Анастасія Багаліка
Ігор Котелянець
Валерія Лауда
Я не знаю, скільки років треба, щоб зібрати історії усіх загиблих у цій війні — кураторка проєкту Меморіал цивільних жертв війни
Агенція медійного росту «Або» створила Меморіал цивільних жертв війни росії проти України.
Гості1
Станом на 1 травня 2022 року, ООН зафіксувала в Україні більше 3-х тисяч цивільних загиблих. Про полеглих у війні росії проти України цивільних, їхні історії, увіковічення їхньої пам’яті говорили з Валерією Лаудою, кураторкою проєкту Меморіал цивільних жертв війни.
Хто збирає історії для проєкту?
Валерія Лауда: Історії загиблих українців та українок із різних регіонів нашої країни ми почали збирати у березні та продовжуємо нині. Наша агенція працює з локальними медіа, ми запустили сайти у 45 містах України. 11 з них нині на тимчасово окупованій території, а деякі — на лінії фронту. Багато команд виїхали з окупації й продовжують віддалено відстежувати події у їхніх рідних містах. Тож у нас є журналісти по всій Україні. Тож майже 300 наших колег залучені до створення Меморіалу.
Із чого все почалося?
Валерія Лауда: Один із наших сайтів працює у Попасній. У січні ми створили їм функціонал для краудфандингу. Зібрані гроші планували витратити на фестивалі, облаштування міста. Почалася війна. Сайт зібрав 40 тисяч гривень. Гроші пішли на те, щоб знайти тіла загиблих попаснян і поховати їх. Це вразило, було боляче. Потім колеги публікували списки загиблих і місця їхніх поховань.
- Ми не хотіли, щоб ці люди просто стали статистикою.
Коли ми вже працювали з Меморіалом, я шукала джерела інформації про загиблих. Натрапила на Telegram-канал, де судмедексперти, які працювали в Ірпені, Бучі та Гостомелі, публікували фото загиблих, яких вони знайшли. Фото моторошні, детальні, щоб, імовірно рідні могли ідентифікувати тіла. На ресурсі було 600 постів зі світлинами.
Читайте також: Найважливіше — перемогти у війні, і щоб жертви не просто були не марні, а щоб вони були в ім’я нової України — Лідія Смола
Де можна прочитати історії цивільних жертв війни?
Валерія Лауда: На сайті проєкту опубліковано майже 300 історій. Ми зібрали та відписуємо загалом понад 800 таких матеріалів. Спочатку ми збирали історії, про які писали медіа, рідні загиблих.
Нині формуємо редакцію з 20 журналістів/ок та документалістів/ок, моніторингової команди, які працюватимуть над пошуком загиблих, інформації про них. Ми хочемо створити максимальну базу, наскільки вдасться.
- У липні наша команда їздитиме регіонами та записуватиме розлогіші історії, текстові та у відеоформаті, щоб максимально зафіксувати для українців і світу те, у що ця безсенсова війна обернулася.
Нашим завданням на сьогодні є документування та пошук інформації про загиблих. Ми також відкриті до співпраці, колаборації з правозахисними організаціями. Плануємо опісля відстежувати історії окремих героїв, сімей, які вестимуть судові справи проти злочинців, які вчинили ці всі звірства. Почали співпрацювати з міжнародними журналістами, щоб історії мали більший розголос.
«Пропускати такі історії через себе важко, але це потрібно зробити»
Валерія Лауда: Пропускати такі історії через себе важко, але це потрібно зробити.
- На нашому сайті є форма, де будь-хто може звернутися, залишити дані про загиблу людину. Ми потім з людиною зв’язуємося і пишемо історію. Поки таких заявок у нас мало — до 50.
- Якщо хочете допомогти з розголошенням історій — долучайтесь до меморіалу в соцмережах: Instagram, Facebook, Telegram.
Зараз ми працюємо над Меморіалом цивільних жертв війни. З липня ми почнемо роботу над Меморіалом загиблих військових. Проєкт трансформується у національний меморіал, також ми запускатимемо на його базі локальні меморіали конкретних міст і громад. Наша фінальна мета — щоб кожне місто, яке постраждало від цієї війни, мало власний цифровий меморіал пам’яті, де буде інформація про усіх цивільних, які загинули, та військовослужбовців родом з цього міста, або про тих, хто загинув, обороняючи це місто.
- Інформація на сайті в історіях про загиблих — ще не повна, бо це лише перший етап проєкту. Її доповнюватиме команда дослідників. Сайт розширюватиметься під національний меморіал.
Дивишся історії й думаєш: загинули вихователька дитсадочка, адвокат, прокурор чи прокурорка. Починаєш уявляти її життя до того, якими були її будні. Безсенсовість, жорстокість та невиправданість цих смертей вражає.
Читайте також: «Росіянин приставив до мого коліна пістолет, і вимагав паролі від соцмереж» — історія полону жителя Бучі
Про історії з Донбасу
Валерія Лауда: На Донбасі значно менше жертв та інформації про них. Там — бої, багато хто виїхав, ніхто не веде роботи з тілами загиблих, не працює над їх упізнанням, фіксацією цих злочинів. Там буде величезний пласт роботи.
Ми працювали з історіями з Краматорська, коли був удар по вокзалу. Намагалися знайти інформацію про усіх людей, які того дня загинули. Знайшли не про всіх. Складність є у пошуку контактів людей, які зможуть розповісти про загиблого чи загиблу.
Цей проєкт займе багато часу, роки, обсяги роботи — величезні. Найближчими тижнями почнемо співпрацю з місцевою владою. Першою буде Чернігівщина. Там є одна з наших редакцій.
Читайте також: «Це зовсім інша війна, ніж у 2014»: фоторепортаж з Авдіївки
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Створення цієї програми частково або повністю фінансується у рамках Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів. Зміст та думки викладені в цьому випуску програми є відповідальністю авторів та не обов’язково відповідають позиції Посольства
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
