«Хочу зруйнувати стереотипи про сільську школу»: інтервʼю з фіналісткою Global Teacher Prize Ukraine 2024

Влад Бундаш: Насамперед, хочу вас запитати про вашу роботу зараз. Розкажіть більше, для яких класів викладаєте і загалом, якою є ваша школа?

Катерина Корзун: Я вчителька української мови та літератури. Наразі викладаю у 5-11 класах. Окрім мови та літератури, викладаю ще факультативний курс «Українознавства». І, водночас, я є директоркою закладу, у якому працюю. Для мене моя школа найкраща — це сільський заклад освіти, розташований у сільській місцевості (село Олексіївка, Нікопольський район). Це дуже мальовниче село. Це місце, яке варто відвідати. Адже це край п’яти козацьких січей. Тут розташована могила славетного отамана Івана Сірка. Це надзвичайне місце з чудовими краєвидами. 

Що стосується школи, то ми є ліцеєм. Ми співпрацюємо з Дніпровською академією неперервної освіти, працюємо над експериментальною темою розроблення та впровадження навчально-методичного забезпечення STEM-освіти в умовах реформування освітньої галузі. У напрямку STEM ми маємо багато напрацювань. Зокрема, цього року ми отримали відзнаку Інституту модернізації змісту освіти. Ми працюємо в обласному експерименті «Діємо для здоров’я». Тобто, незважаючи на те, що заклад розташований у зоні постійних бойових дій — це Нікопольщина, — школа працює, живе, розвивається, і життя триває.

Влад Бундаш: В українському суспільстві існують певні стереотипи, що сільська школа може бути слабшою від міської за освітою , подачею матеріалу і, загалом, може менш ефективно та професійно готувати учнів та учениць. Яка ваша думка, чим відрізняється школа у селі від школи у місті? 

Катерина Корзун: На ваше запитання, чим відрізняється сільська школа від міської, скажу так: за змістом освіти та методами навчання сільська школа не відрізняється від міської абсолютно нічим. Я говорю не лише з власного досвіду, адже працювала 10 років у міській школі в Нікополі. Хоча починала свою роботу саме в сільській школі. Мені є з чим порівняти: діти прекрасні і в міській школі, і в сільській. Наші педагоги — неймовірні, талановиті, цілеспрямовані, вони закінчують однакові вищі навчальні заклади і йдуть працювати. І це вже вибір педагога: працювати в сільській чи міській школі.

Що стосується технічного та матеріального забезпечення — це залежить від спроможності та фінансування громади. Але це не стосується змісту навчання.

Тому сільська школа не відрізняється від міської. А в деяких моментах ми навіть кращі, бо сільська школа — це згуртованіша школа. Тут є наступність, коли батьки є випускниками цієї школи і приводять сюди своїх дітей, а потім онуків. І це дуже згуртовує. Ми всі як одна велика дружня родина.

Влад Бундаш: Чи часто ви стикаєтеся зі стереотипами щодо сільської школи, що, нібито, освіта в сільських школах гірша? І чому виникають такі наративи?

Катерина Корзун: Я, на жаль, стикаюся з такими стереотипами епізодично. Не скажу, що часто, але це буває. Знаєте, серед людей побутує думка, що сільська школа — це десь будівля далеко в степу, щось менш вартісне. Я скажу, що не у всіх людей, але такі думки трапляються. Чому такі стереотипи? Насправді, стереотипів дуже багато в нашому суспільстві. Вони склалися історично. І всі наративи, які перейшли до нас ще з часів радянщини, потрібно долати.

Наприклад, ось цей поширений стереотип про Тараса Шевченка, найвідоміший портрет Кобзаря, де він з вусами, у кожусі, шапці. Але насправді ми знаємо і розповідаємо нашим дітям, що в житті Шевченко дуже рідко так одягався, він був великим модником. А кожух і шапка — це тренд народності, тренд села, з якого вийшов Шевченко. І це була просто костюмована фотосесія, а ми уявляли його таким. Тому наша задача, і моя задача зокрема, як сільської вчительки, як директорки сільської школи, — долати цей стереотип і показувати, що сільські школи зовсім інші, не такі, як може комусь здаватися.

Мені здається, що зараз ми, жителі села, освітяни, повинні докладати максимум зусиль, щоб ці стереотипи долати і показувати, що українське село сучасне, класне, прогресивне.

Влад Бундаш: Повертаючись до вашої методики викладання, що таке STEM і які інструменти ви, як учителька української мови та літератури, за допомогою цієї методики використовуєте, коли подаєте матеріал своїм учням і ученицям?

Катерина Корзун: За фахом я — учителька української мови та літератури. Але так склалося, що в різні роки, у різних школах я викладала  українську мову й літературу, викладала історію, правознавство, громадянську освіту, зарубіжну літературу, англійську мову, основи здоров’я. І ось ця міжпредметність мені дуже подобалася, вона мені дуже імпонувала. Я зрозуміла, що знання різних предметів не обтяжують, а навпаки — їх можна використовувати як свою суперсилу. І коли я почала викладати лише мову й літературу, мені дуже не вистачало цієї міжпредметності. І я зрозуміла, що повинна використовувати це на користь. Адже в реальному світі, погодьтесь, завдань, де нам потрібні знання лише одного предмета, дуже мало. І мені дуже хочеться, щоб мої діти, учні, бачили взаємозв’язки всіх аспектів життя. І це стало для них звичкою, яка допомагатиме протягом їхнього життя.

STEM-технологія — це якраз та технологія, яка допомагає інтегрувати, скажімо, в українську мову математику. А в літературу інтегрувати біологію, хімію, фізику. Тому, коли я йду на урок, дуже часто беру з собою, окрім підручника з української літератури, скажімо, зразки ґрунтів, деревини, або ж мікроскоп.

Адже STEM — це можливість досліджувати, розвивати ці міжпредметні зв’язки, розуміти і глибоко бачити їх. Це вміння проявляти ініціативу, співпрацювати, спілкуватися. 

Наведу приклад: усі ми знаємо рядки Шевченка «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть». Усі знають ці хрестоматійні романтичні рядки. А потім я питаю: «Діти, а хто ж такі ці хрущі? Хто бачив хруща? Ви особисто бачили хруща?». І ось коли ми занурилися в це питання, а я нагадую, ми живемо в селі, я показала їм хруща, і виявилося, що він має декілька стадій розвитку. Ось та стадія, коли хрущі під землею, і показала дітям хруща — вони були і здивовані, і налякані навіть. Наскільки це було цікаво, як діти розповідали, коли допомагали батькам на городі. Вони зустрічали тих хрущів, і ми почали з’ясовувати: чи це шкідник, чи він приносить користь. Тобто розуміння зв’язків — це той плюс, який я знаходжу в STEM-технології і впроваджую у свою роботу.

Влад Бундаш: Як повномасштабна війна вплинула на вашу роботу, на можливість якісно й ефективно подавати учням і ученицям матеріали? З якими найбільшими викликами ви стикнулися після 24 лютого 2022 року?

Катерина Корзун: Одразу пригадую, як дізналася про повномасштабну війну, як і сотні тисяч українців. Це був раптовий ранковий телефонний дзвінок. Відчула дуже велику тривогу, але водночас і відповідальність, тому що я є директоркою закладу освіти, і я відповідаю не лише за себе, а ще за 300 учнів і учениць та 50 працівників і працівниць. З першого дня повномасштабного вторгнення, з 24 лютого, наш заклад працює дистанційно.

Перший виклик — це стабілізація психологічного та емоційного стану учасників освітнього процесу. Деякі люди виїжджали за межі громади, вони були занепокоєні. Люди, які залишилися, були в постійній напрузі, у тривозі за себе та за близьких. Це емоційне виснаження, відчуття стресу, вигорання. Тому над цим викликом ми багато думали, багато працювали, запрошували до закладу освіти психологів і проводили тренінгові заняття. Саме для профілактики вигорання та недопущення його, а також першої допомоги, яку потрібно надати, якщо вигорання вже сталося. 

Учитель — це та людина, яка повинна запалювати. Діти дуже чітко зчитують наш емоційний стан, і ми повинні випромінювати стабільність, стійкість, позитив та оптимізм, щоб підтримати наших дітей. Бо їм набагато складніше, ніж нам.

Ще один виклик, який ми пережили — ми живемо на березі Каховського водосховища. Минулого літа, після підриву дамби, у нас зійшла вода з Каховського водосховища. Це був надзвичайно напружений період. Ми просто пішли на берег, подивилися, і це було дуже важко емоційно описати, коли бачиш, як вода спускається, наче через отвір, як у ванній, коли вода стікає в каналізацію. Ось таке ми спостерігали – на очах вода зникала.

А ми ж село, у людей городи, а моя перша думка: я директорка школи, а в мене школа без води. А ви прекрасно розумієте, це декілька тисяч квадратних метрів будівлі, гектар території, це все треба хоча б мінімально утримувати. Щось поливати, для цього потрібна вода, і це був дуже складний виклик. Поки наша громада забезпечувала жителів водою, організовувала підвіз води, я пам’ятаю той день, коли в мене спочатку був великий розпач. А потім, коли пішов перший літній дощ, я пам’ятаю, як побачила його і дуже емоційно це пережила. 

Коли ми говоримо про виклики, пов’язані з відключеннями світла, важко оцінювати дітей і мотивувати їх, тому що вони дуже втомилися від постійного дистанційного навчання. Але повторюся, що найважливіший мій виклик наразі — це безпека. Безпека учнів і учениць, безпека всіх учасників освітнього процесу. Але я впевнена, що ми з усім впораємося, витримаємо наш освітянський фронт.

Участь у премії Global Teacher Prize Ukraine 2024 

Влад Бундаш: Чому ви вирішили подати заявку і якою була ваша мотивація?

Катерина Корзун: Я подавала заявку на участь у цій премії вже втретє. У 2019-му подавала, у 2021-му, і в 2024 році це була третя заявка. Попередні роки я входила до 50-ки найкращих учителів України за версією Global Teacher Prize Ukraine.

Для мене ця премія — це особистий показник того, що я рухаюся у правильному напрямку. Це можливість провести рефлексію. 

Знаєте, збір анкет починається, умовно, наприкінці весни і триває до липня. І коли вже закінчився навчальний рік, ти сідаєш — це вже такий, знаєте, як спосіб життя: розгортаєш анкету і рефлексуєш, аналізуєш, що ти зробив, що ти не зробив, які є проблеми, які є перспективи, куди рухатись далі. 

Також це можливість розповісти й привернути увагу до тих проблем та потреб, які є. Ми правильно говоримо, що я маю можливість на широкий загал розповідати про свою школу, про проблеми сільської школи, про ті можливості, які є в сільській школі. І це дуже класна можливість бути не лише спостерігачем змін. Адже ми знаємо, що попри всі виклики, які переживає наразі Україна, освіта продовжує свій розвиток, проводяться реформи, друкуються підручники, впроваджується і далі розвивається концепція «Нової української школи». 

І це дуже класно, що коли ти є фіналістом премії, ти можеш не просто бути спостерігачем цих змін, а можеш активно впливати на ці зміни, бути в авангарді цих змін, іти попереду, вести за собою, бути рушійною силою.

Знову ж таки, ця премія — це про престиж педагогічного працівника, про престиж учителя. Ми дуже часто в суспільстві піднімаємо це питання і необхідність підвищення престижу вчительської професії. Адже престиж професії вчителя — це довіра до її носія, а нам довіряють найцінніше – дітей, їх виховання, навчання, розвиток, їхню безпеку, психологічний стан. 

І цей посил премії — що вчителі важливі, що вчителі потрібні, що наша праця щоденна, рутинна, але вона несе високу, важливу місію — це дуже класний меседж.

Влад Бундаш: Знаю, що в анкеті, яку ви подавали на премію, було питання про реалізацію свого освітнього проєкту в разі того, якщо ви станете переможницею. Який проєкт ви хочете втілити в життя і про що він?

Катерина Корзун: Знову ми повертаємось до STEM. Попри те, що я говорила про впровадження STEM-технологій у нашому закладі, про досить успішну реалізацію цього проєкту, на жаль, наша школа не має STEM-центру та STEM-лабораторії. І, звичайно, ми створили свій осередок, підготували, зібрали всю базу, нас підтримує наша громада, і все, що могли, ми зібрали. Але хочеться мати в закладі сучасну, оснащену STEM-лабораторію. Це мій проєкт, це моя освітня мрія — щоб у нашій сільській школі з’явився такий STEM-центр. Це те місце, де діти можуть поза уроками, чи на STEM-уроках, навіть попри те, що ми навчаємося дистанційно, реалізовувати свої дослідження і експерименти в онлайн-форматі. 

Влад Бундаш: Якщо ви здобудете перемогу на премії Global Teacher Prize Ukraine 2024, яке це матиме значення для вашого особистого та професійного розвитку, що надалі зміниться?

Катерина Корзун: Люблю такий вислів: перемога — це найбільша отрута. Протиотрутою є те, коли ти прокидаєшся і думаєш про те, що робитимеш завтра, і що робитимеш далі, і робитимеш сьогодні, тобто твої плани на майбутнє. І дуже правильне питання поставили — а що далі?

Тому що перемога — це не самоціль. Це не означає тримати сертифікат «Переможця», повісити його на стіну і радіти. 

По-перше, це дуже велика відповідальність – бути найкращим учителем, адже це значить, що на тебе буде спрямована пильна увага. З тобою будуть звірятися, на тебе орієнтуватимуться. Це можливість стати голосом освітян в Україні. Це можливість продовжувати свій професійний шлях, але вже не самому, а вести за собою. 

А особисто, скажу для себе і для моєї школи, ця перемога, і загалом те, що я увійшла до фіналу — це можливість привернути увагу до питань і стереотипів про меншовартість сільської школи. І показати, що сільські вчителі теж важливі, а сільські діти варті найкращого.