Фото з відкритих джерел
Влад Бундаш: Насамперед хочу, щоб ми ближче познайомилися із аудиторією Громадського радіо, тому розкажіть детальніше про свій професійний досвід. Як давно ви викладаєте англійську мову і яка зараз є ваша школа, де ви працюєте?
Тетяна Ткач: Після закінчення Ніжинського державного педагогічного інституту в 1990 році, 15 серпня цього ж року, я з’явилася в стінах міста Кагарлик Київської області. Тоді це була Кагарлицька середня школа №3, потім вона стала однією з 24 опорних шкіл, а зараз це комунальний заклад Кагарлицької міської ради — Кагарлицький ліцей №3. Спочатку, звичайно, коли я прийшла після інституту, мені дали старші класи, учні яких за віком майже були такі ж, як і я, і мені було трохи страшно сказати щось не так, адже не знала, якою буде їхня реакція.
Потім мені дали і молодші класи, а через рік наш директор придумав ввести англійську мову з першого класу. У нас не те що програми, у нас навіть жодного підручника не було, тому ми з моєю колегою роздобули один із підручників в одній з київських шкіл, переписали його в такий загальний товстий зошит — такі були раніше часи. Наша школа дуже прогресивна, дуже молода, наймолодша, вона 1989 року заснування. У нас майже 900 учнів, більше 300 дітей доїжджають до нашого закладу з навколишніх сіл. Ми дуже дитиноцентричні, уся робота педагогів школи та працівників спрямована на те, щоб дитині було комфортно, зручно, тепло і смачно.
Адже по всьому Кагарлику, серед кагарлицьких шкіл, діти говорять, що в нас найкраще годують.
Влад Бундаш: Я знаю, що ви стали агенткою змін нової української школи (НУШ), тому тут цілком логічно виникає запитання: що таке агентка змін і що це означає для вас як для вчительки?
Тетяна Ткач: Так, коли вперше керівниця проєктів (зараз це називається освітня фундація «Go Global») Любов Залюбовська запропонувала мені подати заявку на агентку змін, я спочатку не погодилася. І маючи вже певний досвід, чомусь вважала, що не настільки добре все знаю.
Перший рік я не подала цю заявку, але після того, як мої колеги пройшли курси в інших вчителі, вони сказали: «Тетяно Миколаївно, йдіть, бо ви краще нас навчите». Тому я подалася на ці курси.
Спочатку це була базова школа, потім британська рада нас навчала на цих курсах, потім були 5-9 класи НУШ, і ось останнє — це були курси НУШ для 7-9 класів. Вони більше були націлені на дистанційне навчання.
Знаєте, я дуже люблю вчитися, хоч і є вчителькою, але завжди шукаю щось нове.
Цей проєкт «Нова українська школа» мені близький, адже для вчителів англійської мови це, можливо, і не зовсім нове, тому що ми завжди граємося з дітьми на уроках. Діти навіть не очікують, що, граючись, вони навчаються.
Тому це близьке мені — я люблю вчитися, і я відкрила ще одну нішу для себе — доносити або поширювати цю інформацію.
Треба поширювати досвід не тільки серед колег мого предмета, а й інших предметів. Тобто, якщо я була на якомусь семінарі чи конференції, то завжди у своїй школі для всіх педагогів педагогічного колективу проводжу або невеличкі майстер-класи, або тренінги.
Влад Бундаш: Розкажіть детальніше про вашу методику викладання: які техніки використовуєте, у що саме граєтеся на уроках, і загалом, які це дає результати в успішності учнів і учениць?
Тетяна Ткач: Метод інтерактивного навчання — це must have. На моїх уроках рольові ігри, драматизація, моделювання життєвих ситуацій, мозковий штурм, спільне вирішення проблем, рефлексія — це неповний перелік методів і прийомів, які я використовую. І як можна уявити сучасний урок іноземної мови без ігрових технологій?
Тому гра на уроці англійської — це найкращий спосіб засвоєння інформації, і разом з тим робить урок цікавішим. Адже граючись, наші діти навчаються. Скажу відверто, що березень 2020 року був справжнім випробуванням для багатьох, і частково для мене, адже до цього ми ніколи не проводили заняття онлайн. Хоча завдяки міжнародній програмі eTwinning (це програма Європейського Союзу, що передбачає проєктну діяльність), я вже знала чимало онлайн-платформ, які ми використовували у спільних проєктах. Але вести урок онлайн — це було трохи іншим.
«Мільйон гривень для мене — це мільйон посмішок»: фіналіст премії Global Teacher Prize Ukraine 2024
Зараз я вже не уявляю свого вчителювання без онлайн-ресурсів: це віртуальні дошки, інтерактивні вправи, інтерактивні флешкартки і так далі. Це можна довго перелічувати.
Якраз ці інтерактивні вправи та онлайн-ресурси перейшли й до офлайну. Тому вже зараз ми не можемо уявити уроки без цього.
