Гостя — дитяча та сімейна психологиня, президентка Професійної асоціації дитячих аналітичних психологів Катерина Гольцберг.
Говоримо про результати Міжнародного дослідження соціально-емоційних навичок учнівства, проведеного в Україні. Зокрема те, що 15-річні українці краще піклуються про своє здоров’я, ніж їхні однолітки з інших країн.
Катерина Гольцберг: Вважаю, що одним із факторів, який вплинув на це, є просвітництво, психоедукація.
До мене навіть приходять підлітки, свідомо приходять до психолога, свідомо йдуть до лікарів. Вони розуміють, з чим вони йдуть, вони просять пояснювати їм певні механізми, як це працює. І це дуже важлива частина піклування про себе, про своє здоров’я.
Катерина Гольцберг: За цим стоїть увага до змін у своєму організмі.
Ми в певному сенсі стали більш уважними до того, що з нами відбувається. Тому що ми зрозуміли, що відбувається щось нехороше, незвичне нам. І коли ми почали звертати на це увагу, ми почали звертати увагу і на те, як цього позбутися. І, звичайно, ну, це і є піклування про себе. Певні тригери спрацювали, які змусили нас це робити.
Ці виклики, які мають діти, вони спрацювали на цю цікавість. Діти завжди цікавляться: «Що зі мною не так?». І коли ми обговорюємо це, і говоримо, що це не виключення, це не якась така особливість, це може бути з певними людьми, а може й з усіма людьми. І діти заспокоюються і починають цікавитися.
Є одна тільки проблема, що іноді в Google, коли вони залазять в інтернет, вони можуть знайти недостовірну інформацію.
Слухайте також: Під час війни прошу давати дітям легкі завдання, аби вони почувалися переможцями — Світлана Ройз
Катерина Гольцберг: Зараз найбільший запит — це невизначеність. І невизначеність, призводить до різних проявів. Перший прояв — це депресивні стани. Тобто, дійсно, дуже багато дітей приходять з ознаками депресії, і самі просять про допомогу батьків і кажуть: «у мене депресивний стан». Навіть батьки іноді кажуть: «Ні, це ти просто лінивий». І коли вони мають підтвердження того, що дійсно це не лінь, це не щось інше, а все ж таки це депресивний стан, вони свідомо лікуються, свідомо роблять певні кроки до того, щоб одужати. Це перше.
Друге — це обсесивно-компульсивні розлади. Це коли наша тривога гаситься коштом компульсивних дій, які здійснює дитина. Це якісь повторювальні дії, які дуже заважають їй в побуті, в спілкуванні з однолітками. І дуже часто бісять батьків і батьки починають дитину навіть цькувати за те, що вона робить ці дії. Але цього робити не можна. І краще все ж таки з такими станами звертатися до психологів, якщо буде потреба, психолог спрямує і до психіатра.
Лікаря-психіатра не варто боятися, він може допомогти, й іноді дуже швидко.
З цією невизначеністю дуже багато сумнівів щодо власного майбутнього. І от ми часто знаходимо якісь шляхи пошуку цього майбутнього, пошуку власного шляху. Дуже багато дітей, наприклад, не хочуть їхати з України, хочуть жити тут, і роблять цей вибір свідомо. Не зважаючи на те, що батьки спонукають їх навчатися за кордоном. І оці конфлікти теж є причиною звернення до психологів.
Це завжди, мабуть, було і буде: конфлікт між якимось вибором дитини і тим вибором, який бачить доросла людина для своєї дитини.
Слухайте також: Батьки мають привчитися говорити дітям правду — Світлана Ройз
Катерина Гольцберг: Я іноді жартую, що в мене немає в лексиконі слова «лінь». Лінь — це зазвичай якась проблема. Це або проблема демотивації, чи іноді гормональна проблема, іноді певні стани гормональних порушень можуть виглядати як лінь. Тобто це такий стан, коли людина не може навіть з ліжка піднятися. Я можу людину до ендокринолога направити, бо це теж може спричиняти такі стани.
Лінь — це коли людина замість одного робить щось інше. Наприклад, грає на комп’ютері. Тобто їй не лінь робити щось інше, а батьки кажуть: «Тобі лінь вчитися». А оці стани все ж таки потребують допомоги. Навіть невмотивованість чи прокрастинація теж потребує іноді фахової допомоги, тому що треба зрозуміти: можливо, дитина не там вчиться. Вступила дитина в якийсь коледж чи вищий навчальний заклад і свідомо розуміє, що вона не там вчиться, їй не подобається. І вона саботує. Це не лінь, це вже такий саботаж. Вона не хоче туди ходити, не хоче вчитися. У мене було декілька випадків таких, коли ми з батьками обговорювали, що варто змінити заклад навчання. І це дуже змінювало весь стан дитини, тому що це не була лінь, а це був такий стан розчарування.
Катерина Гольцберг: Це порушення сну, це порушення тих речей, які людина звично робила: перестала навчатися, спілкуватися з друзями, навіть в інтернеті. Весь час ховається, іноді це постійні сльози. Взагалі дуже багато чинників, які можуть бути визначені як депресивний стан. І те саме не бажання щось робити. Навіть людина свідомо розуміє, що це їй корисно, але вона не хоче.
Зміна ваги в одну чи іншу сторону. Іноді такі стани заїдаються, і людина навпаки гладшає, а іноді буває і худне. Якщо є хоч яка підозра, я б радила все ж таки звернутися до фахівців. І отут скажу підтвердження дослідження, що підлітки дуже свідомо приходять до психологів. Мають іноді свій свідомий запит. Вони приходять з цільовими якимись задачами. Бо батьки іноді не знають, чого прийшли до психолога, а підлітки знають.
Слухайте також: Дитячі травми — це не лише насильство, а й слова, які ми говоримо, — психолог
Про те, як дорослі можуть підтримати дітей під час війни та допомогти їм пережити те, що відбувається, на Громадському радіо говорили з дитячою психологинею Оксаною Залеською. Вона розповіла про стрес у дітей під час війни, про те як дорослим (учителям та батькам) їх підтримувати та про діяльність програми «Безпечний простір». Вона реалізується в школах і має на меті підвищити стійкість дітей до переживання наслідків стресу після психотравмувальних подій. А також надати ефективну психологічну допомогу дітям, які мають симптоми психологічної травми.
Дитяча психологиня Анастасія Плотнікова в ефірі Громадського радіо перелічила поради, як подбати про психічне здоров’я дітей, якщо родина вимушено переїхала через війну. У першу чергу зазначали, що нашій психіці треба дати певний час та простір для опрацювання травматичного досвіду. Не потрібно з головою пірнати в активний світ, намагатися зайняти дитину різними діяльностями: гуртками, секціями, новими садочками та школами.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі