Як розгортається операція на Курщині, та чи є в неї мета

Ситуація на Курщині

На думку Івана Ступака, росіяни мають стратегічну мету вибити українські збройні сили з території Курської області. Раніше в РФ лунали повідомлення, що це мають зробити до першого жовтня, але таке завдання вони не виконали. Як пояснює військовий аналітик, цей план можуть ще кілька разів відкладати, якщо це буде потрібно. Він нагадує, що так це вже відбувалося у випадку з Бахмутом, коли російни дев’ять разів переносили свої плани із захоплення міста на перше число наступного місяця.

Тим не менш, ситуація на Курщині є дуже складною, стверджує аналітик. У вересні Головнокомандувач Олександр Сирський повідомляв, що ЗСУ контролюють близько 1300 квадратних кілометрів Курської області. Але зараз про це мова не йде, говорить Іван Ступак.

«Навіть якщо відкрити портал DeepState, то побачимо, що напряму Україна контролює близько 700 квадратних кілометрів, опосередковано, де сіра зона, — близько 300. Тобто загалом до тисячі квадратних кілометрів.

Вчора були повідомлення, що росіяни посилили наступ. Наші військові пишуть, що вороги дійсно дуже тиснуть, подекуди проривають нашу оборону. Там доводиться відступати й повертатися. Ситуація дуже динамічна. Загалом налічується близько 50 тис. особового складу, яких росіяни стягнули в цю локацію. Ми маємо розуміти, що наших військових там і близько немає в таких кількостях».

За словами Івана Ступака, про кількість російських втрат на Курщині ми достеменно не знаємо, хоча й отримуємо багато відео- та фотофіксації щодо палаючої російської техніки та влучань наших безпілотників. Також є військовополонені. Але військовий аналітик закликає не забувати, що України теж втрачає людей у Курській області, їх теж беруть у полон. Крім того, мова йде про десантників, спеціальні підрозділи.

«На початку вересня пан Сирський звітував про те, що ситуація поблизу Покровська стабілізована, але, в той же час, «посипався» Вугледар. Другого жовтня наші військові остаточно визнали, що вийшли з міста. Це така собі «гра», коли перекинули частину військ з Вугледара під Покровськ, стабілізували його, розтягнули свої сили в напрямку Курщини.

Але яка стратегічна мета Курської операції — ніхто не знає. Ні офіційні особи, ні військові про це не кажуть. Але ми постійно інвестуємо в цю Курську область наші ресурси — людей, техніку, амуніцію, боєприпаси, час. В той же час, ми втрачаємо на Сході місто Вугледар, до було 15 тис. населення до війни, Покровську агломерацію, де було 100 тис. людей. Ми контролюємо сотню російських сіл, яких у них сотні тисяч, хутора на дві хати, а в цей час втрачаємо великі населені пункти».

Російська пропаганда щодо Курщини

Іван Ступак розповідає, що Курщина мала значне символічне значення в контексті Другої світової війни. Росія подавала регіон як «край партизанської слави».

«Україні зараз варто бити інформаційно й запитувати, де ті куряни й партизанська слава, які мали б палити «прокляту українську техніку», коли вона заходила на ці землі. Цього немає навіть в російській пропаганді: немає «коктейлів Молотова», росіян, які голіруч зупиняли техніку, як це було з українцями в Енергодарі й Херсоні. І це треба використовувати, показувати, як росіяни кидали свої військові архіви».

Ворог теж продовжить свою пропаганду про українських військових у Курській області, зазначає аналітик. За його словами, РФ і далі розповідатиме про концтабори, показуватиме цивільних, які будуть казати, що їх вивезли на територію України й змусили працювати.

«Але Україна це «перебила» на початку, коли запросила на територію Курської області іноземних журналістів, і ті побачили відсутність таборів, розстрілів та масових поховань. Але цю тезу треба продовжувати, бо у разі повернення Росією цих територій, вони можуть влаштувати ці поховання й пригнати цивільних, які киватимуть головами й звинувачуватимуть українців».

Чи братимуть участь у війні військові з Північної Кореї

Також з’являються повідомлення про те, що в Росії готують північнокорейських військових для залучення до бойових дій в Україні.

Як зазначає Іван Ступак, це вже третє повідомлення за два з половиною роки, що Північна Корея може взяти участь у війні на боці росіян. Вперше це говорила в 2022 році російська пропагандистка Маргарита Симоньян, але нічого не відбулось. Потім, наприкінці 2023 – на початку 2024 року, мова йшла про 10 тис. північнокорейських інженерів, готових заїхати на тимчасово окуповані території, чого теж не відбулось, розповідає аналітик.

«В той же час, у північнокорейській пресі з’являються повідомлення про те, що вони посилили свою бойову готовність, і що вони очікують нападу з боку Південної Кореї. І в цій парадигмі дивно відправляти певну кількість своїх військових до України, якщо КНДР очікує на напад з півдня. Це здається безглуздим. В той же час, це може бути лиш елементом пропаганди».

Інше питання, зазначає аналітик, стосується комунікації. За його словами, росіяни визнавали, що спілкуватися з іноземцями — це складно, навіть коли мова йде про людей з Африки, які володіють ламаною англійською мовою.

«Але коли приїжджають північнокорейці — як їм казати, що робити, куди йти, куди стріляти? І виникає запитання, чи не втечуть вони в перші години участі у війні, чи не здадуться в полон, та чи не будуть ті, хто повернеться в Пхеньян, ще 30 років розповідати про те, «як там живуть буржуї», як це робили червоноармійці, які були в Берліні».