А якщо в тебе в класі ще й інтерактивна дошка, а в молодших класах дітям подобається писати або натискати пальчиком, як вони кажуть, «вибирати» слово або малюнок — це для них величезна радість.
Влад Бундаш: Ви зазначили, що COVID-19 і повномасштабна війна впливають на всі сфери нашого життя, зокрема й на освіту. Ми розуміємо, що зараз більшість учнів і учениць по всій Україні мають дистанційне навчання. У мене виникає запитання: на вашу думку, чи є дистанційне навчання настільки ж ефективним, як офлайн-навчання? Чи можна поставити між ними знак рівності?
Тетяна Ткач: Я вважаю, що якщо учень чи учениця мотивована, то для цієї дитини неважливо, чи це онлайн, чи офлайн — дитина все одно буде навчатися. Звичайно, офлайн краще, адже це соціалізація, це радість, це обійми, потискання рук і так далі. Тут не може бути інакше. Але якщо дитина хоче отримати знання, то онлайн не є проблемою. Я не можу сказати, що вони рівнозначні, але й не дуже далекі одне від одного. Як я вже згадала, інтерактивні ресурси дуже допомагають дітям у багатьох аспектах.
Наприклад, якщо ми користуємося Zoom, то є функція breakout rooms, де можна поділити дітей на групи чи пари, і вони там працюють. Це імітує те, що вони робили б на уроці. Але, на жаль, зараз ми не можемо відмовитися від дистанційного навчання через умови, в яких перебуває наша держава. Не можна сказати, що це погано.
Я підтримую дистанційне навчання в тій мірі, в якій це необхідно. Якщо неможливо навчатися офлайн, то обов’язково має бути онлайн.
Влад Бундаш: Викладання англійської мови під час війни: чи змінилися у вас певні сенси, які ви несете своїм учням і ученицям? Що ви зараз вкладаєте у цей предмет?
Тетяна Ткач: Звісно, усе змінилося, адже ми живемо в умовах постійного стресу і тривоги. Я також переглянула плани своїх уроків. Кожен мій урок починається з питання про самопочуття учнів, які прийшли на заняття — незалежно від того, це учні першого класу чи 11-го, дев’ятого чи шостого.
Вираз «діти війни» я пам’ятаю ще з розповідей своєї сім’ї, адже мої батьки народилися під час Другої світової війни, і вони були тими дітьми війни. А тепер наші діти, наші онуки, наші учні мають точно такий статус, якого насправді не повинні були б мати.
Тому, починаючи урок із питання про самопочуття, діти йдуть мені назустріч, і я бачу, як продовжувати урок, у якому напрямку рухатися, кому потрібна допомога.
Ми, вчителі, не маємо забувати про соціально-емоційний стан наших учнів.
Влад Бундаш: Хочу уточнити, чи включаєте ви у свої уроки сьогодення, тобто контекст війни? Чи обговорюєте ви те, що відбувається навколо, наслідки подій, які чинить Росія проти України? Чи додаєте ви це у свої уроки і чому це, на вашу думку, важливо?
Тетяна Ткач: Якщо це стосується старших класів, у нас є тема політики, політичних систем різних країн, то, звісно, я адаптую план уроку і включаю певні процеси, які відбуваються зараз в нашій державі. Якщо це молодші класи, то, звичайно, з ними не можна говорити про жахливі речі, які відбуваються. Це питання соціально-емоційного стану — ми, навпаки, маємо турбуватися про баланс їхнього емоційного стану.
А от якщо це середні класи та старші, у нас є, я б не назвала це виховною годиною, ми називаємо їх зараз ранкові зустрічі, як у початковій школі НУШ. У них щодня є ранкові зустрічі, і так само мої учні, не тільки мої, а й інші учні нашої школи, ми також проводимо такі ранкові зустрічі. Звісно, на цих ранкових зустрічах часто піднімаються подібні теми.
Ми не загострюємо увагу на жорстокості, яка відбувається, але основні тези вчителі мають донести. Важливо також почути, що говорять діти, адже, можливо, нам треба втрутитися в ситуацію. Ми не завжди знаємо, яка ситуація в тій чи іншій родині наших учнів.
Якраз ці ранкові зустрічі зближують учнівський колектив і вчителя, і дають можливість краще пізнати учня та, можливо, допомогти.
Влад Бундаш: Зараз хочу, щоб ми поговорили про премію Global Teacher Prize Ukraine. Ви стали фіналісткою цьогорічного відбору. Розкажіть, насамперед, чому ви вирішили подати заявку? Якою була ваша мотивація?
Тетяна Ткач: Це була пропозиція моєї директорки Наталії Коваленко, яка сказала, що я мушу подати заявку, тому що вона в мене вірить, і мені є що показати, є чим поділитися. Я не пам’ятаю точно, чи це був 2021 рік, але тоді я подавалася, хоча не ввійшла в 50-ку. Однак мені надійшло запрошення на церемонію нагородження та оголошення головного переможця конкурсу. Мабуть, це був 2021 рік, перед повномасштабною війною. Але, на жаль, я не змогла поїхати, тому що не подивилася пошту і не побачила цього запрошення. Звісно, це було для мене велике розчарування.
Минулого року конкурс не проводили в такому форматі, як цьогоріч. Цього року я, можливо, вірила, що попаду в 50-ку, але коли мене інтерв’ювали, запитали: «Як далі?». Я відповіла, що навіть не думала про це. Але мій колектив, директорка й дівчата, з якими ми разом працюємо над проєктами, над створенням проєктів, над пошуком грантів, дуже в мене вірили. І коли оголошували десятку фіналістів, вони першими почули, що я вже в десятці, і почали вітати мене в Telegram, а я дізналася трохи пізніше.
В анкеті я написала фразу не свою, а вчительки української мови, яка одного разу на мій день народження назвала мене «найбільшим трудоголіком» у нашій школі. Мені дійсно все цікаво.
Наприклад, якщо я чую про якусь конференцію або візит викладача, я їду. Ось у листопаді до нас приїде Г’ю Делар, викладач і автор підручників, який працює за лексичним підходом. Мені це цікаво, і я повинна це зробити, тому що хочу розвивати цю ідею або методику зі своїми учнями.
Влад Бундаш: Знаю, що в анкеті для участі у премії було питання про реалізацію свого освітнього проєкту. Якщо ви переможете цього року, скажіть, який проєкт ви хочете втілити в життя, про що він?
Тетяна Ткач: Мій проєкт, який я записала, якщо у мене буде мільйон гривень — це STEM-лабораторія або STEM-майстерня. Цей проєкт не новий, але, на мою думку, він має право на реалізацію. Якщо ви мене запитаєте, яке стосунок ця лабораторія має до мене, як учительки іноземних мов, то, по-перше, скажу: найпряміший.
Адже на уроках іноземної мови ми вчимо мистецтво, у нас є така тема в програмі. Ми вчимо географію — це країни, місцезнаходження, корисні копалини. Ми вчимо фізику, хімію, біологію. Ми користуємося цифровими технологіями.
А, по-друге, це мотивація для учнів нашого закладу і громади міста, як візуалізувати складний матеріал та застосувати знання на практиці. У своїй школі ми щороку проводимо STEM-тижні. І не тільки вчителі фізики, хімії, біології, а й учителі всіх предметів беруть участь у STEM-тижнях. У нас учителі молодших класів узагалі проводять шедевральні тижні, експерименти. І навіть учні старших класів, ну, можливо, сьомий, восьмий, дев’ятий — вони готуються.
Я теж розвиваю на своїх уроках STEM-освіту. У нас є такий проєкт — CLIL (проєктно-мовне інтегроване навчання), тобто це вивчення англійської мови невимушено й цікаво.
Тетяна Ткач: Це буде поєднання і професійного, і особистого. Своїм колегам та учням я буду говорити: якщо ви мрієте, то зможете цього досягти. Не забувайте мріяти, адже мрії збуваються. Просто треба наполегливо йти до своєї мети.
Якщо говорити про професійне, у нас є багато ідей для реалізації проєктів, і ось цей мільйон гривень нам дуже допоможе. Ми вже маємо напрацювання, як залучити цей мільйон гривень для того, щоб наша школа стала кращою і щоб ще більше мотивувати наших учнів до навчання і розвитку.
Влад Бундаш: Чому важливо взагалі подаватися на такі премії, як Global Teacher Prize Ukraine?
Тетяна Ткач: Подавайтеся на Global Teacher Prize Ukraine! Це крутий проєкт, це крута премія, яка дійсно розкриє весь ваш потенціал. Адже в нас є дуже-дуже багато вчителів, які працюють для дітей, мають результати, але багато з вас бояться зробити цей перший маленький крок. А це не важко: ви просто сідаєте і пишете про себе — які ви класні, яку роботу виконуєте, чим захоплюєтеся, як працюєте з учнями.
Приїхавши сьогодні вранці з Ужгорода, де проходив фінальний етап оцінювання, я хочу сказати: це дійсно не конкурс, це крута спільнота — мета якої — діти, розвиток наших дітей.
І, звичайно, ви покажете себе. Це добре, якщо ви себе хвалите і показуєте. Можливо, у вашій громаді вас недооцінюють, то ви отримаєте оцінку ще вищого журі. І ще одна причина — це отримання мільйона гривень. Або, наприклад, є премія «Вибір серця» від пані Наталії Мосійчук, або «Вибір українців». Ви отримаєте освітню подорож — це крутий досвід, повірте мені, як фіналістці Global Teacher Prize Ukraine 2024.
5 жовтня о 21:00 під час телемарафону «Єдині новини» оголосять переможця національної премії Global Teacher Prize Ukraine 2024.