Борщ і Малевич: як Росія намагається показати світу, що вона культурна нація, а не агресор

Ось так на російському пропагандистському каналі «Россия 1» у сюжеті «Вести. Крым» говорять про український борщ:

«Я думаю, що борщ — наш. Коли я кажу «наш», я маю на увазі нашу Вітчизну, як мінімум cхіднослов’янську. Я дуже сподіваюся, що борщ колись стане об’єктом дружби, а не роз’єднання, як сьогодні намагаються представити деякі українські кулінари, гадаю, з подачі українських політиків».

Історію під назвою «На Украине развернули войну за борщ» починають з кухні кримчанки, яка готує борщ для родини. Звісно, розказуючи, що окупований Крим — нібито частина Росії. Міфи про єдиний слов’янський народ ми розвінчували у попередніх двох випусках програми ДНО з істориком Кирилом Галушком.

Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті

І повернемось до борщу. Як ви вже могли здогадатися, кухар, який не дає спокою російському телебаченню, це Євген Клопотенко. В ефірі Громадського радіо ми з ним теж говорили про національну ідентифікацію борщу.

«Якщо ЮНЕСКО офіційно внесе борщ в культурну спадщину України, то росіяни не зможуть говорити, що це їхня страва».

На початку жовтня експертна рада рекомендувала Мінкульту включити до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини «Культуру приготування українського борщу». А у грудні профільний міністр заявив, що нині ведеться робота із визнання борщу об’єктом нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Тож чому це так важливо? Для чого ця боротьба за українськість страв? Сьогодні говоримо з Любов’ю Цибульською, керівницею групи з аналізу гібридних загроз в Українському кризовому медіацентрі.

М’яка сила, тобто культурна, а разом з нею й кулінарна дипломатія, на думку Любові Цибульської — одна з найважливіших складових боротьби за ідентичність та незалежність.

«І борщ, і все, що стосується нашої культури — це частина нас, нашої історії та ідентичності. Те, що Росія намагалася зробити з українцями багато років — це стерти нашу власну ідентичність, нав’язати нам свою: російську чи радянську. Такі речі, як борщ, українські художники (які промотуються росіянами як російські) — це все є надзвичайно важливим. Війна зараз не лише про території, це війна за душі і серця».

Культурне привласнення або культурна апропріація — це про експлуатацію поневоленої культури. Термін виник у 80-х — 90-х роках XX століття. Тоді американський лінгвіст Джон Маквортер пояснював виникнення концепції культурного привласнення «виправданим обуренням щодо білих поп-музикантів, які імітують музику темношкірого населення». Класичним прикладом Маквортер вважає творчість Елвіса Преслі.

Загарбання чужого зокрема й культури для Росії — не новинка. Адже так робила ще Російська імперія. Найцікавіше, що зараз, у цій гібридній війні, РФ привласнює собі українське більше на світовий загал, аніж всередині країни:

«Ворог намагається на весь світ заявити, що Малевич є російським художником, а борщ — російською стравою. Ми не можемо на це закривати очі, не можемо казати, що це має бути поза політикою. У нас вже стріляють. Ви не можете реагувати, коли у вас вже стріляють».

Любов Цибульська пояснює, що культурна дипломатія — важлива складова зовнішніх комунікацій усіх країн.

Культурну дипломатію Українського кризового медіацентру  не обійшли увагою російські пропагандистські медіа. У програмі «60 минут» на каналі «Россия 1» дуже обурювалися дослідженням про привласнені Росією страви.

Любов Цибульська пояснює, про яке дослідження йдеться.

«Ми склали список страв, який Росія активно промотує як свої. Не тільки українські страви, а і литовські, і білоруські. Коли ми подивилися на дні російської культури в різних країнах, на те, що російське МЗС фінансує, ми були шоковані, наскільки багато страв вони апропріюють, позиціонують назовні як свої. Звісно, вони не роблять це для внутрішньої аудиторії, тому що всі всередині знають, що шашлик — страва, яка йде з Кавказу, а також кримськотатарська страва. Але в різноманітних країнах вони це позиціонують як russian».

Спочатку дослідження, так би мовити, «оцінили» у Twitter.

«Нас просто розірвали. У нас за 1,5 дні було 1,5 мільйона охоплення. Якась безмежна кількість ботів написала, які ми нацисти і сіоністи, соросята. Ми зрозуміли, що ми зачепили щось дуже важливе для росіян».

Любов Цибульська називає це свого роду визнанням.

Засновуване висміювання дослідження кулінарної апропріації в основному через міф про «один народ». Мовляв, нащо та Україна починає цю незрозумілу боротьбу за борщ, якщо він наш — нас усіх, одного слов’янського народу.

Важливо розуміти, що режим Путіна використовує культурну апропріацію системно та свідомо. Це частина інформаційної війни, частина державної політики.

«Якщо ви відвідаєте Дні російської культури в якійсь країні, побачите, скільки митців вони називають російськими. Хоча насправді ті люди тікали з Росії, максимально зазнали репресій в Росії, ніколи себе не називали росіянами. Олександра Екстер приїхала в Україну, щоб отримати паспорт УНР, а при цьому на весь світ вона позиціонується як російська художниця. Про це треба говорити.

Росія намагається показати, що має велику, багату культуру. Нібито вона не агресор, який роздмухує війни, а насправді культурна нація. Вони працюють з цим дуже активно. Це треба враховувати, і вибудовувати власний позитивний наратив».

Як би нам не хотілося, але культура — не поза політикою. І в часи гібридної війни з Російською Федерацією, на жаль, за свою ідентичність доводиться особливо вперто боротися.

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS