Максим Левченко під час боїв за Київ. Фото: tyzhden.ua
Гість — сержант, інструктор з фізичної підготовки 3 окремої штурмової бригади Максим Левченко.
Максим Левченко: Я знав, що «Азов» та інші підрозділи у Маріуполі були у повному оточенні. Казали, що готують операцію з деблокади, але ніхто не знав, як воно буде.
Проходив час, сказали, що перша група допомоги дісталася до Маріуполя без втрат. Готували також другу та інші групи. Нас (ССО «Азов Київ» — ред.) зібрав наш командир Несмачний і сказав, що добиратиметься до Маріуполя, адже в нього там були друзі. Я довго не думав, в мене теж там були друзі, і я відчував, що також маю добратися до міста й бути там.
Ірина Сампан: І як ви добиралися?
Максим Левченко: Спочатку нам дали повне екіпірування. Потім ми дібралися до найближчого до Маріуполя міста і звідти полетіли на гвинтокрилі. Була спецоперація «Азов — Київ» з Головним управлінням розвідки. Нас доставляли до Маріуполя дуже досвідчені пілоти, які до цього отримали розвідувальні дані щодо блокпостів. Вони все облітали, ми йшли низько над землею, щоб оминути ворожі радари та системи ППО. Перша така операція була ризикова, але все правильно пропрацювали, і надалі польоти були безпечні, хоча ризики завжди є.
Перший політ був без людей: лише пілот і гуманітарна допомога. Другий політ з людьми. І коли ми дізналися, що він був успішним, то ми теж долетіли. Але з кожним разом, з кожним тижнем політ був все небезпечнішим.
Наприклад, одного мого близького побратима Лелеку під час одного з останніх польотів висадили на «Азовсталі», а вертоліт, на якому він прилетів, збили відразу після того, як той почав відлітати із заводу.
28 березня 2022 року ми вже були у Маріуполі. Мене з моєю групою висадили в порту, в тій частині, що була підконтрольна нашим військовим.
Ірина Сампан: Ви мали прорватися на «Азовсталь»?
Максим Левченко: Я в місті тримав оборону ще трохи більше, ніж 14 днів. 14 квітня вночі була евакуація на «Азовсталь».
Читайте також: Полон. «Я чекала його зі строкової служби, а тепер чекаю з полону»
Максим Левченко: Нам треба було робити оборонні позиції в будівлях. Наприклад, поряд з будинком їздив танк, а у квартирах якась бабуся чи дідусь знаходилися й були до останнього. Іноді було важко прийти й сказати, що їм треба збирати свої речі, бо зараз тут буде гаряче. Але не було часу евакуювати цивільних: я дістався в Маріуполь і не зовсім навіть орієнтувався по карті місцевості.
Важко було тримати оборону, бути весь час напоготові. Сон був, але небагато часу.
Ірина Сампан: Коли ви прибули на «Азовсталь», яка ситуація там була? Йдеться й про моральний стан, й про обороноздатність.
Максим Левченко: Я в той момент про це навіть не думав. Мені давали завдання, і я їх робив. Не було аналізу, мозок блокує в такій ситуації моменти, які внутрішньо можуть нашкодити. З’являлися й позитивні моменти, я за цей позитив намагався зачепитися й робив те, що треба було робити. На «Азовсталі» я пробув до 17 травня.
Максим Левченко: 80% росіян, яких я бачив під час полону, були взагалі неадекватні. Було й 10-15% таких, які проявляли певну лояльність, і від них при особистому спілкуванні можна було отримати якусь інформацію. Ми знали, наприклад, про повернення Херсона й значної частини Харківщини. Але у 80 випадках зі 100 нам розповідали, що вже нема того чи того, що ще трохи й війна закінчиться на їхню користь.
Читайте також: Велику частину інформації про полонених ми дізнаємося з російських ресурсів — мати полоненого бійця «Азову»
Максим Левченко: За тиждень до обміну мені по секрету сказали, що мої речі у черговому відділенні, і це означало, що я скоро їду на обмін. Я в цей момент дуже запанікував, тому що я вже три рази їздив «на обмін», а потрапляв на етапи. Потім я заспокоївся, перемикнувся і кажу: «Я додому».
Однієї ночі мене розбудили, повели переодягатися й сказали, що я їду на обмін. Запитали, чи буду я воювати, і я відповів, що ні. Ти їм кажеш те, що вони хочуть чути, і вони до тебе лояльно відносяться.
Було два варіанти: входити у конфронтацію та занапастити своє здоров’я та життя; бути гнучким та грати в їхню гру з розумінням, навіщо це. Я розумів, що я повернуся, і моя робота продовжиться.
Мене переодягли, посадили в автозак. У мене був хороший друг пастор, який дав пораду їхати й читати молитву. Тож я їхав всю дорогу й читав молитву. Потім ми доїхали до Таганрога, де знаходиться колонія, в якій проводять допити. Там дуже важко знаходитися. У мене в цей момент також все провалилося. Тоді в моїй голові прокрутилася історія допитів: що я казав, що я не казав, що сказав не так. Пройшло 5 хв, в автозак закинули ще двох хлопців, і з розмови росіян зрозумів, що точно їду на обмін.
Загалом в полоні я пробув 13 місяців.
Максим Левченко: Люди забувають, що було на початку війни. Забули Ірпінь, Бучу. Багато хлопців, чоловіків забувають те, що було. Вони, напевно, не усвідомлюють, що якщо вони не будуть воїнами нашої армії, то будуть військовими армії окупаційної.
Зараз війна йде не за територію, а за існування нашої нації. Якщо люди це зрозуміють, то все буде добре.
Моя ж мотивація — бажання жити у вільній незалежній країні, самостійно розвиватися. Хочеться рухатися до своїх цілей і бути у країні, де немає рамок.
Нагадаємо, у травні 2022 року російські війська узяли у блокаду Маріуполь. Вони фактично знищили місто. Повністю зруйновані будинки близько 84 тисяч містян. Точний підрахунок загиблих здійснити неможливо. За попередніми оцінками, у Маріуполі загинули до 22 тисяч цивільних. Частину мешканців примусово вивезли на територію так званої «ДНР» чи до Росії.
Тодішня омбудсменка Людмила Денісова повідомляла, що майже 170 тисяч маріупольців, які залишились у тимчасово окупованому місті, потерпають від голоду.
1 травня за підтримки ООН розпочалася евакуація мирних жителів, які переховувалися на території заблокованого російськими окупантами заводу «Азовсталь». Загалом із Маріуполя та заводу вивезли майже 500 людей. 7 травня з «Азовсталі» у майже захопленому російськими окупантами Маріуполі евакуювали всіх жінок, дітей та людей поважного віку.
16 травня із «Азовсталі» почали виходити українські бійці. Командир «Азову» Денис Прокопенко у відеозверненні заявив, що українське військове керівництво дало «наказ про збереження життя та здоров’я військовослужбовців та припинення оборони міста». Через гуманітарні коридори їх вивозили на підконтрольну самопроголошеній «ДНР» територію, зокрема в Новоазовськ та Оленівку.
А у ніч на 29 липня 2022 року стався терористичний акт в Оленівській колонії, розташованій на окупованій території Донецької області, що призвів до масового вбивства українських військовополонених. Так російські окупаційні війська здійснили теракт проти військовополонених захисників «Азовсталі», яких утримували на території колишньої Волноваської виправної колонії №120. Після повномасштабного вторгнення Збройної сили Росії на базі цієї колонії створили фільтраційну тюрму, де утримували й цивільних заручників, і військових полонених.
У травні 2023 року Асоціація родин захисників «Азовсталі» нагадала, що понад 1900 військових Маріупольського гарнізону залишаються у російському полоні, з яких – більш як 700 бійців «Азову».
Станом на листопад 2023 року Україні вдалося повернути з полону п’яту частину захисників “Азовсталі”.
Цьогоріч 3 січня Україна повернула з російського полону понад 200 своїх військовослужбовців та цивільних. Серед них — оборонці «Азовсталі».
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі