Поховання українського військовослужбовця / Фото: «Накипіло»
Як зауважує Володимир Півненко, процедура перепоховання займає багато часу навіть за мирних обставин. Родич або інша людина, яка займалася похованням, має звернутися до органу місцевого самоврядування, отримати рішення про ексгумацію та перевезення, а також домовитися з іншою громадою, де має відбутися перепоховання. Загалом ця процедура може тривати навіть протягом кількох місяців.
Ще складніший цей процес в регіонах ведення бойових дій. Юрист зазначає, що більшість органів місцевого самоврядування, що відповідають за ці місця, було релоковано, і вони працюють в інших частинах країни. У такому випадку процедура перепоховання теж може тривати два-три місяці. Її вартість може різнитися, залежно від обставин у конкретному випадку.
За словами Володимира Півненка, загиблих військовослужбовців також можна перепоховати на військовому меморіальному кладовищі, хоча є певні обставини, через які в цьому можуть відмовити. Скажімо, якщо на цвинтарі майже не залишилося зарезервованих місць, або якщо загиблий фігурував у кримінальному провадженні.
Руйнувань такоє можуть зазнавати кладовища й могили, віддалені від лінії фронту. Скажімо, розповідає Володимир Півненко, взимку влучання відбулося по цвинтарю в Черкасах. За декілька місяців після того наслідки прильоту майже не ліквідували. Цим мали б займатися органи місцевого самоврядування. Юрист зазначає, що в теорії притягнути відповідальних осіб за бездіяльність можливо, однак на практиці це може виявитися дуже складним і тривалим процесом.
Частина українських кладовищ, на яких поховані, зокрема, військові, опиняються в окупації. Володимир Півненко говорить, що на них знімають прапори, а в окремих випадках можуть і завдавати шкоди надгробкам.
«Тут більше залежить від того, що там на місці відбувається, які підрозділи з того боку, наскільки вони адекватні чи ні, наскільки ці окупаційні адміністрації мають хоч якусь часточку душі. Тобто, що поголовно всі кладовища можуть бути знищені або постраждати від вандалізму, я не можу стверджувати. Випадки, що таке здійснюється, беззаперечно є», — каже юрист.
Як розповідає Володимир Півненко, законодавство передбачає примусову евакуацію поховань в окремих випадках, однак ідеться про природні загрози, як-от землетрус чи зсув ґрунтів. Натомість у контексті бойових дій такий алгоритм не передбачений, а органи влади не готові брати на себе відповідальність за дії, чітко не прописані у законі, вважає юрист.
«Якщо не прописано, що в разі наближення лінії фронту або початку бойових дій на цій території, вони мають здійснити низку дій, щоб перенести поховання, то про процедуру евакуації ми й не говоримо.
Що стосується процедури перепоховання, вона буде складною, тому що сім’ї потрібно знайти орган місцевого самоврядування, зрозуміти, в якій громаді зараз перебуває поховання, звернутися до нього з проханням надати дозвіл на перепоховання, домовитися, де воно відбудеться, та зі своєї кишені забезпечити оплату всіх цих послуг», — говорить Володимир Павліченко.
Він додає, що встановлені норми дозволяють здійснити оплату й органу місцевого самоврядування, але про такі випадки він не чув. Не меншою перешкодою є й складний бюрократизм процедури перепоховання, з яким звичайній людині складно впортатися.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі