Ленін на Красній площі у Москві під час огляду військ, лютий 1918 року
Гість — доктор історичних наук Владислав Верстюк.
Владислав Верстюк: Радянська історія вся була міфологізована. Ми знаємо безліч прикладів, коли нам видавали за дійсне те, чого абсолютно ніколи не було. Там Павлик Морозов, Зоя Космодем’янська, 28 панфіловців. У цьому ж ряду і День Червоної армії. Абсолютно ніяких реальних підстав під цією датою не було. 22 лютого 1918 року Ленін підписав таке звернення: «Социалистическое отечество в опасности!».
Він думав, що, можливо, цим якось мобілізує, тому що з 18 лютого 1918 року німецькі частини перейшли в повільний наступ на територію Росії. У зв’язку з тим, що Троцький у Бресті на мирних переговорах відмовився підписувати мирний договір і сказав: «Ні війни, ні миру». Німці це потрактували по-своєму. Почали повільний наступ, і тоді, звичайно, в Петрограді між керівниками совєтської влади почалася дискусія, що робити далі. Ленін наполягав на необхідності негайного підписання миру, а ліві комуністи говорили, що ні, ми таким чином зірвемо світову революцію і так далі.
Зрештою, думка Леніна перемогла. 3 березня 1918 року в Бресті таки був підписаний цей мирний договір, фактично договір про капітуляцію. Совєтська Росія виходила з війни, мала заплатити великі контрибуції.
Слухайте також: Не можна перетворити День захисника України на ремікс «23 лютого» — Подобєд
Владислав Верстюк: А фронт більшовики розвалили ще в листопаді 1917 року. Армія фактично вже перестала існувати, мільйони дезертирів тікали з фронту.
25 лютого Ленін в газеті «Правда» написав, що «У социалистического отечества нет армии». А пізніше вже, особливо з 1923 року, Троцький, який очолював Реввійськраду РСФРР. І почалася боротьба між ним і Сталіним за владу. Він використав цей день для того, щоб якось підсилити увагу до армії і до своєї власної персони. З 1923 року почалося це святкування. Під нього пізніше підводили якісь такі дивні факти, які не підтвердилися в історії.
У совєтські часи вважалося, що кожен чоловік повинен був відслужити в армії. І якось так вийшло, що згодом цей день совєтської армії перетворився в такий чоловічий день, як аналог 8-го березня. Так, як 8-го березня з дня трудівниць перетворився у просто жіночий день.
Якщо 8-е березня все ж таки було вихідним днем пізніше, то 23-є ніколи не було в Радянському Союзі вихідним. А от Росія у 2001 році зробила його вихідним днем.
З подачі президента Кучми цей день в Україні з Дня Совєтської Армії перетворився в День захисника Вітчизни. А між тим, в Україні є свій день, який чомусь залишається в тіні. Це 6-е грудня. День Збройних Сил України.
Коли держава впливає на суспільство, вона робить якісь певні заходи, то виростають і такі культи, виростають традиції.
Читайте також: Поважати та дякувати потрібно кожного дня — ветеранка Андріана Сусак про День захисника та захисниці України
Ліза Цареградська: Ось цей весь культ величі, величності радянської армії, радянського бійця, наскільки він був пов’язаний з цим днем? Чи тут просто ми говоримо про постійне проговорювання таких мантр, які намагалися просто впихнути в будь-який контекст, незалежно від дня, свята чи взагалі якоїсь нагоди?
Владислав Верстюк: Звичайно, багатьом чоловікам імпонувало це свято. Якщо ти служив в армії, це було престижно в Совєтському Союзі. Служити в армії — це був обов’язок. А ті, хто не служили, вони вже були людьми «другого сорту». Особливо це в 50-60-х роках. Потім уже, після виведення військ з Афганістану, стало зрозуміло, що Совєтська армія — не така вже й сильна потуга. Якщо вона афганців не перемогла, то як вона може змагатися з країнами НАТО?
Пропагандою не проговорювалося, але в головах людських це все мало місце.
А пропаганда робить свою справу, і я не скажу, що це завжди погано. Без пропаганди, як я вже казав, без формування державної політики пам’яті, суспільство теж програє. Ця політика повинна бути. Слава Богу, ми порвали з цим совєтським минулим. Не можу сказати, що декомунізація в нас уже закінчилася, але формально публічний простір ми очистили від цього всього.
23 лютого сказали «будемо захоплювати Україну»: полонений російський окупант
День так званого захисника вітчизни 23 лютого святкують у Росії, Білорусі, Киргизстані і Таджикистані.
З 2014 року Україна не святкує радянсько-російське свято «День захисника Вітчизни» через анексію Росією Криму і збройну агресію на Донбасі. В українських військових є своє свято — День захисників і захисниць України, який відзначається 1 жовтня.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі