорити, як про легку піхоту, яка не має на озброєнні важкої техніки та серйозних протитанкових засобів. Але це не зовсім так. Прикладом цього є Перша окрема бригада спеціального призначення імені Івана Богуна, яка теж створювалася у складі сил ТрО. Ми поспілкувалися із бійцями протитанкової батареї цієї бригади, які з березня успішно знищують техніку противника на Київщині, Луганщині та Донеччині.
Нульовий досвід і гарний результат
«Ми протитанкова батарея 3 батальйону 1 окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. Сформувався він переважно з мобілізованих осіб, які перебували в оперативному резерві та не мали попереднього бойового досвіду. В нас були відібрані толкові молоді хлопці, які дуже швидко навчилися військовій справі: як визначати позицію, як бити ворога і залишитися живими. Це наші сильні сторони», — розповів про свій підрозділ командир батареї з позивним «Грек».
Михайло з Луганщини. Йому 28 років, але він має не аби який військовий досвід. Весною 2014 року він добровольцем пішов у батальйон «Айдар», брав участь у багатьох штурмових операціях на Луганщині, а потім ще 4 роки воював на Донеччині, продовжуючи службу за контрактом. У 2018 році звільнився, але знову встав до лав тероборони в день повномасштабного російського вторгнення.
«Ми — саме та тероборона, яка бере участь у бойових діях», — розповів Михайло.
Станом на кінець літа на рахунку його протитанкової батареї було вже понад двадцять одиниць підбитої російської техніки.
«Я не впевнений, що ми єдиний підрозділ територіальної оборони, який має Стугни. Але я впевнений, що ми є одним з найефективніших підрозділів, який використовує „Стугни“ в бою.
У нашому підрозділі служить один з найкращих розрахунків стугнистів в Україні, який знищів 13 коробок ворожої техніки. З них 5 танків, 5 БТРів, 2 „Тигри“ однією ракетою та один „Урал“. І це зробили люди, які не мали бойового досвіду, які в кращому випадку служили строкову службу і вчилися всьому з нуля.
Він своїм підрозділом дуже пишається.
«Я своїм підрозділом дуже сильно пишаюсь. Бо те, як він себе проявив, виходячи з нульовим бойовим досвідом і в такий війні показав дуже гарний результат», — розповів Михайло.
Читайте також: Віддаємо всі позиції: Окупант розповів товаришу про можливу передислокацію до Білорусі — перехоплення ГУР
Стріляють, не вагаючись
«(Це) було на Новосьоловка (вирізати „Луганська область“, бо це насправді Донецька). Ми відбивали наступ на Шандриголове. Тоді ми як раз приїхали з самого раненька. І нам прапорщик каже, „єсть танк, виїхав і його прекрасно видно“. Ми дивимось в Стугну, він як раз чотєнько стоїть, на нас дивиться і біля нього куча цих орків ходить. І Мак першим пострілом під башню як попав, башню як закрутило отак. Три оберти зробила!», — розповів боєць з позивним «Дуб».
До війни будівельник, геодезист, весною він став оператором «Стугни». Навчання тривало три дні. Після цього він відправився під Бровари, на які тоді насувався противник. Але перший постріл, як оператор протитанкового комплексу, Ярослав зробив вже на Донеччині, під Лиманом. І одразу ж підбив російський БТР.
«В Новосьолках ми підбили 12 техніки. Тобто 5 танків, „5 бетерів“ і 2 „Тигри“. Потом нас відправили на Пришиб, і там ми за тиждень лише підбили один „Урал“ з б. к. Там просто ніхто не їздив. То один чисто випадково під’їхав, ми так зрозуміли, для міномета, і не в тому місці припаркувався. Відправили їх назад», — додає він.
«Дубу» 24 роки. Він разом із батьками жив у Бучанському районі Київщини. Вирішив стати до лав ЗСУ одразу ж, як дізнався про те, що росія розпочала повномасштабне вторгнення. Але спочатку вивіз рідних до Бердичева і звернувся до військкомату вже там. Чотири роки тому Ярослав відслужив строкову службу, але у бойових діях участі не брав. Тоді опанував лише автомат.
«Зі зброї стріляв тільки під час строкової служби на стрельбах. Зі „Стугни“ це я перший раз вистрілив на стрельбах. А другий — я вже стріляв по танкам. Страшно було. Але, коли підбиваєш бетер… коли ти бачиш, як він горить, даже забуваєш про цей страх. Хочеться більше і більше стріляти. І особливо влучати. Коли ти підбиваєш ці танки, ти розумієш, що кожен підбитий танк, можливо, врятує комусь життя», — згадує Ярослав.
На думку Ярослава, секрет успіху його розрахунку в тому, що вони стріляють, не вагаючись.
«Ми як працюємо — ми бачимо техніку, проглядаємо майбутню її дорогу. Якщо бачимо, що по часу зможемо попасти, що ракета долетить, ми стріляємо. Нема такого, що не можем стріляти, що не можем, що боїмось, що нас запалять та по нам будуть стріляти — ні. Бачим техніку, всьо — одразу стріляємо.
Як нас учили, нам казали, що ракети дорогі, надо економитити. Перші дні да, ми економили, але потім зрозуміли — та шо тут економити?», — підсумовує Ярослав.
Читайте також: В окупованому Севастополі повідомляють про вибухи, перекрили бухту
На рахунку одесита з позивним «Одеса» теж декілька одиниць спаленої російської техніки.
«В той день ми підбили бетера і було попадання в БМП 2. Це ми були під Ротами, під Миронівським. Сиділи в засаді, чекали, коли щось вийде, щоби поразить якусь ціль. І дочекались — вийшли на позицію БТР і танк, почали обстрілювати позиції. Спочатку ми не зрозуміли, тому що вони вийшли не з того боку, звідки ми їх чекали. Ми випустили ракету, поразили БТР сразу. Зарядили другу ракету, випустили по тим БМП, що тікали. Дві БМП вже тікали в сторону своїх позицій.
Потім нас перевели на другу позицію, на ТЕС, між Миронівським та Світлодарськом. Там підбили ми 2 „Урала“, один з б. к., один з особовим складом. І джип зі знаком кадирівців», — розповідає «Одеса».
До війни «Одеса» працював продавцем у гіпермаркеті «Епіцентр». 24 лютого добровільно прийшов у військкомат, пройшов навчання на оператора протитанкового комплексу і на початку квітня вже вирушив на бойове завдання.
— Скільки часу потрібно, щоб продавець «Епіцентру» став оператором «Стугни»?
— Все залежить від кожного. Особисто я опанував «Стугну» за пару годин. «Корсар» так само. Це все від людини залежить. У нас всі постріли, з кожного першого пострілу били в ціль.
В ході запеклих боїв на Світлодарському плацдармі, «Одеса» був поранений і потрапив у шпиталь. Але вже за місяць повернувся у свій підрозділ.
«Росіяни в нашій формі йшли»
Протитанкист з позивним «Серго» — мешканець Житомирщини. До війни займався сільським господарством. Чому пішов до тероборони пояснює просто:
«Ну, а хто ще буде воювать?»
«Серго» небагатослівний. Він знищів танк та самохідну артилерійську установку противника, але подробиці свого подвигу розповідає неохоче.
«Під Лисичанськ викликали. Сказали, що техніка є. Приїхали, поставились. Вистрілили та й підбили. Коли танк з’явився, до цього шукали — він в посадці сидів, виліз — ми його і оприходували зразу, з першого пострілу. А з САУ, ну вийшло так, чи покалічили, но попали тоже. Побачили і ми її шарахнули. Да і всьо», — каже «Серго».
Так само просто розповідає «Серго» і про те, як вони з хлопцями відбивали атаки росіян на свої окопи.
«По нашому бліндажу з ПТУРа прилетіло. Ми все похапали і на позицію побігли, ставить. Бо їхали до нас і бетер, і танчик, і БМП вийшло, піхота. Ну і потім вже з піхотою воювали. До останнього вони не зізнавалися, в нашій формі йшли. Поки не забалакали по-російськи і поки не почали гранати кидать», — згадує він.
— А які відчуття були, коли ви зрозуміли, що це росіяни в 20 метрах від вас?
— Ніяких. Та які відчуття, треба оборонятися.
— Ви з ними якось спілкувалися, щось казали?
— Ні. Чого з ними спілкуватися? Їх треба зразу стріляти, да і всьо.
Але ненависті до окупантів «Серго» не має.
— Які у вас відчуття до них взагалі?
— Та які відчуття… дурне, що полізло. Да і всьо. Що там, яке ставлення.
Читайте також: 9 причин, чому Росія провалила захоплення України
Підрозділ не припиняє вчитися
«Зараз ми їдемо на навчання по польотах з квадрокоптерів та коригування вогню. Чим більше вміють бійці, тим більше вони мають переваг в бою.
Це впливає на їхню живучість, на те, наскільки вони ефективно виконують свої бойові завдання, наскільки ефективно вони зможуть знищувати ворога. Тому навчання — це просто маст хев. Воно дуже обов’язкове для кожного. Легко в бою не буде. В бою буде все одно дуже важко. Але ти будеш знати, що тобі робити і алгоритм твоїх дій в тій чи іншій ситуації», — розповів Михайло.
Третину свого життя він присвятив опору російській агресії. Повномасштабне вторгнення застало його на Луганщині.
Йому знадобилося три дні, щоб знайти можливість виїхати зі вже захопленої противником території та приєднатися до сил спротиву.
Спочатку він зі своїми бойовими побратимами, колишніми айдарівцями, виконував завдання на Київщині у складі добровольчого формування. Яке потім увійшло до новоствореної бригади імені Івана Богуна.
«Для мене буде вважатися перемогою звільнення всіх окупованих територій, в тому числі… Луганська, Донецька, автономної республіки Крим, звільнений Севастополь та демілітаризована зона вздовж україно-російського кордону в 30 кілометрів. Можна навіть триста п’ятдесят», — додав «Грек».
В цій війні Михайло вже втратив багатьох своїх друзів та побратимів. Але він впевнений, що наші свобода та незалежність варті тих жертв, на які ми всі змушені йти.
«Якщо ви хочете зберегти свої домівки, якщо ви хочете, щоб ваші сім’ї вціліли, для цього потрібно захищати свою землю і не пускати ворога далі. Зараз фронт майже не рухається — це завдяки нашим побратимам, військовим, нацгвардійцям, територіальній обороні, яка стоїть стіною на лінії фронту», — додав він.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
