Ілюстративне фото / Фото: Getty Images
На початку червня Кабінет Міністрів ухвалив постанову про порядок реалізації експериментального проєкту щодо оформлення посвідчень особи для повернення в Україну, якими зможуть скористатися українці та українки, які народилися в окупації. При цьому, як розповідає Віолета Артемчук, проєкт розробляли без залучення громадських організацій, які безпосередньо комунікують з людьми, яких він стосується. В результаті, проєкт містить низку проблемних місць, на які організації звернули увагу у спільній позиції.
«Це зробило проєкт таким, яким він вийшов, і при загалом позитивному факті його виходу там закладені деякі ризики. Ми аналізували, що деякі позиції погіршені у порівнянні з тим, як було до цього. Раніше ситуація була складною, мабуть, менш прозорою, але багато кейсів вирішувалися через звернення до зацікавлених органів, скажімо, Офісу уповноваженого з прав людини, Координаційного центру», — зазначає координаторка «Донбас SOS».
Раніше молоді люди з окупованих територій без українського паспорту їхали через територію Білорусі й там зверталася за посвідкою про повернення. За словами Віолети Артемчук, це були складні ситуації, але їх у більшості випадків вдавалося вирішити через відповідні інституції. Разом із цим, це був не системний підхід, а індивідуальна робота з кожною людиною.
Як зауважує координаторка, один з головних ризиків нового проєкту — встановлення двомісячного терміну для розгляду заявки. У проєкті вказаний перелік країн, куди люди з окупованих територій зможуть виїхати з російським документами, щоб звернутися там до українських дипломатичних установ: Білорусь, Грузія, Казахстан, Вірменія і Туреччина. Там можна податися на отримання посвідчення на повернення в Україну. Далі два місяці відбувається розгляд заявки, і людина, яка її подала, протягом цього часу має жити у країні, куди вона виїхала. Це може бути складно з точки зору оплати житла або й безпеки, якщо, наприклад, ідеться про Білорусь.
«Повернутися на окуповану територію — це гроші й це також ризик. Як правило, якщо зараз люди чекають на посвідку на повернення, вони живуть у тій країні, в яку вони вже виїхали», — зауважує Віолета Артемчук.
Крім того, результат розгляду заявки може бути різним: людяина може отримати як посвідчення на повернення, так і відмову. На переконання правозахисників, таких труднощів можна було б уникнути, якби процедура подачі заявки була дистанційною. Такий варіант позбавив би людину потреби у складних переїздах, а також зробив би процедуру значно простішою з фінансової точки зору.
У своїй заявці людина має навести дані своїх родичів, більшість з яких здебільшого перебуває на окупованих територіях, що може становити для них небезпеку. У разі відсутності у людини документів українського зразка, встановлення її особи відбувається шляхом опитування свідків.
«У цій експериментальні постанові є дуже суттєве звуження кола тих, хто може свідчити, що ти — це ти. Бо коли людина отримує паспорт на території, підконтрольній Україні, може бути залучене ширше коло людей. А тут тільки прямі кровні родичі. Тобто для отримання документу, який засвідчує громадянство України можна залучати двоюрідну сестру чи брата або сусіда за пропискою, тоді як для посвідчення про повернення — це тільки прямі родичі, які мають документи українського зразка», — зазначає Віолета Артемчук.
Можливості обрати інший механізм у такій ситуації відсутній, оскільки в українському консульстві людина заповнює заяву на отримання документу й у ній має вказати відповідні дані. Тому у ситуації, коли в людини немає родичів, або вони відмовляються підтверджувати її особу, вона навряд зможе отримати посвідчення. Крім того, дані з анкети передаються великій кількості установ, що збільшує ризик для людей, які перебувають в окупації.
Також Віолета Артемчук припускає, що якщо людина має родичів, які працюють на окупантів, то їй, ймовірно, відмовлять у отриманні посвідчення. Теоретично, таке рішення можна буде оскаржити у суді, але більшості, ймовірно, не вдасться скористатися цим механізмом, зокрема через відсутність документів.
У постанові йдеться, що причиною відмови у видачі посвідчення на повернення може бути застереження з боку СБУ. При цьому, у документі не вказано, про що саме йдеться, та які відомості можуть стати причиною такого застереження.
«Тобто навіть після перемовин з усіма родичами щодо можливості отримати їхні свідчення та вказати їх у анкеті людина не матиме впевненості, що їй не відмовлять за цим пунктом. Це дуже непрозорий пункт, і він може дуже стримувати виїзд», — говорить координаторка.
Координаторка «Донбас SOS» зауважує, що наразі йдеться про постанову щодо експериментального проєкту, тож подальші зміни у цій сфері можливі. За її словами, громадськості вже не раз вдавалося вплинути на спірні рішення й відкоригувати подібні механізми.
«Ця експериментальна постанова порушує деякі норми, закладені у Конституції та міжнародному праві. Ми не даємо повернутися на батьківщину людям, які є громадянами цієї країни. Тобто ми суперечимо міжнародному законодавству, і це може вплинути на те, як ми будемо виглядати на шляху в Європу. Тут ми не впускаємо своїх і перекладаємо на них тягар доказів, що вони є громадянами України. Не держава ці докази збирає, а ми перекладаємо на людей, які хочуть виїхати», — говорить Віолета Артемчук.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі