«Мінкульт не думає про збереження памʼяток, а лише про збагачення» — співробітник Інституту археології НАН

Господарський суд Києва передав під забудову Китаївське городище, яке є археологічною пам’яткою національного значення.

Говоримо про це з науковим співробітником Інституту археології НАН України, заступником начальника Архітектурно-археологічної експедиції Інститут археології Національної академії наук України В’ячеславом Барановим.

Про справу Китаївського городища

В’ячеслав Баранов: Спроба забудови Китаївського городища тягнеться з 2009 року. Тоді цю ділянку передали в оренду, змінили її цільове призначення під забудову, і з’явилися перші проєкти забудови. А вже зараз, у 2023 році, Генеральна прокуратура ініціювала позов щодо повернення землі у державну власність. 

Річ у тім, що, за нашим законодавством, будь-які пам’ятки археології можуть перебувати виключно в державній власності. І це поширена у Європі норма.  

Власність має бути навіть не комунальна. І це одна з наших великих проблем: зазвичай міста та керівництва громад розглядають територію пам’яток археології як частину комунальної землі. І це не зовсім коректно ані юридично, ані морально. 

Судова справа щодо Китаївського городища тягнулася з вересня 2023 року. Там було дві судові справи щодо двох ділянок. Але, на превеликий жаль, суд вирішив не задовольняти позов прокуратури. На мою думку, це не є гарно.

Ана Море: Прокуратура, яка була позивачем у справі, представляла інтереси Київської міської держадміністрації, а відповідачем була Київрада. Як пояснити, що два органи міського управління по різні сторони щодо цієї культурної пам’ятки?

В’ячеслав Баранов: Я все-таки не юрист, але, наскільки я розумію, у Києві досить двояка структура влади. Наш мер одночасно є головою державної адміністрації та комунальної влади міста. Теоретично, за законом, землю, якби її передавали в оренду, мала б передавати Київська міська державна адміністрація, а не Київська міськрада, оскільки земля Китаївського городища не є комунальною. Принаймні не має бути комунальною з погляду законності.

Читайте також: Чи є шанси врятувати Китаїв?

Чим небезпечна забудова Китаївського городища

Руслана Кравченко: Чим загрожує місту забудова Китаєва? Історики визначають, що ця ділянка має унікальний ландшафт. Городище складається з трьох видів валів, посаду, селища і двох курганних груп із понад чотирмастами курганами. Тобто, ми говоримо про те, що це все може бути знищене в якийсь час?

В’ячеслав Баранов: Звичайно, будь-яке будівництво знищує пам’ятку археології, а Китаїв — це дійсно унікальна пам’ятка. Не лише тому, що там збереглися вали й кургани, але й тому, що це взагалі єдина пам’ятка археології, яка більш-менш цілісно збереглася на території Києва.

І постає питання, як ми взагалі бачимо перед собою наш розвиток, розвиток як держави, як суспільства. Що ми хочемо бачити? Київ і так весь забудований досить потворними будівлями. Дуже рідко можна побачити нову гарну забудову, яка б не дисонувала з оточенням.

Ми бачимо, як задля будівництва знищують парки. А зараз ми бачимо, як задля будівництва знищують фактично єдину комплексну пам’ятку археології, що залишилася в Києві.  Київ взагалі є унікальною столицею Європи, де, наприклад, немає державного національного археологічного музею. У Києві немає археологічних парків, які в Східній Європі після 1991 року створюють будь-де. Ми намагаємося знищити те останнє місце, де взагалі такий парк в Києві можна побудувати. 

На території Китаївського городища можна було б створити повноцінний музей археології, де можна було б законсервувати археологічне нашарування. Над цим побудувати нормальний ангар, а над ним — якусь музейну установу. Можна зробити так, щоб люди могли після того, як побували в музеї, вийти на природу і подивитися, як воно все виглядало на ландшафті.

Фактично ми знищуємо місце, яке може дати додатково ще один день туристам в Києві. Це важливо і для економіки. Це більш корисно для економіки, ніж будівництво чергового житлового масиву.

Читайте також: Київ та хаотичні забудови: як протидіяти?

Дії міської влади щодо збереження городища

Руслана Кравченко: Чи звертала влада свою увагу на покращення Китаєва? Чи були такі прецеденти?

В’ячеслав Баранов: Будемо відвертими, в нас влада зазвичай мислить категоріями рік-два, до чергових виборів. На довгий термін в нас ніхто ніколи не розмірковує, не думає, що буде через 10-20 років. 

Тому влада поки не бачить необхідності створення музейних комплексів, вона не розуміє важливості розвитку культурної та наукової складової для розвитку суспільства й держави. 

В нас нема програм, наприклад, як у Польщі. Там є навчання, коли молодь вивозять на археологічні пам’ятки й показують, що на певному місці були пам’ятки тисячу років тому. Там дітей возять по городищах, що залишила по собі перша князівська династія Польщі.

Дії Мінкульту щодо збереження городища

Ана Море: А чи стосується ця історія Мінкульту? Або ж які органи державного управління мали б, на вашу думку, взяти це під контроль і розв’язати питання Китаївського городища раз і назавжди?

В’ячеслав Баранов: З погляду закону, у Мінкульту є всі повноваження й моральні зобов’язання для оберігання пам’яток археології. Але я споглядаю Міністерство культури вже років 15, і кожне покоління держслужбовців, яке приходить туди, гірше за попереднє і менше розуміється на тому, що воно має робити. Там більше розглядають культурну спадщину виключно як власний ресурс для збагачення. Мені здається, це загальна національна проблема деградації рівня державних службовців, державного поля. Це має більше філософську проблему, ніж етичну. 

Мінкульт має повноваження для захисту Китаївського городища, він має це робити, але не робить. Вже досить давно всі рівні охорони культурної спадщини (не лише Мінкульт, а й місцеві державні органи охорони культурної спадщини по всій Україні) розглядають пам’ятки археології виключно як ресурс. 

Наприклад, у Київській області майже за 20 років на облік не поставили жодної пам’ятки археології, тобто не було жодної пам’ятки захищено. При цьому пам’ятки археології навіть національного значення дуже активно, за сприяння службовців влади, переводили в приватну власність і приватизували. Це дуже погана тенденція, і, на превеликий жаль, я ще не бачу можливості для її різкої зміни. Але за останні роки дуже сильно змінилася позиція Генеральної прокуратури: вона дуже активно почала втручатися саме в археологічну спадщину й намагається її захистити. Тож є все-таки сподівання на краще.

Чи буде апеляція у справі Китаївського городища

Ана Море: Інститут археології НАН України виступає як третя сторона в судовій справі на боці Офісу генерального прокурора, без самостійних вимог. Як ви бачите, чи можлива у справі Китаївського городища апеляція, чи можна зупинити забудовника, які подальші дії будуть?

В’ячеслав Баранов: Там взагалі дві справи щодо двох ділянок городища, які входять до пам’ятки археології. Щодо першої ділянки справу програли трохи раніше, і вже Генеральна прокуратура подала апеляцію. Тож є сподівання, що щодо другої ділянки теж подадуть апеляцію.

Нагадаємо, 17 січня у Господарському суді міста Києва слухали справу за позовом Генпрокуратури, яка в суді захищає Китаїв.

Забудовник виграв суд. Виграв у прокуратури, яка судиться в інтересах Мінкульту та КМДА. У цій справі Київрада підтримує забудовника.

В урочищі Китаїв розробницька компанія KAN Development планує побудувати об’єкти громадського призначення із туристичним хабом та дитячими навчальними закладами. 

Китаїв — це пам’ятка національного значення, яка збереглася в столиці. Тут під час розкопок досі знаходять трипільську кераміку. На території заповідника збереглися залишки фортифікаційних споруд часів Київської Русі. Окрім того, Китаїв знаний своїм монастирем.

Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі