
«Моя депортація»: про книжку Османа Аріфмеметова та значення громадянської журналістики в окупованому Криму
Про історію створення книжки «Моя депортація. Репортажі кримського журналіста, написані в СІЗО» та значення громадянської журналістики в окупованому Криму у розмові з ведучим Андрієм Куликовим говорили голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик, перекладачка й літературна редакторка книжки Марія Горбач, журналістка, яка чотири роки працювала в окупованому Криму, Олександра Єфименко.

Топ 5 за 24 години
- Подкасти
- Розмови з ефіру
9 липня 2025 року в київській книгарні «Сенс» презентували книжку «Моя депортація. Репортажі кримського журналіста, написані в СІЗО» — щоденник і репортажі Османа Аріфмеметова, кримськотатарського громадянського журналіста та політв’язня.
Книжка вийшла друком у травні 2025 року у видавництві «Віхола» з ініціативи Центру прав людини ZMINA і за підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки.
Тетяна Печончик розповіла про передісторію та шлях до видання книжки.
«Уже багато років у Криму РФ переслідує всіх, хто не згоден з окупацією, зокрема незалежних журналістів. Взагалі незалежна журналістика там була практично знищена як явище. Утворився такий інформаційний вакуум.
І, коли не було професійних журналістів, щоб розповідати про усі переслідування — звичайні люди почали вести стріми, писати репортажі — ми називаємо їх громадянськими журналістами. Один із них — Осман Аріфмеметов. Він був активістом ініціативи «Кримська солідарність», яка обʼєднує родичів політичних вʼязнів, адвокатів та просто небайдужих людей. Висвітлюючи усі ці події, Осман і сам став політичним в’язнем», — зазначила очільниця ZMINA.
Вона додала, що ідея видати книжку з’явилася після знайомства з текстами Османа: «Одного разу мені потрапили до рук його тексти. Людина з математичною освітою, програміст — тобто, одразу і не подумаєш, що вона буде писати настільки круті публіцистичні тексти. Коли ми їх побачили, то вирішили — потрібно їх видати».
«І якраз Чехія надала допомогу для того, щоб ця книжка побачила світ. У неї також повірило видавництво «Віхола». Ми зверталися до різних видавництв і не усі погодилися — не знаю чому так.
Це збірка унікальних текстів, які передають історію. І, крім того, що це дуже сильна історія, вона ще і читається досить легко», — додала очільниця ZMINA.
Олександра Єфименко розповіла, що для неї означало бути журналісткою у тимчасово окупованому Криму:
«Це достатньо небезпечна ситуація, коли ти залишаєшся один на один із системою, яка робить усе для того, щоб тебе вичавити із твого ж дому.
Громадянські журналісти працювали разом із нами, коли незалежні журналісти різних українських міжнародних редакцій ще мали можливість їздити на територію тимчасово окупованого півострова. І вони працювали з нами на рівних. Саме тоді я познайомилася із Османом Аріфмеметовим».
Вона розповіла більше про історію знайомства з ним, яке відбулося у 2016 році: «Коли під судом затримали людину. Цією людиною був імам Білял Аділов. Його не просто затримали російські силовики — його викрали».
«Білял Аділов прийшов на суд, щоб підтримати своїх знайомих. І його посадили в автівку без розпізнавальних знаків і викрали з-під будівлі суду.
Осман побачив це та ввімкнув стрім. А далі побіг за цією автівкою. Це відео підхопили українські журналісти, і таким чином Біляла Аділова дуже швидко відпустили. Цю історію я часто згадую, бо вона яскраво ілюструє силу інформації, навіть в окупації».
Олександра наголосила, що суспільний інформаційний тиск дуже важливий і тоді Осман це показав: «Це яскравий приклад громадянської журналістики в його ролі, яка була дуже необхідна у той момент на півострові. Я би хотіла підкреслити, що вона продовжує жити у Криму станом на зараз».

Марія Горбач розповіла про складнощі, з якими вона зіштовхнулася у роботі над книжкою Османа Аріфмеметова:
«Складністю для мене була найперше тема — опис пенітенціарної системи РФ, судів. Складно було і те, що довелося багато дізнаватися про незнайому для себе культуру. І також з самою структурою було дуже багато роботи. Коли я отримала тексти, то 90% були хронікою судових засідань.
Уже згодом ми обговорили і вирішили додати те, що відбувалося після подання на апеляцію — тобто, 3 частина дописувалася в реальному часі — я перекладала та редагувала 2 частину і Осман дописував 3 частину, коли очікував суду в Новочеркаську. Також з його попередніх щоденників ми отримали пізніше ті тексти, які є у першій частині».
Та попри темну реальність, автор не втрачає людяності — і це, за словами Марії, одне з найцінніших у книжці:
«Світлих моментів у книжці дуже багато. Я свідомо шукала й підтримувала цей баланс. Мені хотілося показати, завдяки чому Осман тримається, показати, що навіть в ув’язненні є різноманіття».
Окремо Тетяна Печончик закликала підтримувати політв’язнів та писати їм листи:
«Ми постійно проводимо ініціативу «Листи до вільного Криму», де кожен охочий може написати Осману чи іншим політв’язням».
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:
- за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
- ставши нашими патронами на Patreon
- PayPal: [email protected]
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


