Просто бути поруч і плакати разом — психотерапевтка про те, як допомогти близьким пережити втрату

Алла Антонова: Слів зараз не вистачає, немає таких слів, щоби можна було втішити. Сьогодні мені надіслали відео, у якому один священик говорить про те, що в цей час краще мовчати, співчувати, просто бути поруч і плакати разом, з цими людьми, і самому.

Дозволяти собі бути слабким, тому що це і є вже підтримкою: одне одного і самого себе. Треба шукати підтримки в своїх друзів, близьких, тих, хто готові з вами поїхати на впізнання, чи на поховання, чи будь-що, що ви маєте пройти. Не робіть це на одинці, шукайте близьких, які зможуть з вами пройти через це.

Почуття провини

Почуття провини виникає у всіх людей, які покинули свій дім, і поїхали далі. Але перед усім воно виникає, коли ми бачимо, що щось сталося з нашими близькими, які залишилися тут.

Але важливо пам’ятати, що кожен робив свій вибір сам.

• Не було єдиного правильного рішення, кожен вибирав сам за себе. Я знаю дуже багато родин, які роз’єдналися тільки тому, що кожен мав свою думку про все і приймав своє рішення.

Важливо включити свою логіку і перепитати себе: «Я міг щось змінити?», чи «Якби я залишився, цього б не сталося?». Все, що сталося — сталося, і тут немає вашої провини. Це допомагає знизити почуття провини. Або навіть зовсім його позбутися.

Читайте також: Як підтримати людину, яка пережила втрату?

Слова підтримки

Мені інколи здається, що слова «Радійте, що ви вижили» лише додають відчуття цієї провини, що я вижив, а хтось — ні. Слова краще шукати в своєму серці, бути чесним і відвертим.

Не сподіватися, що ці слова будуть якимись великими і значимими. Просто: «Я тут», «Я поряд», «Я не знаю, що сказати, як співчувати, що мені зараз сказати, але я серцем з тобою».

Можна розказати про свої почуття більше, що ви відчуваєте, що хочете зробити, але не можете. І не бути зверхнім.

• «Радійте, що ви вижили» — вони трохи зверхні і вони не від того, хто сам дуже постраждав.

Є таке поняття у психології — базові ілюзії. Якщо ми займаємося добрими справами, то з нами нічого не має статися. Тому якщо щось стається, я запитую себе: «за що?». Мені здається, що світ караючий, що він мені нашкодив. Але за цим питанням, якщо залишатися, проживати це горе, залишатися в ньому, то за ним іде: «Для чого?», «Що я можу змінити?».

• «Якщо це життя забрали в цих дітей, в дорослих, старих, або навіть у цих тварин… Що я можу зробити зараз, якщо у мене його не забрали? Як я маю далі жити?».

 Повністю програму слухайте в аудіофайлі

Слідкуйте за найоперативнішими оновленнями у Twitter Громадського радіо

Також підписуйтеся на наш Telegram-канал Новини від Громадського радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS