«Журналістська освіта (не) потрібна»: медійники та медійниці про кризу освіти

«Де вас таких вчили?» та «Чому вас тільки в тих інститутах навчають?». Подібні фрази можна почути про різні професії. Медійники та медійниці не є винятком.

Ведучі

Вікторія Єрмолаєва

Гостi

Діана Дуцик,

Олександр Мартиненко,

Любов Василик

«Журналістська освіта (не) потрібна»: медійники та медійниці про кризу освіти
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/02/hr-ne_vedys-2021-02-25.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/02/hr-ne_vedys-2021-02-25.mp3
«Журналістська освіта (не) потрібна»: медійники та медійниці про кризу освіти
0:00
/
0:00

Негативні відгуки про себе та свою роботу журналіст(к)и постійно читають у коментарях. У час, коли блогерство і соціальні мережі теж називають ЗМІ, питання, чи потрібна взагалі журналістська освіта, щоб щось доносити людям, постає гостріше.

Журналістів готують у чотирьох десятках українських університетів. Саме така кількість вишів, за даними інформаційної системи «Конкурс» (vstup.info), мала у 2020 році відповідну ліцензію.

Проте серед українських журналістів та журналісток, що вже працюють, далеко не всі мають профільну освіту. Адже навчитись правильно писати чи знімати можна на курсах, тренінгах і лекціях. В університетах, за словами тих медійників, які навчались 5 років, багато непотрібної інформації.

Чи виправдовує себе сучасна журналістська освіта? Говорили з генеральним директором агентства «Інтерфакс-Україна» Олександром Мартиненком та з представницею одного з регіональних університетів – завідувачкою кафедри журналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Любов’ю Василик. А також з виконавчою директоркою Українського інституту медіа та комунікації, членкинею Комісії журналістської етики Діаною Дуцик.

Отже, думки про журналістську освіту.

Проти

Вікторія Єрмолаєва: Яка ситуація є у вишах наразі?

Олександр Мартиненко: Я майже впевнений, що журналістська освіта як така не потрібна. Я завжди вважав, що журналіст має бути фахівцем в тій справі, про яку він пише. Якщо нам потрібен економічний журналіст, я з радістю візьму людину з якогось банку. Якщо мені потрібен суспільно-політичний журналіст, я шукаю серед політологів. Навчити писати ми зможемо за місяці два. Стандарти журналістики люди вивчають за кілька днів. Потім ми вчимо писати за цими стандартами – і все. Для нас головне – ерудиція. Журфаки ерудиції не дають. Для мене загадка, чому вони вчать всі ці роки студентів.

90% людей, що працюють в «Інтерфакс-Україна», не мають журналістської освіти.

Вікторія Єрмолаєва: Чи кожен може навчитись писати?

Олександр Мартиненко: Головне — грамотність. Як показує досвід, якщо людина не грамотна у 20 років, вона буде неграмотною усе життя. Для нас це головний критерій. Великого таланту для цього не потрібно.

Якщо є грамотність, ерудиція, бажання, то будь-кого можна навчити працювати журналістом чи журналісткою за 2-3 місяці. 

Вікторія Єрмолаєва: Є також альтернативна освіта для журналістів. Наприклад, лекції, які проводить Комісія з журналістської етики, до яких ви теж долучились. Тобто в принципі можна отримати знання на таких заходах?

Олександр Мартиненко: Знання та навички отримуються в процесі роботи. Не можна навчитись чомусь на лекціях. Людина має працювати, робити власні помилки й вчитись на них. Звичайно, потрібно навчатися паралельно з роботою, вивчати світовий досвід, нові підходи, нові формати.

За

Діана Дуцик: Я вважаю, що журналістська освіта потрібна. Дуже часто, коли людина приходить з іншої професії працювати в медіа, вона не розуміє базових журналістських стандартів, Кодексу етики й так далі. Ці речі хтось має розповісти.

В ідеалі було б добре, якби людина отримувала базову бакалаврську освіту (наприклад, політолог, історик), але потім два роки вчилась саме професії.

Так це працює в Могилянській школі журналістики й Школі журналістики УКУ. У них така модель. Як на мене, вона оптимальна. Адже люди вже мають базову освіту. Я думаю, сьогодні настав час говорити про реформу журналістської освіти.

Вікторія Єрмолаєва: За 15 років моєї роботи в мене один раз запитали про диплом, в інших же про диплом і освіту найчастіше не запитують.

Діана Дуцик: У більшості випадків – не запитують. Я сама була головною редакторкою в медіа. Для мене основний критерій взяття на роботу – не так диплом, як базові знання людини. Мені важливо, що вона вміє робити, як вона працює, чи може виконувати ту роботу і ті задачі, які ставляться в конкретній редакції. Для цього проводяться співбесіди, даються тестові завдання, випробувальні терміни й так далі. Приватні медіа мають інші інструменти перевірки людини.

Питань, які потребують перегляду і реформування в системі журналістської освіти, досить багато. Треба змінювати філософію самої журналістської освіти.

Ми намагаємось це зробити в рамках свого проєкту, який реалізуємо разом з Deutsche Welle. Ми створили Академію викладачів та викладачок журналістики, ми працюємо з університетами. У нас розроблена комплексна програма для викладачів. Ми даємо їм нові підходи у методиці роботи зі студентами, підходи у викладанні.

Вікторія Єрмолаєва: Як правильно обрати виш для навчання, якщо людина вирішила отримувати журналістську освіту?

Діана Дуцик: Кожен та кожна мають визначитись з тим, що їм потрібно, як вони бачать себе в професії років через 5, чим хочуть займатися. Більшість університетів у нас мають більш-менш стандартні програми, які певною мірою трохи застарілі, з філологічним ухилом.

Потрібно дивитися на ті предмети, які є в університеті. Також потрібно дивитися на викладачів та викладачок, які читають ці предмети. Часто викладачі ніколи не працювали в медіа, не розуміють, як це працює. Мені здається, роль університетів у тому, щоб вони могли переглянути підхід до того, як вони підбирають кадри, хто у них викладає.

Залежить

Вікторія Єрмолаєва: Чи виправдовує себе журналістська освіта?

Любов Василик: Це залежить від того, за якими програмами готують журналістів. Саме від того, як виші прописують свої освітні програми, залежить на виході, якого журналіста чи журналістку ми пропонуємо медіа. Там, де діють застарілі програми підготовки, важко очікувати на виході професіонала, готового до змін на медіаринку, який ми сьогодні спостерігаємо.

Сьогодні дуже розвинулась цифрова журналістика. Це вимагає підготовки журналіста, який міг би працювати з різними жанровими формами, готувати тексти на різні медійні платформи. Тобто ми звертаємось до концепції універсального журналіста.

Сьогодні нам доводиться скорочувати теоретичні дисципліни в навчальних курсах і програмах, пропонувати курси, які вимагають реалії медіа, реальна журналістика. Студентам дуже потрібні технологічні знання. На кафедрах в регіонах не такі сильні бази підготовки журналістів в плані технічного забезпечення.

Наша кафедра працювала з проєктами Erasmus, Tempus, завдяки чому ми отримали дуже ґрунтовну мультимедійну лабораторію, ліцензійне програмне забезпечення, відеокамери та інше. Не кожен виш може собі дозволити такі речі, це мільйони. Грантові програми можуть підтримати кілька вишів, але загалом ми всі залишаємось перед проблемою матеріально-технічного забезпечення. Це впирається в проблему фінансування вищої освіти загалом.

Вікторія Єрмолаєва: Чи змінилась якось програма з 2014 року у зв’язку з інформаційною війною, щоб протидіяти дезінформації?

Любов Василик: Так, у нас є два курси в освітній програмі. Є курс – «Інформаційна політика і безпека». Ми говоримо про маніпуляції, пропаганду, дезінформацію, вчимо студентів розрізняти їх. Також є курс – «Фактчекінг та верифікація даних».

Вікторія Єрмолаєва: Чи спостерігаєте ви таку тенденцію, що студенти після отримання вищої освіти не хочуть або не можуть працювати за фахом?

Любов Василик: Є такі речі, звичайно. Студенти дуже розчаровуються з тих тенденцій, які ми на сьогодні бачимо в медіа. Вони бачать, що за великими медіа стоять власники, що медіа мають власну політику, яка йде врозріз зі стандартами ЗМІ. Вони розуміють, що їм доведеться певною мірою поступатися своїми підходами. Регіональним журналістам сьогодні працювати дуже складно – багато газет закривається, є криза друку. Ми втратили кілька баз практики. Зарплати в регіональній журналістиці теж невеликі. Студенти перекваліфіковуються і шукають своє місце. Ті, хто хочуть залишитись в медіа на 4-5 курсі вже працюють, вони вже в штаті видань, це десь третина студентів. Решта можуть піти в журналістику, якщо зміняться обставини, покращиться ситуація у ЗМІ. Значна частина наших студентів виїжджає в Київ.

Програма виходить за підтримки Комісії з журналістської етики

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису