
«Український досвід Карітасу може стати моделлю для інших країн», — керівниця Програми охорони здоров’я Христина Семеген-Бодак
Які виклики бере на себе «Карітас України», аби підтримувати здоров’я українців у потребі? Розмова з Христиною Семеген-Бодак — керівницею Програми охорони здоров’я МБФ «Карітас України», лікаркою-нефрологинею, кандидаткою медичних наук.

Топ 5 за 24 години
- Подкасти
- Розмови з ефіру
Поява напрямку охорони здоров’я у «Карітас України» у 2022 році стала важливим кроком у виконанні місії фонду — допомоги громадам. Це була відповідь на нові виклики війни. Програма охорони здоров’я – єдина серед 13 наявних програм Карітасу, яка отримує фінансування від держави.
Христина Семеген-Бодак: На сьогодні програма охорони здоров’я в «Карітас України» охоплює такі основні напрямки роботи. Перш за все це медична допомога, яка надається через мережу з 10 медичних центрів.
Це телемедичні послуги, паліативна допомога, як медична, так і соціальна. Послуги з довгострокового догляду, домашня опіка і прихистки для тимчасового проживання людей старшого віку з числа внутрішньо переміщених осіб.
Андрій Куликов: Прошу роз’яснити термін «телемедицина», тому що у нас багато чого, що є з префіксом «теле» сприймається як таке, що пов’язане з телебаченням. А що це насправді?
Христина Семеген-Бодак: Насправді телемедичні послуги — це можливість доступу до медичної допомоги в місцях, де вона є відсутня з різних причин, можливість віддалено отримати консультацію лікаря через спеціальні пристрої, з якими ми приходимо до пацієнта.
Телемедичні послуги отримують пацієнти старшого віку, які фізично не завжди мають можливість прийти до сімейного лікаря, особливо у прифронтових зонах. Якщо ми говоримо про райони далеко від воєнних дій, це гірська місцевість.
Їх відвідує чи медична сестра або соціальний працівник, який допомагає через відеозв’язок, завдяки спеціальним інструментам поміряти тиск, провести аускультацію легень, серця, і передає ці дані лікарю. Лікар їх аналізує, і вже відповідно до цього аналізу може призначати лікування пацієнту, не виходячи з дому.
Андрій Куликов: А от будинки тимчасового проживання для людей старшого віку. Тут коли згадується про старший вік, одразу виникає запитання, — можна його вважати цинічним, — це доки не відпаде потреба в проживанні або здатність проживання, чи певний час, щоби поправити здоров’я, а потім кудись можна і переїхати чи перевестися?
Христина Семеген-Бодак: Будинки тимчасового проживання були створені як відповідь на виклик. На прифронтових територіях залишилось дуже багато людей, яким 60 і більше років і які потребували догляду.
Ви знаєте, що місця тимчасового проживання для внутрішньо переміщених осіб є по всій Україні. Ми ж намагалися не тільки забезпечити основні потреби людини — з проживання й харчування, — а власне зробити акцент на допомозі людям, які потребували сторонньої допомоги.
Ніхто не думав, що війна триватиме настільки довго, в планах було саме тимчасове проживання для людей старшого віку.
Але враховуючи, що ми вже є третій рік у війні (повномасштабній — ред.), є пацієнти, наші бенефіціари, які поживши в прихистках, мають можливість перейти в інші заклади стаціонарного догляду.
В цьому, власне, і полягає робота наших працівників — шукати їм місця для їхнього постійного проживання.
Ті ж люди, які потребують більш глибокого, а може, і довічного догляду, зараз мають можливість перебувати на стаціонарному паліативному лікуванні до кінця свого життя у селищі Войнилів Івано-Франківської області. Там було відкрито перший хоспіс мережі Карітас.
Андрій Куликов: Це 10-й ваш центр, так?
Христина Семеген-Бодак: Так, це наш 10-й центр.
Андрій Куликов: А чому саме там? Там уже був досвід, просто гарна місцевість — яка причина?
Христина Семеген-Бодак: Там був досвід. У Войнилові працює один з шести шелтерів — прихистків для внутрішньо переміщених осіб старшого віку. Він створений на базі колишньої центральної районної лікарні.
Громада селища Войнилів передала будівлю, по суті, у безкоштовне користування фонду «Карітас Івано-Франківськ».
Приміщення вдалося відремонтувати за допомогою наших міжнародних партнерів — міжнародного благодійного фонду Cordaid у Нідерландах. На першому поверсі в грудні 2024 року відкрито стаціонарне медичне паліативне відділення, де отримують лікування пацієнти на кінцевому етапі життя.
Андрій Куликов: Коли в розповідях про діяльність Карітас, Карітас України зокрема, — тому що це ж міжнародний благодійний фонд, — я чую «стороння допомога», мене вражає суперечність у даному разі. Бо Карітас — якраз не стороння. Це люди, які беруть на себе велику частину болю, велику частину турбот, які виникають у дуже багатьох наших людей різного віку й усіх категорій населення, якщо говорити бюрократичною мовою. Де ви набираєте людей, які працюють у вас?
Христина Семеген-Бодак: Дякую за запитання. У Карітасі найважчу роботу на себе приймають ті, хто спілкується безпосередньо з людьми. Це соціальні працівники, медичний персонал, це наші психологи, які працюють, — ви добре кажете, — з людьми різного віку — і зі старшими, і з дітьми. Але це в основному є люди в потребі, бо в Карітас звертаються, власне, люди в потребі.
Якщо ми говоримо про медичних працівників, до нас дуже часто приходять працівники з інших закладів охорони здоров’я. І працюють за сумісництвом — в Карітасі і в інших лікарнях, в інших поліклініках.
Але, спілкуючись з людьми, які звертаються до нас за допомогою, вони настільки переймаються питанням забезпечення гідного життя, поваги, допомоги людям у потребі, що дуже часто залишаються працювати в Карітасі.
Тому що одна з місій, одна з основних наших цілей — не тільки допомогти людині матеріально чи вплинути на її фізичне або психічне здоров’я, а перш за все підтримати її духовно. Це така особливість Карітасу — забезпечити цілісний підхід до кожної людини, до того, хто є в потребі.
Андрій Куликов: Зрештою, Карітас, наскільки я знаю, означає милосердя, так?
Христина Семеген-Бодак: Так. І це дуже важливо. Карітас — це милосердя, це любов до людини, підтримка ближнього, це те відкрите серце, з яким ми йдемо до людей.
Андрій Куликов: Я нещодавно був присутній при розмовах українських військових із іноземними військовими і, зокрема, з тими, хто навчав наших військових. І я там неодноразово чув, — і іноземці з цим переважно погоджувались, — що зараз уже такий час, що українці і українки можуть навчати іноземних військових того, яка зараз війна.
Це тому, що ті не стикалися із тим, з чим доводиться стикатися нашим. Я припускаю, що дещо подібне може бути і в досвіді роботи «Карітас України». Як ви передаєте наш досвід своїм колегам, своїм однодумцям, доброчинцям за кордоном?
Христина Семеген-Бодак: Дуже слушне запитання. Я вже згадала міжнародного партнера з Нідерландів Cordaid, які підтримали розвиток медичних центрів. У січні цього року було проведено вже ІІІ Конгрес Медичних центрів мережі Карітас України, на який приїжджала директорка цього благодійного фонду, радниця з гуманітарних питань й експерт зовнішніх зв’язків. Вони очікують від нас аналізу роботи наших медичних центрів, бо вони її змогли побачити.
Модель створеної мережі центрів медичної допомоги, співпраця з державою, залученість духовної підтримки — оцей холістичний, цілісний, підхід з якою «Карітас України» як мережа благодійних фондів зайшла в медицину, вони хочуть представити своєму уряду і спробувати застосувати в Нідерландах.
Працювала над матеріалом — Олена Холоденко
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:
- за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
- ставши нашими патронами на Patreon
- PayPal: [email protected]
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту