Ми познайомилися 4 березня, а 26 він вже шукав обручки — журналістка Ірина Сампан про своє весілля на фронті

Про кохання, розлуку, тривогу та весілля посеред війни говорили з військовою журналісткою Іриною Сампан.

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Ірина Сампан

Ми познайомилися 4 березня, а 26 він вже шукав обручки — журналістка Ірина Сампан про своє весілля на фронті
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/05/hr-bereji_sebe_2022-05-26_sampan.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/05/hr-bereji_sebe_2022-05-26_sampan.mp3
Ми познайомилися 4 березня, а 26 він вже шукав обручки — журналістка Ірина Сампан про своє весілля на фронті
0:00
/
0:00

Ірина Сампан: З початку активної фази війни  я не змогла продовжувати займатися журналістикою. Як відрізало. Я не могла вести новини, продовжувати свою програму, не могла взагалі нічого написати. Єдине, що я могла, — продовжувати бути корисною армії якимось іншим чином.


Читайте також: «Нас бомблять. Почалося»: спогади команди Громадського радіо про ранок 24 лютого


Я везла одному підрозділу тепловізори, рації та іншу військову амуніцію. До місця призначення не встигли доїхати через комендантську годину. Знайомі волонтери порадили переночувати в одному місці. Нам сказали, що це частина командування ООС, ми зможемо там зупинитися. Ми поїхали. Там я зустріла Петра. Він одразу мені сподобався. Його сині очі.

Ми були дуже втомлені, військові були втомлені не менше. Все, що Петро робив в той вечір — це спав. А ми не одразу пішли спати, сиділи, говорили, сміялися. Він одним оком спав, а іншим дивився.

З Петром ми почали спілкуватися просто про якісь речі: військові, цивільні, побутові. Про стосунки жодних натяків. Коли ми приїхали наступного разу, я вже побачила абсолютно іншу людину — серйозну. Він вже щось собі напланував. Ми поговорили. Він сказав: «Якщо я закохуюсь, це назавжди. Я хочу прожити з тобою все життя». Ця фраза була моєю ідеєю фікс. Я вже була у шлюбі. З військовим. Доволі болісний досвід. Я була у глибокій кризі, коли шлюб розпався. Довелося працювати з психотерапевткою.

Мені ніколи не казали цих, важливих для мене, слів. А Петро сказав. І я подумала: «Ого». Ми познайомилися 4 березня, а 26 березня він вже шукав обручки.

Нас розписували в прифронтовому селі, його командир. Я запитала: «Чи потрібно брати білий костюм?». І він відповів: «Ні, тут ситуація трошки не до білого костюма, тому давай ми його одягнемо колись. Колись».

Мій фантастичний чоловік все підготував. Купив квіти, десь у цьому селі знайшов кондитерку. Там нічого не можна знайти. А він знайшов де замовити весільний торт. В жовто-блакитних кольорах. Він так хотів, щоб мені все сподобалось. На нашому весіллі були його побратими, біженці, яких евакуювали з-під Пісків. Нам говорили неймовірні тости, бажали стільки всього, було так затишно, наче в родині. І ми були щасливі.


Читайте також: Нам усім, навіть у родинах, доведеться знайомитися заново, якщо ми пережили різний досвід війни — психологиня


На війні все щиро, без всіляких цих «підкилимних» штук, без довгих прелюдій. Це оголює людину, ти її бачиш як рентген. Ймовірність смерті й почуття —  дуже сильні.

Він якось зник на добу. Це додало мені декілька сивих волосин. Я розумію всю специфіку. Я й сама в цій кухні. Я знаю, як воно все там відбувається. Все це нормально. Але, розуміючи все це, все одно перемагають емоції. Я намагаюся спокійно до цього ставитися, але всередині — пекло. Все, що можна зробити з цим, — використати цей час раціонально, а не зжирати себе зсередини.

Чи думали ми про те, що триває війна і що хтось із нас може загинути? Звісно думали. А серце каже: «Рухайся вперед. Ти кохаєш цього чоловіка». Він постійно на передовій, я теж часто буваю в небезпеці. Наша віра в майбутнє, навіть якщо вона дуже зромантизована, нас дуже підтримує. Вона дає нам сили. Військовослужбовцям, які створили сім’ї зараз, так сильно потрібна ця віра в майбутнє або в те, що вони лишать потомків. Так їм легше воювати та переживати кожен день.

Так, ми в небезпеці кожного дня. Так, ми не знаємо чи буде у нас майбутнє. А що люди, які живуть фронтом, війною, не мають права на щастя?

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS