Нам усім, навіть у родинах, доведеться знайомитися заново, якщо ми пережили різний досвід війни — психологиня

Як продовжувати жити, попри війну, говорили з психологинею Катериною Гольцберг та волонтеркою, поеткою Тетяною Власовою.

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Катерина Гольцберг,

Тетяна Власова

Нам усім, навіть у родинах, доведеться знайомитися заново, якщо ми пережили різний досвід  війни — психологиня
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/05/hr-bereji_sebe_2022-05-19_golcberg_vlasova.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/05/hr-bereji_sebe_2022-05-19_golcberg_vlasova.mp3
Нам усім, навіть у родинах, доведеться знайомитися заново, якщо ми пережили різний досвід війни — психологиня
0:00
/
0:00

Катерина Гольцберг:  Щоб продовжити жити, попри війну, слід звернути увагу на 4 ресурси.

Перший ресурс — це наше життя та здоров’я. Вони не відновлюються. Ніхто, як у комп’ютерній грі, не дає нам кілька спроб пожити. Тому важливо берегти життя. Якщо людина, втікаючи від війни, врятувалася, це вже дуже добре. Має значення хороший результат.

Другий ресурс, який знецінений у нашому суспільстві, — гроші. Коли кажуть, що за гроші не можна купити здоров’я, я сперечаюся. Бо іноді його можливо купити. Ти можеш звернутися до кращих лікарів,  якщо у тебе більше грошей. Тому не варто знецінювати їх. Утім саме гроші є тим ресурсом, за який ми найбільше непокоїмося у такі кризові часи, як нині. Тож починаємо заощаджувати. Більш правильним є відновлювати цей ресурс: працювати, робити, те, що уміємо та отримувати за це гроші. Тоді ми стаємо більш спокійні, бо у нас є імовірне завтра, на яке можемо розраховувати.

Третій ресурс — це час. Ми часто втрачаємо цей дуже важливий, невідновлюваний ресурс, коли намагаємося відкласти своє життя. Зберегти його ми можемо, наповнюючи кожну годину життям. Чим повноцінніше ми живемо, тим більше  у нас хороших наповнень, спогадів, приводів поговорити про  приємне.

Четвертий ресурс — це психологічне здоров’я. Воно потерпає під час війни, катаклізмів, усього, що різко змінює життя людини. Нам хочеться, щоб усе це повернулося. Але маємо крокувати уперед, приймати ту реальність, яка є і створювати свій маленький квітник, свій добробут біля місця, де ви є. Не жити «на валізах», а розібрати їх і створити осередок свого життя у тих умовах, які маєте і там, де ви є зараз.


Читайте також: Якщо я не в Україні в цей важкий час, я зрадник?


Емпатія — це не страждання

Катерина Гольцберг: Здається, що якщо інші люди страждають, то ми маємо страждати теж. Ми маємо співчувати, допомагати, але ми не маємо усі разом страждати. Цього хоче наш ворог.

Мені не дуже подобається у суспільстві те, що ми міряємося стражданнями, міряємося тим, хто і як переживає горе. Це неприпустимо.

Нам всім доведеться знайомитися заново, навіть в родинах, якщо ми пережили різний досвід  війни. Бо нам треба буде поділитися цим досвідом, прийняти пережите одне одним і намагатися це зрозуміти.

Слухайте також: Моїй дитині вже 25, тому ми разом зібралися і пішли у військкомат — журналістка, яка вступила до тероборони

Тетяна Власова: Слухайте себе. Якщо потрібно зараз поговорити про одяг, говоріть про нього. Хочете випити кави зробити з нею селфі — зробіть. Не слухайте і не засуджуйте нікого. Зараз стресують усі. Якщо комусь потрібне красиве селфі — прошу.

Звісно, якщо людина ігнорує війну і селфиться, — це неприйнятно. Але я таких не зустрічала. Люди все одно зараз живуть, на жаль, війною.

Проєкт реалізований спільно з Всеукраїнською жіночою єврейською організацією «Проект Кешер» (Україна) за фінансової підтримки «Project Kesher» (США)

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту