«Секундочку, але ж війна не визнана»: як самі журналіст(к)и «каналів Медведчука» поширювали пропаганду?

Після закриття «каналів Медведчука» їхні працівники, власники та захисники почали кричати про наступ на свободу слова. Для «112 Україна», NewsOne та ZIK це було звичною стратегією ще з часів приписів від Нацради. Також на захист працівників цих каналів лунали слова про те, що вони не повинні відповідати за слова гостей.

Але насправді телеканали можуть та мають впливати на гостей, на вектор та градус розмови, на подачу контексту. Натомість вони ось так формулювали запитання:

В’ячеслав Піховшек: «Як ви вважаєте, при Байдені Україна більше буде під Штатами, ніж при Трампі?»

Анна Степанець: «З приводу того зовнішнього управління, де працюють біолабораторії, проводять всі ці експерименти, звідки незрозуміло які віруси розходяться, під чиїм вони керівництвом? Ну ви говорили про США…».

Крім того, місцеві ведучі ще й самі поширювали пропаганду.

Руслан Коцаба: «Оцим «ренесансом неонацизму в Україні»».

В’ячеслав Піховшек: «Україна — начебто не фашистська країна, ніде формально не визнана фашитською. Сподіваюся, так воно і є. Але ми бачимо демонстративне нахабне наслідування естетики Третього Рейху».

Тож чи відповідальні журналісти «каналів Медведчука» за пропаганду? Говоримо з колумністом та оглядачем «Детектора медіа» Ярославом Зубченком.

Ярослав Зубченко розповідає, що після закриття працівники та власники «112 Україна», NewsOne та ZIK розгорнули цілу кампанію на власний захист.

За словами їхніх захисників, канали не відповідають за слова гостей. Окей, але канали відповідають за підбір гостей. Вони не можуть одночасно надати слово всім чиновникам, експертам та коментаторам. І замість обирання експертів на «каналах Медведчука» чомусь регулярно обирали пропагандистів.

«Тут є дві важливі речі. Є різниця між журналістом і дописом у Facebook. У Facebook всі люди мають право на свою думку, це окей. Але журналістика — це коли журналіст бере купу сміття, відсіює треш і лишає ціні думки. Тобто вибирає компетентних людей.

«Канали Медведчука» нічого не просіювали. Вони просто брали купу найгірших експертів (наприклад, жінка, яка раніше займалася будівництвом свинарників, тепер розповідала про геополітику Демократичної партії США). Тобто вони не займалися журналістикою, а просто кидали людей в ефір, ставили «навадящіє вапроси».

Ярослав Зубченко розповідає, що журналісти впливають на гостей щонайменше трьома способами. Перший ми уже згадали. Власне кличуть їх в ефір, тобто підбирають або експертів, або пропагандистів. Другий спосіб — виправлення та доповнення — на «каналах Медведчука» теж використовувався у викривлений спосіб. Вони дозволяли собі це, аби підтримувати Росію та дискредитувати Україну.

«Журналісти можуть перебивати гостей. На «каналах Медведчука» вони перебивають їх, коли ті підтримують Революцію Гідності, або критикують Росію. Вони говорять їм: «Секундочку, але ж війна не визнана».

А коли гості говорять, що «органами військових торгують представники влади», то журналісти мовчать. Нестор Шуфрич каже, що вони не встигали реагувати в прямому ефірі на ток-шоу. У такому разі у мене є дружня порада: купіть собі великий екран, на ньому пишіть гостю питання. Ви зекономите купу грошей на журналістах, які все одно нічого не роблять».

А по-третє, саме журналісти й канали загалом вибирають теми та запитання.

«Наприклад, тема «Жінки в політиці — за чи проти?» уже з самого формулювання — треш. Коли ведучий запитує «Що жінки забули в політиці?», то це також треш. Коли ведучий запитує, чому Зеленський не може передумати і вести перемовини з Росією — це треш. Це журналісти впливають на те, що говорять гості».

Так, можна сказати, що пропагандистський треш, який собі дозволяли гості «каналів Медведчука» неможливо передбачити. Але одних і тих самих псевдоекспертів на ці канали кликали постійно.

Наприклад, що регулярно собі дозволяв постійний гість Ренат Кузьмін? Наголошую: регулярно.

«Ренат Кузьмін системно повторював одну й ту ж саму брехню. Мовляв, колишній посол Канади в Україні каже, що США і Британія визначали нашу зовнішню політику, забороняли нам закінчувати війну. Це інтерв’ю ґуґлиться буквально 5 хвилин.

Знаходиться справжня цитата, де він каже, що вони давали нам поради. І справді США просили нас не приймати вагомих рішень певний час, тому що «скоро ситуація зміниться на нашу користь» (прийде Байден, наведе порядок). Тому зараз не варто погоджуватись на те, що хоче Росія. Мовляв, скоро сила буде на нашому боці.

