Що таке мальопис і чим він відрізняється від коміксів: видавець UA Comix Богдан Кордоба

Влад Бундаш: Ось я запитую, говорю просто слово комікс, і пан Богдан каже, мальопис. Я кажу, а яка різниця? Він каже, ну тут є чітка ієрархія. Давайте пояснимо нашій аудиторії, чому.

Богдан Кордоба: Коли ми говоримо комікс, ми розуміємо, що це більше американська культура, і це оці американські комікси, про які всі добре знають. Спайдермен, Супермен, Бетмен. І блокбастери в кіно. А мальопис, це не ми придумали.

Насправді, це слово вживається ще з 50-х. Його вживає Парфецький, (Леонід Перфецький, художник-баталіст, офіцер Армії УНР — ред.) і потім інші, хто займалися мальописами. Вони себе називали мальописцями, і відповідно, ми умовно відроджуємо це слово.

Спочатку в 2017-му. Я люблю вважати наше й інші українські видавництва, які виникли в той час, тими, хто почав відроджувати коміксову культуру в Україні.

Насправді, ми спочатку теж всі говорили «комікс», просто для того, щоб було більш зрозуміло, і привертати до цього питання увагу. Але чим далі, тим більше видавців доєднувалися, і вийшло якось умовно природнім чином, що ми почали говорити слово мальопис.

У нас у середовищі коміксистів, мальописців може хіба різнитись думка, чи варто використовувати слово мальопис на позначення виключно українських речей.

Це якраз умовно політика нашої редакції, що ми використовуємо слово мальопис виключно на позначення українських історій. 14 жовтня нам буде 8 років, і за цей час ми видали 100 історій. І десь відсотки 90% це все українські автори, українська історія, українські художники, мальописець, мальописиця.

І відповідно ми так собі це розуміємо, бо наші колеги по цеху час від часу називають там мальописами абсолютно все.

Як змінився ринок мальопису

Влад Бундаш: Художники і художниці, митці загалом, хто займається створенням мальописів, пішли на фронт. Багато кого ми втратили. Але тут мені цікаво ось це сенсове навантаження мальопису для вас особисто. Чому він важливий зараз для нас? Чи він на часі? Тому що багато хто цим може маніпулювати.

Богдан Кордоба: Це питання не тільки в мальописі, це питання в культурі. Культура завжди на часі.
Не може бути культури «не на часі» і «поза політикою». Я це говорю на усіх інтерв’ю, де мене запитують щось схоже.

Культура — це насправді наша сцена і наш найбільший захисний бар’єр, який може бути від окупанта і агресора. І чим більше ми будемо вкладати в культуру зараз, тим більше ми будемо мати захист пізніше.

І так само комікси. Ясно, що це мальопис і культурний продукт, але у нас, наприклад, був проєкт «Інкер», спільно з редакцією, де ми задокументували 9 випусків, було по 4 історії. І це виходить, умовно, близько 32 історії на реальних фактах, де були реальні інтерв’ю із реальними людьми або родичами загиблих військових на різні тематики.

І це теж про документування війни тут і зараз. Моя позиція така, що ми маємо розповідати світу, як ми переживаємо цю війну, що вона для нас, щоб ці сенси не набували інших значень, коли вони виходять, умовно, з нашого дому, за межі України, коли це все перекручують.

Бо якщо ти не створюєш культуру, якщо ми не будемо створювати культуру, цей вакуум дуже швидко буде заповнений російською «культурою». Що в нас, що за кордоном.

І ми знову будемо мати ті самі виклики.

Український мальопис насправді не має якогось окремого стенду на українських поличках книгарень. Найбільше нас, напевно, виділяє серед наших партнерів книгарня «Сенс». За що їм окреме дякую.

Але здебільшого тепер є просто, знаєте, там такі стелажики, комікси, манга, оце все. І ми десь там між тим.

У нас майже все про війну і сенси. І з такого, умовно, якогось не про війну, це «Лис Макита», авторства малюнку Людмили Самусь. Текст ми взяли Івана Франка, такий, який він і був в оригіналі.

Остання його прижиттєва редакція у співпраці з Домом Франка. І це щось трошки інше. Ну, в плані, що нібито не про війну, але насправді, коли ти читаєш «Лис Микита» без цензури, я б не сказав, що він дуже кудись далеко втік в протистояннях і в викликах, які перед цим лисом.

«Реальність, яка диктує»

Богдан Кордоба: Наша редакція зараз дійшла до такого результату, що ми можемо створити, як показали наші практики під час повномасштабного вторгнення, максимальна швидкість нашого видавництва — 160 мальованих сторінок на місяць.

Це по 4 окремі історії по 32 сторінки плюс-мінус. От зараз у нас буде виходити мальопис «Пожирач гріхів».
Над його створеннями ми працювали п’ять років. Про що він? Про Донбас, автор — Олександр Михед. Історія про те, як поселенці заїхали з Британії.

Віктор Гьюз, який засновує «Гьюзівку», яка стає «Юзівкою», яка стає «Донецьком». І ось це історія, яка починається тоді і закінчується у 2014-му з першими окупантами. Вибори, які між тим стоять перед людьми на цій землі, і все, з чим вони зіштовхуються.

Майже п’ять років ми це малювали. Питання навіть не в малюнку, питання в тому, що ми підписались, почали робити, — ковід. Почали налагоджувати роботу — повномасштабне.

Сашко зараз служить, художник там теж мав свої історії. І воно так затягується. Це такий, напевно, як будь-який культурний проєкт. Є якийсь умовний продакшн, який ти очікуєш, а є те, що стається в кінці. Реальність, яка диктує.

Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]
• Base by Mono