Ігор Кулик
Концепт братнього народу дуже важко уживається на чеських теренах після 1968 року — Віталій Бака
Продовжуємо розмову про декомунізацію в Чехії.
Говорили із директором Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті Ігорем Куликом, головним спеціалістом Українського інституту національної пам’яті Віталій Бакою та координатором ініціативи «Остання адреса» в Празі Штепаном Черноушеком.
Дмитро Бєлобров: Обговорюємо ситуацію в Чехії з історичною пам’яттю. Найбільшим політичним аспектом стало знесення пам’ятника радянському маршалу Конєву та встановлення пам’ятного знаку бійцям російської визвольної армії. Чому Чехія вирішила зробити це зараз і чи є це таким процесом подальшої декомунізації?
Віталій Бака: Щоб відповісти на це запитання, треба почати з того, що таке 9 травня для колишньої Чехословаччини і нинішньої Чеської республіки.
Цей день, по суті, державотворчий в політиці і концепції національної пам’яті соціалістичної Чехословаччини. У цей концепт складалося два таких елементи — визволення Чехословаччини Червоною армією та, з іншого боку, концепт радянсько-чехословацької дружби і братерства. Будь-який такий концепт мав би в чомусь реалізовуватись, мати якийсь матеріальний вимір. У розрізі цього на теренах Чехословаччини колишньої було встановлено низку пам’ятників.
За допомогою пам’ятників найбільш просто нейтралізувати той чи інший історичний концепт. Сучасна Російська Федерація активно використовує міф про 9 травня і будь-яка атака на пам’ятники, монументи, які пов’язані з наративом 9 травня вона сприймає як атаку на свій основний концепт пам’яті.
Коли ми говоримо про прибирання Конєва у суспільного простору міста, то в першу чергу згадується не стільки участь Червоної Армії у подіях 1945 року, скільки події 1968 року. Концепт братнього народу дуже важко уживається на чеських теренах після 1968 року.
Григорій Пирлік: Яку роль бійці російської визвольної армії відігравали у подіях Празького постання?
Віталій Бака: Коли ми говоримо про те, що Червона Армія визволяла терени Чехословаччини — ми визнаємо, що вона зазнала найбільше втрат. Але терени Чехословаччини визволяла не тільки Червона армія, а й третя американська армія Паттона, яка визволила Чеський Крумлов. Дуже часто забувається про участь румунських військ, яка друга за кількістю втрат.
Говорячи про Празьке повстання і участь російської визвольної армії, варто сказати, що в подіях у Празі визначну участь брали безпосередньо самі чехи, які оголосили про початок повстання. По суті, вони були основними суб’єктами, які самі визволили терени своєї столиці. Ми не можемо впустити той факт, що бійці російської визвольної армії теж брали участь, як би неприємно це не звучало для Росії.
Григорій Пирлік: Чому у Чехії вдалося зробити антикомуністичну люстрацію, а у в нас ні?
Ігор Кулик: Якщо послухати самих чехів, то вони скажуть, що у них люстрація до кінця не відбулась. Вони так само нею не задоволені. Десь лишились якісь постаті, які досі перебувають на посадах, необов’язково державних, які не були засуджені або проти яких суди були програні. В чому принципова різниця між люстрацією у країнах Центрально-Східної Європи і України? У них це люстрація в класичному розумінні на предмет можливої участі, співпраці з їхніми спецслужбами. В них було нерозривно поєднано люстрація і архіви. В залежності від ситуації, архіви вже були у цивільних установах на початок люстрації, на чолі цих архівів були колишні дисиденти або активні прихильники декомунізації. Очевидно, що вони були зацікавлені в проведенні люстрації попри брак якоїсь документації. Натомість в Україні цього не відбулося і вона тільки триває. У нас люстрація фактично завершилася. Це певний нонсенс, коли самі спецслужби перевіряють факт наявності або відсутності співпраці з іншими спецслужбами.
Дмитро Бєлобров: Чи задоволені ви люстрацією, яка була проведена у Чехії?
Штепан Черноушек: Скоріше так. Завдяки чинному закону не можна було очевидним високопоставленим представникам Чехословацького комуністичного режиму займати якісь серйозні посади в новій, вільній державі після 1989 року. Вони не могли бути в міністерствах, на інших посадах, де великий вплив. Це допомогло певною мірою в декомунізації.
Повну версію розмови слухайте у доданому аудіофайлі