Але перекручені слова експосла Кузьмін повторював на кожній програмі пів року. Ким треба бути, щоб не заґуґлитти, і не опонувати йому?».

Ще одним постійним гостем на «112», NewsOne та ZIK був міністр транспорту у 2005 році Євгеній Червоненко. Я не буду наводити багато його трешових цитат. Згадаємо лише ефір-дискусію з нардепкою від «Слуги народу» Галиною Янченко. Він ображав її від самого початку розмови, а зрештою вона пішла зі студії після ось цих слів:

«Вам надо научиться правильно, свдинув ноги, сидеть на ток-шоу, девушка».

Так, ведучий зробив зауваження гостю. Але продовжив розмову з Червоненком. Ярослав Зубченко згадує приклад адекватної модерації подібних ситуацій.

«У нас є справжній приклад. Олексій Арестович в ефірі каже про «женскую общагу ПТУ». Ведучий «Свободи слова» Вадим Карп’як йому відповідає: «Це сексизм, у вас є шанс на вибачення, використайте його». А потім гостя покидає ефір, і ведучий його закінчує. Адже балансу в студії більше немає. Тобто є приклад того, як це має працювати. Це реально».

Я неодноразово пояснювала своїм близьким та друзям, що, додавши до свого імені слово журналіст, ти журналістом не станеш. Що заступник керівника адміністрація Януковича Андрій Портнов не журналіст. Що бізнесмен та проросійський політик Андрій Пальчевський не журналіст. Проте на «каналах Медведчука» власні програми мають політики або ті, хто співчуває конкретним політикам.

Ярослав Зубченко розповідає, що тут політиків, які балотувалися, називали незалежними експертами. А ведучих — гостями.

«На «каналах Медведчука» власні програми мали Ілля Ківа, Вадим Рабінович, Олена Лукаш, Портнов, Червоненко, Співак. Всі вони, крім Портнова і Лукаш, в той час балотувалися. У програмі Рабіновича були вступні титри, де за кадром наспівували «За життя».

Тобто додаючи дисклеймер «Канал може не поділяти думку гостя», вони намагаються зняти з себе відповідальність за озвучене в ефірах. Проте ведучі «112 Україна», NewsOne та ZIK дозволяли собі пропагандистські висловлювання й у програмах без таких заставок.

«Починаючи від того, що ведуча Діана Панченко в прямому ефірі каже: «Я буду називати Стерненка вбивцею». Незважаючи на те, що за базовими стандартами (навіть не журналістики, а будь-якими) ніяких вбивць до рішення суду бути не може.

Руслан Коцаба в ефірі власної програми заявив, що самопроголошені терористичні російські «республіки» проголосили себе у відповідь на АТО, тобто це була самооборона з їхнього боку. Ведуча каналу ZIK Анастасія Дайнод обурювалася, що українська влада продовжувала робити з Росії монстра.

Це саме такий рівень трешу, коли ведучі прямо підтримують російську агресію проти України».

Ведучі дозволяли собі на постійній основі транслювали відверто антиукраїнські та проросійські тези. Підігрували фейкам про біолабораторії США, зовнішнє керування Україною, утиски російськомовних.

Тож у чому різниця між журналістом та пропагандистом? Пояснює колумніст та оглядач «Детектора медіа» Ярослав Зубченко.

«Журналіст — це людина, яка розповідає факти, якими б вони не були. Пропагандист — це людина, яка закладає певну думку, підбираючи під неї позиції та факти.

Тобто, якщо якесь загострення на фронті, то журналіст каже про загострення на фронті, розповідає про його реальні причини або позиції з цього приводу. Пропагандист каже, що винна Україна в загостренні проти себе самої. І шукає людей, які зможуть це підтвердити. Підбирає якісь факти, вирвані з контексту, які зможуть це підтвердити».

Попри блокування «канали Медведчука» продовжують мовити на YouTube. І трешу там побільшало. Хоча, здавалося б, куди далі.

«Раніше це були 3 окремі канали, а тепер один. І весь треш трьох зібрався в одному. Раніше, на жаль, на ці канали ходили представники різних партій. Тепер там лише треш. Там лишилися люди, в яких зовсім немає поваги до себе, немає іміджу. І вони собі можуть дозволити ходити на канали, які потрапили під санкції через підтримку російської агресії».

Тож чи мають журналісти мовчати, коли їхні гості дозволяють собі транслювати відверті фейки чи підтримувати російську агресію брехливими псевдофактами? Чи можна говорити про свободу слова у ЗМІ, куди регулярно кличуть проросійських не експертних у темі політиків та діячів? Я навела вам факти, висновки робіть самі.

І це був останній випуск третього сезону програми «ДНО: дезінформація, наклеп, обман».

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS