«Мільйон гривень для мене — це мільйон посмішок»: фіналіст премії Global Teacher Prize Ukraine 2024

Влад Бундаш: Отже, насамперед, хочу, щоб ми ближче познайомилися із нашою аудиторією. Розкажіть більше про свій професійний досвід. Як давно ви викладаєте фізичну культуру учням і ученицям, і загалом, якою є ваша школа.

Олексій Качан: У професію я прийшов ще в 2000 році, коли навчався, і, будучи студентом, уже почав працювати вчителем фізичної культури. Тобто наразі маю педагогічний стаж понад 24 роки. Працював у різних закладах освіти. Я сам із Донеччини, і до 2014 року, до 2022 року, ми там гарно себе почували, працювали. Працював у загальноосвітніх школах і професійно-технічних закладах освіти.

Війна

Після першого масштабного вторгнення в 2014 році я проживав у місті Лиман, Донецька область, і вже на той час була перша збройна агресія. Ми вже тоді почали потерпати від війни.Тоді Донецький інститут післядипломної освіти був евакуйований з міста Донецьк. Він переїхав до Слов’янська, згодом до Краматорська. У 2015 році мене запросили працювати у цей інститут, а також я викладав у різних школах різних міст фізичну культуру. Крім того, викладав предмет «Захист України», тобто поєднував наукову й шкільну діяльність.

Після повномасштабного вторгнення 2022 року моє місто Лиман було окуповане, зруйноване та деокуповане. Я виїхав ще до окупації, і таким чином опинився у Вінниці.

• Ось така моя історія ВПО: виїхали всі разом із батьками, дружиною, донькою та собакою. Коли приїхали, я зрозумів, що Донецька область буде сильно потерпати, тому вирішив залишитися тут і працювати у Вінниці.

Спочатку працював у ліцеї №26, один рік, а згодом — Жмеринський ліцей №3 мене «переманив», де вже другий рік викладаю фізичну культуру в початкових класах.

Читайте також: «Хочу зруйнувати стереотипи про сільську школу»: інтервʼю з фіналісткою Global Teacher Prize Ukraine 2024

«Найважливіше — це гейміфікація…»

Влад Бундаш: Про вашу методику викладання фізичної культури. Коли я готувався до нашого інтерв’ю, мені надали коротку довідку про вас, і там було написано, що ви використовуєте технологію едьютейменту й гейміфікації. Я попрошу вас пояснити нашій аудиторії, що це таке, і загалом, як ви прийшли до таких технологій, зокрема, використання їх на уроках фізичної культури.

Олексій Качан: Перший мій досвід був у 2019 році – я створив свій авторський напрямок і почав проводити проєкти, зокрема, «Цікава фізкультура», потім й інші проєкти. Ми розробляли різноманітні технології, форми, методи, які можна ефективно використовувати на уроках фізичної культури. Ми розробили їх від найпростіших ігрових тренінгових технологій до найскладніших сучасних із використанням віртуальної реальності. Тобто, ми створили широкий спектр і залюбки ділилися досвідом з усіма – з педагогами та іншими, і кожен міг обрати ту форму, метод або технологію, яка йому подобається, і яка обов’язково дає результат.

«Вчити дітей умінь і навичок…»

Але не варто забувати одного. Якось я дивився одну передачу, де спікер сказав, що нам треба вчити дітей не тільки зараз використовувати знання, а й вчити їх умінь і навичок, які будуть потрібні в майбутньому. Тому ми запроваджуємо edutainment – це, по суті, ігрові технології: ребуси, загадки, фліпчарти, білборди, адаптовані настільні ігри, вежі, пазли – усе, що можна використовувати. Ми проводимо ігрові каруселі, де кожен ігровий парашут має своє завдання.

Потім виконуємо фізичні вправи, підходимо до завдання знову, і так усе виконується. Або ж ми робимо естафети. Усі ці ігрові елементи розвивають моторику, сприйняття кольорів, увагу, мислення і логіку. Це поєднання різних форм, методів і технологій, які можна використовувати на уроках. Це можуть бути короткі завдання на 3-5 хвилин або навіть 2 хвилини, але таким чином ми насичуємо уроки різноманітними вправами.

У нас є чимало напрямків, зокрема, ігрового обладнання власної розробки. Я сам шию, і з партнерами виготовляємо, ігрові парашути: квадратні, круглі, з отворами, прямокутні, трикутні, доріжки різні. Ми навіть друкуємо парашути на принтерах. Діти вчаться під час гри – це чудовий метод, коли через гру діти здобувають знання, навички і вміння спілкуватися між собою.

Найважливіше – це гейміфікація. Незалежно від того, хочемо ми того чи ні, технології продовжують розвиватися, навіть якщо ми про них не знаємо. Наприклад, ще у 2019 році ми вже представили віртуальну реальність першого покоління. Я ще трохи науковець, пишу монографії, наукові посібники. І вже тоді ми описали цю систему першого покоління. Ми використовуємо її просто у спортивному залі разом з учнями. Це технології майбутнього. Діти вже долучаються до них, можуть бачити, опановувати і взаємодіяти з ними.

«Віртуальна реальність — це перспектива»

Це можливість залучити дітей у світ позитивних впливів найсучасніших технологій. Віртуальна реальність – це перспектива. Крім віртуальної реальності, ми також використовуємо географічні проекції. Також застосовуємо 3D-технології як мотиваційні ролики, але, на жаль, 3D-технології трохи витіснені доповненою реальністю. Ми користуємось від простих окулярів 3D до найсучасніших шоломів – і під час уроків створюємо локації або певні завдання. Учні взаємодіють з віртуальним простором і поєднують це з руховими активностями.

Коронавірус показав нам, що це перспективно, адже і під час пандемії, і війни, і дистанційного навчання ці технології стали невід’ємною частиною освітнього процесу. Ми вже не можемо відмовитися від них і будемо їх використовувати в майбутньому. У нас буде змішане навчання, і цікава фізкультура стане ще більш насиченою й інтерактивною.

«Великий спектр інноваційних технологій»

Влад Бундаш: Чи бачите ви позитивний ефект від застосування цих технологій на своїх уроках? Тому що, насправді, будьмо відвертими, дуже часто в школі існує такий стереотип, що фізкультура – це не важливий предмет. Але тут, мені здається, що ви своєю роботою, навпаки доводите, що це важливо. Чи бачите ви результат цієї своєї роботи серед учнів та учениць?

Олексій Качан: Результат у нас є, починаючи з початкових класів. Коли я заходжу на територію школи, діти на перерві перебувають на вулиці, і коли всі вони біжать і мене обіймають — знаєте, то це перший показник, який для мене є найголовнішим. Мотивація у них дуже висока, тому що ми, окрім віртуальної реальності, з цієї гейміфікації, використовуємо також ігрові консолі з датчиками й танцюємо, наприклад, танці різних країн світу. Змагаємося в цих танцях прямо в спортзалі з моїми учнями початкових класів і долучаємося до такої онлайн-світової спільноти.

Тобто є ціла мапа світу, на якій ми можемо змагатися, танцювати, спілкуватися, використовувати різні тренування. Наші учні вже змагаються з Індією, Китаєм та іншими країнами світу, які там представлені. Вони обирають будь-який танець, будь-який стиль, будь-яке навантаження.

• У нас багато всього: це й спортивні симулятори, і фізична культура, і спорт, які йдуть поруч. У нас є футбол, волейбол, легка атлетика — майже всі види спорту представлені в симуляторах, які ми використовуємо. Діти вивчають, що таке амплуа футболіста, які в нього техніко-тактичні характеристики, як ефективно взаємодіяти, які клуби є в Україні, які футболісти, їхні прізвища й імена. Це великий спектр інноваційних технологій.

І ще додам: у нас дуже популярним почав ставати кіберспорт. Усі діти, які сидять у смартфонах (а вони вже будуть там сидіти — нічого не вдієш, гаджети в них залишаться назавжди), грають у різні ігри, додатки. То ми хочемо сказати, що є й позитивні додатки, ті, що дійсно можуть навчати через гру, допомагаючи поєднувати гаджети з уроками і мотиваційними відеороликами. Думаю, головне — це мотивація. Адже я завжди повторюю, що неможливо провести сучасний урок з одним м’ячем, коли в тебе понад 20 або 30 дітей.

«2022 рік був викликом для всіх нас…»

Влад Бундаш: Ось ви на початку вже згадали, що переїхали до Вінниці з міста, яке було окуповане, тобто ви є внутрішньо переміщеною особою. З якими викликами ви стикнулися у професійному житті після початку повномасштабної війни?

Олексій Качан: 2022 рік був викликом для всіх нас. І коли я приїхав до Вінниці, розуміючи масштаб вторгнення, масштаб цієї катастрофи, на початку війни було дуже багато паніки. Не те, щоб ми здавалися або думали, що програємо, але була паніка щодо того, що робити, як діяти, що відбувається. І коли я сюди приїхав, то захотів внести свій вклад у нашу спільну перемогу і доклав усіх зусиль, щоб моя українська федерація, яку я очолюю, подала проєкт до UNICEF. Він називався «Єдина Україна». І в 2023 році ми підписали його в програму «Документи», і впродовж року я цей проєкт впроваджував по всій території країни.

У нас було дуже багато активностей, і я зміг залучити кошти міжнародних партнерів, які прийшли в Україну і тут були, скажімо так, витрачені. Це був проєкт на понад 5 мільйонів гривень. Учителі можуть бути і проєктними менеджерами, і фандрейзерами, і керівниками проєктів, і багато іншого. У цьому проєкті головною була дитина, і ми проводили різноманітні фестивалі в кожній області. Ми працювали на спільних точках, куди діти могли приходити, рухатися і отримувати фізичну активність через цікаву фізкультуру.

Ми також надали 120 комплектів закладам освіти безкоштовно для проведення занять із внутрішньо переміщеними дітьми в позаурочній формі. Ми навчали педагогів нашої цікавої фізкультури, усіх наших форм, методів, технологій, гейміфікації тощо. Пройшло навчання понад 4 700 педагогів. Тобто, ми не сиділи, не чекали, залучали кошти і надавали їх.

• І найголовніше — це діти, які опинилися в громадах і областях. Тому ми доклали всіх зусиль, щоб адаптувати цей проєкт для соціалізації та адаптації внутрішньо переміщених дітей у місцевих громадах через спортивну діяльність, яку ми, я вважаю, ефективно реалізували. Адже в нашому проєкті ми змогли охопити 1 мільйон 407 тисяч дітей.

«На уроках обов’язково починаємо з гімну України»

Влад Бундаш: Ви адаптували свій предмет до умов воєнного стану. Йдеться про патріотичне виховання дітей. Розкажіть детальніше, що ви впровадили у свої уроки та який відгук отримуєте від учнів і учениць?

Олексій Качан: Ми додали компонент національно-патріотичного виховання, бо це дуже важливий елемент.

На наших фестивалях ми використовували велику карту розміром 3х5 метрів, надруковану за новітніми технологіями. Кожна область на карті була порожньою, без написів. Ця карта подорожувала з фестивалю до фестивалю, від області до області. Кожен фестиваль, учасники — діти, батьки, педагоги — залишали на ній свої побажання. Так утворилася карта єднання. Ми провели понад 20 офлайн-фестивалів і 4 онлайн через питання безпеки.

На уроках ми обов’язково починаємо з гімну України, як у проєктах, так і поза ними. Додаємо українські пісні — так, на уроках фізкультури ми співаємо пісні. Це може бути кілька хвилин перед навантаженням, щоб діти відпочили перед новими вправами. Одна з яких — «Ой, у лузі червона калина» — пісня, що символізує нашу стійкість і перемогу. Ми співаємо її по куплету, або передаємо слова.

Також проводимо сюжетно-рольові уроки: індіанці, пірати, ковбої. Ну і, звісно, козаки. Ми використовуємо українські символи перемоги та традиції. На таких уроках я інколи з’являюся у шароварах із шаблею чи булавою, що додає особливого колориту. Наприклад, у нас є маленька карта розміром півтора на півтора метра без підписів, де ми разом з дітьми визначаємо, з яких вони областей. Це не урок географії, але діти, за допомогою пазлів, краще пізнають рідну країну.

Читайте також на Громадському радіо: Керівниця Global Teacher Prize Ukraine: Премія — це знак якості в галузі освіти

Також ми використовуємо м’яку подушку з назвами областей, аби діти запам’ятовували їх. Передаємо «Мрію» (м’який літак) і починаємо візуалізувати наші мрії. Це психологічний елемент, який допомагає підвищити їхню стійкість і впевненість у собі. І тому ми мріємо про відновлення літака «Мрія», символу української перемоги. На завершення підводимо дітей до висновку, що Україна єдина, де б ти не був, наш дім — це Україна.

Участь у Global Teacher Prize Ukraine 2024

Влад Бундаш: Ви стали фіналістом цієї премії. Насамперед хочу вас розпитати, чому ви вирішили подати заявку на Global Teacher Prize Ukraine і якою була ваша мотивація?

Олексій Качан: Я про цю премію чув у попередні роки. І я подумав: чому б не спробувати податися на цю премію? Головне, знаєте, це те, що я хотів показати – якою може бути цікава фізкультура в новій українській школі. Свої напрацювання, вправи, технології — від найпростіших до найскладніших. Хотілося б, щоб інші заклади, діти побачили, яким може бути сучасний урок: нестандартний, бінарний, комплексний, змішаний, сюжетно-рольовий. Як інвентар може бути адаптований. У нас є багато всього цікавого: танцювальний фітнес, кінезіологічні вправи, розвиток soft skills, зокрема емоційне навчання.

Тобто ми працюємо з розвитком емоційного інтелекту. Це можуть бути смайлики, кубики, ігри-кривлянки. Запускаємо паперові літачки, бризкаємося з водяних пістолетів, ниряєм в сухий басейн, який потім вже не сухий, бо все мокре в спортивному залі. Хотілося поділитися цим досвідом, щоб усі побачили, і трохи перейняли його, впровадили у своїх уроках. Особливо це стосується вправ на ментальне здоров’я, тієї підтримки, якої діти потребують просто зараз. Отже, головна мотивація була не стільки виграти премію, а скільки продемонструвати і показати свої напрацювання.

Національний марафон «Цікава фізкультура»

Влад Бундаш: Це важливо — коли йдеш на таку премію, мати свій посил, свої сенси, які хочеш донести до аудиторії, зокрема до освітянської спільноти. Я знаю, що в анкеті для участі в премії було питання про реалізацію вашого освітнього проєкту. Розкажіть, якщо ви переможете, який проєкт хочете втілити в життя і про що він?

Олексій Качан: Коли я писав заявку і описував свій проєкт, який хотів би реалізувати, я написав усе дуже просто. Це буде національний марафон «Цікава фізкультура», коли ми будемо приїжджати в кожну область, підключати всіх охочих онлайн, мандрувати з області в область, демонструвати цікаву фізкультуру, додавати ментальні вправи. Обов’язково будемо збирати місцеві громади вчителів, і, можливо, не тільки вчителів фізичної культури.

Будемо їх мотивувати, показувати, якими можуть бути такі заходи, яким може бути інвентар, як можна проводити заняття навіть без інвентарю. І таким чином об’єднати кожну область у єдиний національний марафон. Залучити велику кількість дітей, батьків, педагогів. І, як-то кажуть, є один мільйон гривень на це, а для мене це мільйон посмішок.

• 5 жовтня о 21:00 під час телемарафону «Єдині новини» оголосять переможця національної премії Global Teacher Prize Ukraine 2024.

Слухайте розмову у доданому аудіофайлі