Політична реклама в новинах це — журналістська корупція, — Оксана Романюк

Це проявляється і кількості передвиборчих рекламних сюжетів і у великій кількості відверто замовних матеріалів, які з’являються в новинах, що є порушенням закону «Про політичну рекламу». Телеканали масово його порушують і ніякого покарання не отримують. Рекламний матеріал повинен маркуватися — і у газеті і на телебаченні. Має бути написано «політична реклама», — Оксана Романюк

Отже говоримо про політичну рекламу і «джинсу», тобто приховану рекламу  в ефірах. Чи розрізняють споживачі, де реклама, а де факт?

Марія Бабич: Ви розробили проект закону і подали його на розгляд у Верховну Раду про політичну рекламу. З приводу політичної реклами у нас дуже багато різних дискусій про те, що можливо навіть взагалі заборонити політичну рекламу. Що ви бачите на сьогоднішній день?

Оксана Романюк: На сьогоднішній день ми побачили, що центральні телеканали і будь-які види ЗМІ повним ходом беруть участь у передвиборчій кампанії. Це проявляється і в кількості політичної реклами, яку вони розміщають і в кількості відверто замовних сюжетів, які з’являються в новинах, що є порушенням закону про політичну рекламу.

Анастасія Багаліка: Як пересічний глядач телебачення, або читач газет, чи радіослухач може розрізнити де є політична реклама, звичайна і законна, а де є «джинса»?

Оксана Романюк: Політична реклама, згідно закону, має бути маркована словами «політична реклама», або «політична агітація», якщо йдеться про газетний матеріал — це має бути маркування біля статті, це не має бути зірочка чи інший шрифт. Читач має чітко це бачити. Так само і з телебаченням, має бути маркування на телеекрані. Але в нашій дійсності політична реклама розміщається безпосередньо в новинах — це називається «джинса», або журналістська корупція. Тобто, в новинах нам розказують, наприклад, тільки на минулому тижні на центральних телеканалах розказували про те, що Кличко прекрасна людина, що в нього є програма йти на мера і щось міняти. Але це новина! Це PR. Новина, це коли інформація подається збалансовано, коли є дві точки зору, коли розказується про багатьох кандидатів, щоб людина змогла зробити свій вибір.

Марія Бабич: Відслідковуючи те, що з’являється так звана «джинса», коли пишуть, що якийсь кандидат зробив добру справу, і ця добра справа не йде під егідою,  там немає ніякого пояснення, що це політична реклама. Хто несе покарання за це? І яким чином убезпечити нашого глядача, читача, слухача від цієї корупції в ЗМІ?

Оксана Романюк: За «джинсою», за дотриманням закону має стежити Нацрада. Вона має проводити моніторинг і відповідно висувати штрафи телеканалам. Ми пожали законопроект, у якому прописали безпосередню відповідальність менеджменту телеканалу. Зараз, просто телеканал відповідає. Якщо буде персональна відповідальність менеджменту, можливо це хоч якось вплине на ситуацію. Ще один важливий компонент, має бути прозорість структури власності ЗМІ, щоб було зрозуміло, кому це ЗМІ належить.

Анастасія Багаліка: Верховна Рада прийняла нещодавно цей закон про прозорість власності.

Оксана Романюк: Він з першого жовтня вступив у дію і ми сподіваємося, що він дійсно вплине на медіа ринок. Він відкриє структуру власності і буде зрозуміло, кому той чи інший канал належить. Зараз не більше 30% громадян чітко розуміють, що наприклад «Інтер», асоціюється з Фірташем, або «СТБ» — це група Пінчука, «плюси» — канал Коломойського. Коли буде прозорість медіа власності — збільшиться медіа грамотність, збільшиться захист трудових прав журналістів, оскільки зараз журналісти фактично безправні. А оскільки вони безправні, то можна тиснути на них і економічним шляхом, і цензурою. Ми сподіваємось, що прозорість медіа власності потягне за собою фінансову прозорість, прозорість редакційної політики. Це наступні кроки, які треба вжити. Також потрібні дії антимонопольного комітету, бо в регіонах ситуація дуже монополізована. Там може один депутат, який постійно перефарбовується, він може бути власником всіх ЗМІ в регіоні. В одному ЗМІ він з спортсменами, в іншому з ветеранами, в третьому з дітьми — розміщує тільки свою інформацію. Відповідно люди не мають доступу до інформації, а що ж власне коїться у їх регіоні.