Уцілілий будинок не означає, що війна не зруйнувала життя — психологиня

Про те, чому жінки їдуть з України під час війни та як справляються з постійним почуттям провини.

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Оксана Іванців,

Антоніна Оксанич

Уцілілий будинок не означає, що війна не зруйнувала життя — психологиня
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/06/hr-bereji_sebe_2022-06-23_ivanciv_oksanich.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/06/hr-bereji_sebe_2022-06-23_ivanciv_oksanich.mp3
Уцілілий будинок не означає, що війна не зруйнувала життя — психологиня
0:00
/
0:00

Гості: Оксана Іванців, голова громадської організації Arts&Rights, Антоніна Оксанич, сімейна і дитяча психологиня.

Оксана Іванців: Той момент, коли ми їхали з України, я згадую як один із найскладніших і найгірших днів мого життя. Розлука з рідним домом, людьми, країною — це дуже боляче.

Нам важко передбачити, як ми будемо поводитись у критичних ситуаціях. Різні люди приймають різні рішення. Кожне з цих рішень я поважаю. Я впевнена, що кожна мама виходить, в першу чергу, з максимальних інтересів своєї дитини. Де їй буде найкраще та найбезпечніше.

Я розуміла, що я з трирічною дитиною на руках скоріше тягар, ніж користь. Я відчувала гостре безкомпромісне бажання відвезти свою дитину в повну безпеку. Ми поїхали в Перемишль. Там мої друзі. Мені було добре, бо у своїх. Немає постійних сигналів тривоги.

У Перемишлі мої друзі організували склад і почали збирати допомогу. Мені одразу стало легше, коли я почала щось робити. Я зрозуміла, що не важливо де я знаходжуся.

  • Якщо я корисна Україні, яка різниця де я?

Антоніна Оксанич: У кожного з нас у структурі особистості є внутрішня дитина, внутрішній дорослий і внутрішній критик. У ситуації кризи дуже важливо вчитися піклуватися про свою внутрішню дитину. Бути добрішим до себе та вимагати менше. Дуже важливо розвивати самопідтримку. Проблеми виникають тоді, коли люди починають порівнювати себе з іншими. Всі ми різні й ситуації у нас різні. Коли починається порівняння, починається знецінювання. Тому перше, що я б порадила — перестати порівнювати себе з іншими. У кожного своє горе.

Як навчитися заново жити?

Оксана Іванців: На щастя, у мене ця навичка була. Я вмію це робити й роблю, коли відчуваю, що потребую. Коли мені погано, я виходжу до людей. Я спілкуюся, розказую про те, що відчуваю та прошу допомоги. Ще дуже дивна зміна сталася в мені — я стала маніяком порядку. Здається, мінімум раз на день роблю вологе прибирання. Я не можу зупинитися. Мені фізично це необхідно. Це наче такий контроль. Над простором хоча б. Це не логічно, але мені легшає.

Я мама 24/7. Зараз вчуся жити. Не тоді, коли дитина у когось чи спить, а разом з дитиною. Спочатку було дуже складно. Працювала вночі, вдень проводила час з донькою. В якийсь момент я зрозуміла, що годі. Я не знаю, коли зможу віддати доньку в садочок, тому жити треба тут і зараз. Дуже допомагає зміна простору. Я маю місце для роботи. Дитина зрозуміла, що це важливо, і не чіпає мене, коли я там. Так я можу працювати. Надзвичайно важко бути не дома. Але ми рятуємо своїх дітей. Так ми маємо зараз робити.

Антоніна Оксанич: Навіть якщо будинок залишився цілим, це не значить, що війна не зруйнувала ваше життя. Треба дати собі погорювати. Відплакати те горе, яке кожний із нас зазнав. Коли ми починаємо приймати втрату, починає з’являтися самоспівчуття до себе.

  • Я рекомендую кожен день робити таку вправу — сама собі говориш: «Я зробила для своїх дітей найважливіше — забезпечила їх безпеку: психологічну та фізичну».

Важливо не накручувати себе у відчутті вини. Завжди можна знайти щось, що ми не доробили. Але лаяти себе за це не можна. Особливо зараз, під час війни.


Читайте також: Жінки, які виїхали з України через війну, тримають небо над своїми дітьми — Ольга Руднєва 


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS