Олександр Білокобильський розповідає, що для багатьох луганців, які живуть як ВПО останні 10 років, важливо показати, як росіяни захоплювали їхнє місто. Це важливо і для їхньої редакції.
Колектив медіа став двічі переселенцями. Частина редакції переїхала у 2014 році на північ Луганської області, а тепер вона теж тимчасово окупована. Тому треба відновити та зафіксувати цю історію, каже головред «Фарватер.Схід».
«Я бачу по відгуках у соцмережах, що це болить спільноті. Мене оточують люди, які виїхали з Луганська у 2014 році. Луганці бачили, що провідну роль у всіх подіях так званої «русской весни» відігравали саме росіяни. Тобто ті, кого завозили.
Існує багато непрямих доказів того, що це були росіяни та люди, які не орієнтувалися в місті навесні 2014 року. У маршрутках та у місті траплялись розсипані російські металеві гроші. Вони намагались своїми копійками розрахуватися, а потім такі монети потрапляли українцям.
На цих проросійських акціях співали російський гімн, який покладений на мелодію гімну Радянського Союзу, але луганці його не знали. Вони не могли просто фізично його співати. А він лунав цей гімн.
4 березня — це початок так званої «русской весни» у нас на Сході. З’являється відео, де ці хлопці кажуть, що вони «на Україні», і приїхали «захищати український народ». Усе це російською, з характерною південно-західною російською говіркою», — зауважує Олександр Білокобильський.
Читайте також: «Найбільше вразило те, як хлопці ховали тіла побратимів»: історія оборони Луганського аеропорту 2014 року
Він каже, що редакція хотіла знайти конкретних людей, щоб показати, що ось ці громадяни Російської Федерації брали участь в окупації міста. Вивішували триколор на Будинку зі шпилем («Богатирі») пʼятеро людей. Один — оператор, четверо — учасники відео. Двоє — це луганці, колишні українські десантники, а ще двоє мають російське громадянство. Для розпізнавання журналісти використовували інструменти ідентифікації облич, які не були доступні до нещодавнього часу. Тобто, через фото з соцмереж з допомогою штучного інтелекту.
«Один із хлопців з Воронезької області. Він народився у Розсоші, а тепер живе у Воронежі. Схоже, що зараз він не служить у російській армії. На той момент він відслужив у російських повітряно-десантних військах. Буквально у листопаді 2013-го він демобілізувався.
А другий хлопець трохи старший від першого, але на військову службу його призвали трохи пізніше. Він потрапив у російські повітряно-десантні війська за призовом, служив у Костромі й принаймні до 2019 року продовжував служити за контрактом
У нас була гіпотеза, що вони саме були на службі та підіймали триколор як військовослужбовці, але підтверджень цьому ми не знайшли», — зауважує головред «Фарватер.Схід».
Читайте також: У Луганському аеропорту я був змушений викликати вогонь на себе — генерал-майор Ковальчук
6 квітня 2014 року в окупованому Луганську підконтрольні РФ загони захопили будівлю СБУ. Щоб не допустити захоплення Луганського аеропорту, що могло призвести до перекидання російської армії повітрям, українське командування 8 квітня направило в аеропорт 80-ту аеромобільну бригаду. Вона мала узяти його під охорону. З того дня офіційно почалася оборона Луганського аеропорту.
Нагадаємо, бої за Луганський аеропорт точилися у 2014 році під час АТО на сході України за встановлення контролю над летовищем Луганського міжнародного аеропорту. Українські десантники тримали оборону аеропорту з квітня 2014 року у повному оточенні без наземного сполучення. У липні українські війська пробили дорогу до аеропорту, розблокувавши його.
Внаслідок серпневого наступу російських регулярних військ аеропорт повторно потрапив у оточення. Будівлі аеропорту були вщент зруйновані російською артилерією. У ніч на 1 вересня 2014 року українські захисники вийшли з руїн аеропорту, після 146 днів його оборони.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі