Адвокати-правозахисники завжди ставили питання про невинуватість своїх клієнтів і доводили, що їхні переслідування є нікчемними — Захаров

Адвокатура спромоглася пережити радянську владу, балансуючи на межі припинення свого існування. Деякі навіть стали відомими під час політичних процесів пізнього періоду СРСР.

Ведучі

Григорій Пирлік,

Дмитро Бєлобров

Гостi

Євген Захаров

Адвокати-правозахисники завжди ставили питання про невинуватість своїх клієнтів і доводили, що їхні переслідування є нікчемними — Захаров
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/04/Antykul-t_Advokaty2.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/04/Antykul-t_Advokaty2.mp3
Адвокати-правозахисники завжди ставили питання про невинуватість своїх клієнтів і доводили, що їхні переслідування є нікчемними — Захаров
0:00
/
0:00

Говорили з директором «Харківської правозахисної групи», українським правозахисником Євгеном Захаровим.

Євген Захаров

Дмитро Бєлобров: З нашим попереднім співрозмовником, Іллею Новіковим,  ми трохи торкнулися теми справ дисидентів і таких легендарних постатей, як Діна Камінська та Софія Калістратова. Як ви гадаєте, чому саме в цей час, у 1960-х−1970-х,розпочинається процес поступового виходу адвокатів з тіні?

Судові процеси 30-тих років не передбачали участі адвоката чи захисника — адвокат Ілля Новіков

Євген Захаров: Все почалося саме тоді, коли влада намагалася звернути «відлигу» та почала «закручувати гайки». У всіх цих людей, які сприйняли «відлигу», як свою, які її вітали, які бажали іншого життя для себе, для своїх родин і для країни в цілому, постав дуже нелегкий вибір, що їм робити далі. Частина вирішила емігрувати, а частина − залишитися та творити моральний спротив тій політиці влади, яка була. Саме з цього і зародився дисидентський рух, правозахисний рух у колишньому СРСР.

Адвокати-правозахисники переважно були не юристами, а математиками, фізиками і представниками інших точних наук, а також гуманітарної інтелігенції. Вони завжди ставили питання про невинуватість своїх клієнтів і доводили, що їхні переслідування є нікчемними.

Це були часи, коли інтелігенція постала проти такої радянської політики в різних формах. Були різні типи поведінки людей в невільній країні, які намагалися поводитися як вільні люди. Це одне з визначень дисидентства.

Слід сказати, що мали велике значення і особисті стосунки, дружба. Скажімо, Діна Камінська з юності була подругою Давида Самойлова, вони вчилися разом ще ледь не в школі. Через нього вона була знайома з багатьма дисидентами.

Григорій Пирлік: Хочемо спитати про зовсім іншу постать. Це радянський адвокат Віктор Медведчук. Ви його у своїй статті називаєте болванчиком. Чому саме так, і як ви можете його охарактеризувати в ті часи, коли він ще був адвокатом?

Євген Захаров: Є таке словосполучення «китайський болванчик». Медведчук просто відігравав роль, яку йому відвели, здійснював цілком стандартний захист радянського адвоката в політичному процесі. Тобто він фактично підтримував обвинувачення і говорив тільки про пом’якшення участі підсудного.

Він, як відомо, був адвокатом у процесі Стуса у 1980-му році і зіграв таку роль. Я, власне, і написав цю статтю тому, що Медведчук стверджував, що «такі були часи, таке було законодавство, всі адвокати були такі». Я намагався довести, що це неправда і не всі адвокати були такі. Я подаю перелік тих процесів, у яких адвокати змогли домогтися пом’якшення долі своїх підсудних, а в деяких випадках їхніх підсудних навіть звільняли в залі суду.

Засуджений Василь Стус

Дмитро Бєлобров: Як це функціонувало? Є адвокатська спільнота, на одному боці є такі, як Медведчук, які фактично співпрацюють з владою. З іншого боку, є Діна Камінська та Софія Калістратова. Як вони спілкувалися у цій спільноті? Які стосунки були між ними там, у спільноті? Як вони співіснували?

Євген Захаров: Насправді, такого спілкування не було. Таких адвокатів адвокати радянські сторонилися і не бажали з ними підтримувати стосунки. Це в провінції. В Москві була інакша ситуація, там взагалі все було менш жорстко в 1970-ті−1980-ті роки, ніж в провінції. Як тоді казали, те, за що в Москві відрубають пальці, в Україні відрубають руку, так порівнювали. Таких адвокатів було доволі багато, саме московські та пітерські адвокати їздили по всьому СРСР і захищали дисидентів. Вони були в одному колі, це були найкращі московські адвокати, це слід підкреслити.

У нас в Україні також були такі адвокати. Був адвокат Іван Єршов, який захищав дисидентів у Києві в декількох процесах. Щодо Івана Коваленка, скажімо, він зміг домогтися більш м’якої міри покарання, ніж бажало обвинувачення.

Тобто те, що каже Медведчук − це неправда. Він відігравав роль, він робив кар’єру. Медведчук був молодим адвокатом, членом КПРС, йому треба було робити кар’єру, він її і робив. Тоді багато хто з молодих робив собі кар’єру на переслідуванні дисидентів.

Василь Стус

Розмову слухайте у доданому звуковому файлі.

Повний випуск програми: Відсоток виправдань у радянських судах наблизився до нуля не в 30-ті, а в 50-ті роки — адвокат Ілля Новіков