Фото ілюстративне, Вечірній Київ
Про все це говоримо з виконавчим директором Української гельсінської спілки з прав людини Олександром Павліченком.
Олександр Павліченко: Міністерство закордонних справ зробило такий некомунікований хід. Надіславши листа від пана Андрія Сибіги, заступника міністра, до консульських установ України за кордоном з вимогою припинити надання консульських послуг з 23 квітня. До часу встановлення правил і роз’яснення, яким чином буде застосовуватися закон про мобілізацію, який 17 травня 2024-го року стає чинним.
Консульська підтримка громадян України за кордоном визначається передовсім консульським статутом, який був ухвалений в 1994 році. І зміни до цього консульського статуту були внесені в 2002 році. У листі пана Сибіги не було роз’яснення, про які ж там вибіркові функції буде йти мова. Тобто, паспорти не можна давати, а інші функції можна виконувати?
Роз’яснення з’явилося вчора на сайті Міністерства закордонних справ.
Законних підстав для обмеження видання тих же самих паспортів і надання консульських послуг на сьогодні не існує. Ми вже сказали, що закон вступає в силу виключно після 17 травня 2024 року. Крім того, ще не передбачено жодних вироблених якихось механізмів щодо оцієї верифікації або перепідтвердження, оновлення персональних даних, як це називається, в консульських установах.
Тут, до речі, я можу зазначити, що ось стаття 27 цього Консульського статуту визначає функцію консула щодо військового обліку громадян України. І я дослідно зацитую: «Консул, відповідно до законодавства України, веде військовий облік громадян України, які перебувають за кордоном, і зобов’язаний забезпечити прибуття громадян України чоловічої статі, які досягли 18-річного віку, до військових комісаріатів за місцем постійного проживання для проходження призовної комісії».
Дуже цікаво, наскільки ця стаття виконувалася, враховуючи величезну кількість осіб, що досягли 18-річного віку, перебуваючи за кордоном. І наскільки є можливості забезпечити прибуття громадян України чоловічої статі, які досягли 18-річного віку, до військових комісаріатів в Україні (тому що в нас немає закордонних військових комісаріатів).
Читайте також: Конституція і мобілізація: омбудсмен назвав три суперечливі положення у законопроєкті
Олександр Павліченко: Зараз запроваджується проєкт, який ще не має чіткого навіть законодавчого закріплення, — це електронні кабінети військовозобов’язаних, які, як вважається, будуть створені. І в яких можна буде оновлювати дані військовозобов’язаних, реагуючи на виклики, які будуть приходити через оцей електронний кабінет військовозобов’язаних.
Але поки що це теж не працююча і така, що не є реальною і навіть законодавчо не оформлена належним чином можливість.
Тому єдиною реальною можливістю є сьогодні прибуття в реальні ТЦК і проходження відповідних комісій, включно з ВЛК.
Але тут виникає питання щодо ось тієї великої кількості чоловіків у державах, де вони перебувають. Найбільша кількість у нас: Німеччина, Польща, Сполучене Королівство Великобританія. І яким чином консульські установи в цих державах (але ми не обмежуємося виключно цими) планують, по-перше, припинивши все на невизначений термін…
Правових підстав для цих обмежень не існує. Те, що зробила Україна, воно є неправовим кроком. Це є свавільне обмеження прав людей, які перебувають за кордоном.
Ірина Сампан: А чи правильно я розумію, що це торкнеться абсолютно всіх чоловіків призовного віку, незважаючи скільки він знаходиться там за кордоном, чи це тільки ті, що виїхали після 2022 року?
Олександр Павліченко: Немає жодної, скажімо, якоїсь ситуації з розрізненням дати виїзду. Йдеться про те, що всі, І хто буде звертатися за саме цими консульськими послугами, будуть зобов’язані відбути процедуру, яка поки що є тільки такою, що потрібно очно з’явитися в Україну, і відбути оце оновлення персональних даних.
Хоча передбачається, що це може бути зроблено в консульських установах. В який спосіб, як це буде регламентовано і що це буде — про це поки що жодної інформації немає. Тобто це норма, яка почала застосовуватися, не будучи прийнятою і виписаною. І це є порушення.
Олександр Павліченко: Європейська конвенція з прав людини і протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод має статтю 2, про свободу пересування. «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави в межах цієї території, має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання». Тут є, правда, обмеження.
Це так званий триступеневий текст, яким вимірюється, що можуть бути обмеження, які передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, в інтересах національної і громадської безпеки. Тут національна безпека може зіграти.
Але є ще одне правило, яке треба теж застосувати. Це стаття 3, пункт 2: «Нікого не може бути позбавлено права в’їзду на територію держави, громадянином якої він є».
Тобто, фактично, держава сьогодні створює умови, які є порушенням вимог конвенції. Тому що на сьогодні, по-перше, немає передбачених законом і необхідних в демократичному суспільстві обмежень. І друге, фактично, є позбавлення права повернення на територію держави, громадянином якої є ці особи, які походять.
Якщо це потягне якісь наслідки, якщо особа через те, що її документ буде вважатися протермінованим, не зможе отримувати якусь там належну їй медичну допомогу, стан здоров’я може погіршитися, або навіть особа може померти…
Це буде фактом, наприклад, того, що в результаті цих неправомірних дій держави особа зазнала тих наслідків, які спричинили порушення другої і третьої статей протоколу № 4.
Протоколи до Європейської конвенції мають абсолютно рівну силу, як і права, визначені в самій Європейській конвенції.
Читайте також: Поки що ми залишаємося у пострадянській моделі мобілізації — Олег Саакян
Олександр Павліченко: Вчора припинили видавати ДП «Документ» в Польщі, тобто це напряму почало відбуватися. Мотивуючи це певними «технічними проблемами». Тут є ще й певна неправда, тому що технічних проблем немає. Є ось оця заборона, яку, скажімо, в незаконний спосіб встановили наші дипломати. І почав відбуватися непрокомунікований процес, не визначений на законному рівні, на жаль.
Цей процес не принесе результату, на який він спрямований. Якщо це не якась «помста». Я це прозвучало навіть з того твіта пана посла, про те, що «чоловіки, які перебувають за кордоном, повинні виконувати обов’язок». Я погоджуюсь, що вони повинні виконувати цей обов’язок, але держава не може вдаватися до незаконних неправових дій, намагаючись навернути на виконання цього обов’язку.
Закон, який був ухвалений в квітні дуже протермінований. Тобто його треба було ухвалювати два роки тому. І оці всі дії, які були б вчинені два роки тому, вони мали б виправдання і мали б зовсім інший контекст. Але сьогодні це виглядає трошки дико. І зараз йде мова про те, що є дві великі частини чоловічого населення там. Це чоловіки, які перебувають на законних підставах, які виїхали, маючи трьох неповнолітніх дітей, особу-інваліда, опікувальниками, якого вони є, та інші підстави, визначені в законі про мобілізацію.
Або ж вони виїхали незаконно, з порушенням. Тобто вони купили якісь фальшиві довідки, корупційні складові, вони врешті-решт перелетіли, переїхали в кузові, переплили.
І от в першому випадку, щодо першої групи, то ці особи можуть пройти верифікацію і можуть пройти оновлення своїх персональних даних. Але кількість мобілізаційного населення не збільшиться в результаті. Або збільшиться на якісь одиниці, які категорично нічого не вирішать.
Друга частина, яка, мабуть, становить і більшість чоловіків, які перебувають за кордоном: не буде проходити цей процес, розуміючи, що вони його не пройдуть. Тобто вони просто будуть уникати це робити. І, відповідно, так само кількість мобілізованого населення не збільшиться.
А держави, на території яких вони перебувають, не застосують примус повернутися в Україну. І навпаки, це буде такий поштовх для того, щоб ці особи шукали шляхи легітимізуватися в тому статусі, в якому вони перебувають зараз в тих державах.
Слухайте також: Зараз працівник ТЦК має бути майстром перемовин — журналістка
Міністерство закордонних справ України відповіло на поширені питання щодо тимчасових обмежень на надання консульських послуг чоловікам призовного віку. Відповідна інформація оприлюднена на сайті МЗС.
У міністерстві підтвердили, що прийом нових заяв на вчинення консульських дій від чоловіків 18-60 років, які тимчасово перебувають за кордоном (за винятком заяв про оформлення посвідчень особи на повернення в Україну) тимчасово припинено з 23 квітня.
Таке рішення МЗС пояснює ухваленням Закону №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набуде чинності з 18 травня, та пов’язаною з цим «необхідністю запровадження додаткових процедур міжвідомчої інформаційної взаємодії».
Наголошується, що рішення про призупинення процесу надання консульських послуг визначеній законом категорії українських громадян є тимчасовим кроком, обумовленим необхідністю вирішення питань щодо військового обліку громадян мобілізаційного віку, які перебувають за кордоном.
Всі заяви про надання консульських послуг, подані до 23 квітня, будуть розглянуті та опрацьовані консульськими установами в повному обсязі.
Нагадаємо, 11 квітня Верховна Рада ухвалила в другому читанні законопроєкт про мобілізацію, 16 квітня його підписав Володимир Зеленський. Закон набуде чинності 16 травня. У ньому, зокрема, передбачені адміністративна й кримінальна відповідальність за не оновлення своїх даних у територіальному центрі комплектування та неявку до розподільчого центру.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
0