Дар’я Криж: Зараз я описала б себе як урбаністу, дослідницю-любительку. Мені цікаво те, що відбувається в місті, цікаві міські практики. Я співзасновниця та співвласниця культурного хабу – кав’ярні та бару «Squat 17b (Сквот 17-Б)». Цього року я заснувала свою першу публічну бібліотеку, яка концентрується на нехудожній літературі. Це гендерні студії, урбаністика, популяризація науки, персональний розвиток. Це література, яка мені завжди була цікава, коли я навчалась.
Коли з’явилась змога орендувати приміщення, я подумала, що можу стати корисною і відкрила цю бібліотеку. Крім цього, я — поетка. Вже багато років пишу поезію. Цього року я записала альбом і презентувала його на Книжковому Арсеналі. Також я продовжую вести свій літературний блог, пишу рецензії на сучасну українську літературу. Я зрозуміла, що мені подобається література, подобається ділитися з людьми тими інсайтами та думками, які у мене з’явились.
У 2005 році я вступила в Київський національний лінгвістичний університет на напрямок «Турецька мова та література». Це сталось випадково. Я хотіла вступити на фарсі, але на цю спеціальність не набрали групу, нам запропонували турецьку мову. Завдяки цьому вибору я знайшла місто, яке люблю усім серцем — Стамбул. У 2009 році я закінчила магістратуру. Тоді ж зрозуміла, що навколо мови є багато всього, а найбільше мені цікава турецька література – поезія та переклад. Тоді я вже писала магістерську з перекладу, розбирала твори Орхана Памука на предмет синтаксису. Вже тоді я розуміла, що синтаксис — це не моє. Я розуміла, що переклад турецької літератури мені цікавий. Тому почала досліджувати, куди я можу вступити в аспірантуру.
Мій завідувач кафедри тоді сказав, що немає такої спеціальності, як турецька література і запропонував вступити до університету Шевченка в Інститут філології. Після цього я поїхала на рік за грантом від міністерства освіти Туреччини на дослідницьку стипендію в Стамбульський університет. Я могла навчатися, безоплатно проживати у гуртожитку, користуватись фондами. Там я збирала матеріал на свою майбутню дисертацію, їхала вже з ідеєю, про що я хочу писати. Коли я повернулась в Україну, то мала той доробок, з яким почала писати свою дисертацію на першому курсі аспірантури.
Коли я захистила дисертацію, то зрозуміла, що це була для мене велика радість і великий стрес. Зрозуміла, що після захисту хочу на якийсь час повністю від цього відійти, але так не буває. Я вже не викладала, але мала доробки. Хотіла викладати турецьку літературу, але ця вакансія була зайнята.
Взяла дуже велику паузу у науковій діяльності. За кілька років після того, як я захистилась і отримала кандидатський диплом, я відчула нестачу цієї наукової діяльності. Я відчула, як перестала мислити так, як мені подобалось. Оце тяжіння до постійного пізнання почало десь відшаровуватися. Тоді я цікавилась джазовою музикою, розбирала, як вона фігурує в художній літературі. Мені це давало якусь розраду. Потім я почала вести літературний блог, продовжила писати свої літературні статті, але вже не тією науковою мовою, яку вимагала царина науки.
Я себе називаю «художницею хиткого світу». Я помічаю дрібниці. Мені здається, це допомагає робити дослідження об’ємним. Мені цікаве пізнання світу з різних сторін, саме так я пишу свої вірші. Я думаю, що писатиму все життя, бо матеріалу для цього безліч. Може це буде аудіозбірка, може друкований текст. У мене є також ідея зробити збірку своїх віршів тактильними для людей, які мають вади зору.
Я займаюсь «Squat 17b» — це міська практика, певна ревіталізаційна практика. Але в мене ніколи не було думки, що ця історія може бути просто замовчана. Я почала думати, як би зібрати ці знання. Адже ільки в Києві існувало до 10 сквотів. Це Паркомуна, створена у 1990 році, сквоти, які з’являються досі. «Квіти України» — це, по суті, теж приклад сквотингу. Оці моменти щодо того, які сквоти бувають, їх типологія, наштовхнули мене на думку про те, що я можу про це розказати, провести екскурсію, спробувати. Перша екскурсія була на двох людей, я дуже хвилювалась. Людям цікава культура закинутих будинків, романтика навколо цього. Можливо, я колись напишу про це книжку, але зараз це екскурсії, які я доточую.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Українського культурного фонду
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS