Жінки, які виїхали з України через війну, тримають небо над своїми дітьми — Ольга Руднєва

Про провину та відчуття, що замало робиш для перемоги України говорили з директоркою Фонду Олени Пінчук, волонтеркою Help Ukraine Center Ольгою Руднєвою.  

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Ольга Руднєва

Жінки, які виїхали з України через війну, тримають небо над своїми дітьми — Ольга Руднєва
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/06/hr-bereji_sebe_2022-06-09_rudneva.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/06/hr-bereji_sebe_2022-06-09_rudneva.mp3
Жінки, які виїхали з України через війну, тримають небо над своїми дітьми — Ольга Руднєва
0:00
/
0:00

Ольга Руднєва: Війну я зустріла за кордоном. Я поїхала за мамою 23 лютого з порожньою валізою, яку мала передати їй. Їхала на 3 дні. 24 лютого зранку дізналася, що в Україні почалася повномасштабна війна. Чоловік наполягав, щоб я поки не поверталася. Перший тиждень війни я провела на Мадейрі. Там ніхто нічого не розумів. Хотілося стати на стільчик та кричати: «Люди, в Україні справжня війна!».

Тоді я побачила пост про створення логістичного хабу, який планував займатися доставкою гуманітарних вантажів до України. На початку війни  було багато хаотичних ініціатив волонтерів. А це перша системна історія. Я зрозуміла що, як, для чого і яку проблему ми будемо вирішувати.

Почуття провини

Ольга Руднєва: У мене було неймовірне почуття провини. Я була тут, а не зі своїм чоловіком, командою, друзями, країною. Я «гризла» себе, що не відчуваю те, що відчувають люди, які дорогі мені. Мені здавалося, що якщо я буду там, я буду корисною. «Я недостатньо корисна», — так постійно думала про себе. Тільки коли я знайшла своє місце в цій війні, це відчуття зникло. Зараз я не даю навіть натякати мені, що я тут відпочиваю або «живу закордоном».

Ні, я не живу закордоном. За 3 місяці свого перебування в Польщі я спала на підлозі, їла з пластикових тарілок, ходила в пластиковий туалет, спала по 3-5 годин максимум, працювала нон-стоп. Я стільки не працювала останні свої 5 років життя. Плюс до всього цього я зберігаю роботу директорки фонду. Я пашу для того, щоб наблизити перемогу України.

  • Коли мені люди кажуть, що якби я була в Україні, я б робила більше, я відповідаю — неважливо, де я. Важливо — наскільки я там ефективна.

Коли загроза в Україні трохи спала, я спитала чоловіка, чи можу вже повертатися. Він запитав: «Чи знає ти, що тут будеш робити?». Я не маю відповіді на це питання. Поки я її не знайшла, я не повертаюся в Україну.

Життя закордоном — не життя. Жінки були в першу чергу зобов’язані поїхати з України та тримати небо над своїми дітьми. Війна — це відбиток на все життя. Діти не мають її знати. Крім того, так наші військові мають більше можливостей воювати. Знаю не один приклад, коли військові гинули, рятуючи цивільних.


Читайте також: Я не знаю, скільки років треба, щоб зібрати історії усіх загиблих у цій війні — кураторка проєкту Меморіал цивільних жертв війни


Що змінилося?

Ольга Руднєва: Моє почуття провини трансформувалося в постійну діяльність. Мені здається, що я маю робити більше. Кожного дня. Чи достатньо цього — я не знаю. Що взагалі означає достатньо? Кожен має робити те, що він/вона може й трошечки більше. Кожен внесок — чудовий.

  • До цієї війни я у волонтерство не вірила. А зараз я — волонтерка. Майже кожний українець зараз волонтер. Це єдиний вихід наблизити нашу перемогу.

Ми перейшли на українську мову. Це прямо таки досягнення, бо ми спілкувалися російською вдома. Тепер розмови та переписки українською. Спочатку було важко. Тепер простіше.

Чоловік мій в Києві. Допомагає армії. Пишаюся ним. Ми один одного не розчарували. Кожний із нас робить свою справу: хто що може і там, де може. Якось він сказав мені: «Якщо що, пам’ятай — у нас було чудове життя. Якщо буде щось ще, це бонус». Я щаслива, що цей бонус і досі у мене є.


Читайте також: Нам усім, навіть у родинах, доведеться знайомитися заново, якщо ми пережили різний досвід війни — психологиня


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS