Крадіжки у витверезниках, хабарництво на дорогах: на яких порушеннях ловили радянських міліціонерів

Пісню з телесеріалу «Слідство ведуть ЗнаТоКі» — «Наша служба и опасна, и трудна» — називають гімном радянської міліції. Кіно і мас-культура в СРСР всіляко романтизували образ міліціонера. Можемо згадати гасло Володимира Маяковського «Моя міліція мене береже», до якого народні творці додали рядок: «Спочатку саджає, потім стереже».

Згадаймо також стрічку «Господар тайги» з Валерієм Золотухіним в головній ролі, Володимира Висоцького в образі Гліба Жеглова у телефільмі «Місце зустрічі змінити не можна».

Гості програми — Григорій Омельченко, генерал-лейтенант, герой України, народний депутат 4-х скликанm та Валерій Кур, радянський та український оперативник, один із засновників Управління боротьби з організованою злочинністю, організатор та керівник Управління кримінальної розвідки в складі МВС України.

Як змінювалась міліція?

Григорій Омельченко: Я почав працювати слідчим в 1976 році і,порівнюючи з нинішньою поліцією, можу сказати, що такого масового порушення законності, прав людини, зловживання і хабарництва не було.

В ті часи було важко уявити, щоб оперуповноважений чи слідчий їздив на «Побєді», іномарок тоді не було. На зарплату, яку отримував слідчий, цього не можна було дозволити.

Про внутрішню ієрархію міліціонерів

Григорій Пирлік: Ведучий історичної програми «Не так» на радіостанції «Ехо Москви» Олексій Кузнєцов за часів Перебудови два роки працював у радянській міліції. Для нашої програми Кузнецов розповів, якою була внутрішня ієрархія міліціонерів і які правопорушення вони могли вчиняти залежно від неї.

Олексій Кузнєцов: Я пам’ятаю, що коли проходив практику у міліції, серед них існувала така ієрархія служб — найбільш і найменш престижних. Дном кар’єри був витверезник. Туди відправляли негідних, вони користувались ситуацією, обкрадаючи тих, хто до них потрапляв у безтямному стані.
Дорожня міліція, ДАІ і служба ВБРСВ (Відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності — прим. ред.) спеціалізувалась на хабарях. Стосовно ДАІ зараз відбувається так само, а що відбувається в УБЕЗ (Управління з боротьби з економічною злочинністю — прим. ред) я, чесно кажучи, не знаю.

Що стосується патрульної служби, то у пізньому СРСР вона принаймні в обласних містах та столицях Союзних республік формувалась за так званим лімітом — це були жителі сільської місцевості, невеликих міст, які приїжджали і вступали на службу з перспективою отримати вищу освіту і осісти у великому місті. Більшість з них відбували свою службу чесно, але були ті, хто користувався, що до них до рук потрапляли громадяни, які не стали б підіймати галас.

Що стосується кримінального розшуку, який в ті часи був безумовно найбільш кваліфікованою службою радянської міліції, то тут були поодинокі випадки порушень. Хоча, як ми тепер знаємо, також була фальсифікація доказів у цілій низці резонансних справ — не для того, щоб отримати хабар, а для того, відзвітувати і закрити справу. Таких справ вилізло досить багато під час Перебудови.

Валерій Кур: Життя працівника правоохоронних органів я ділю на три частини — ейфорія, коли ти прилітаєш туди, як романтик, але це період швидко закінчується. Потім наступає морок — коли ти бачиш це місиво, трупи, вбивства дітей. Цей період триває довше за інші, не всі його витримують — хтось п’є, хтось втрачає здоровий глузд, одиниці витримують. Третій період — коли ти ніхто, ти правоохоронець у відставці.

Про радянські фільми про міліцію

Дмитро Бєлобров: Український кінознавець Сергій Тримбач розповів про те, як у радянському кіно пропагувалася міліція, якою саме вона була і як кіно впливало на сприйняття міліціонерів людьми.

Сергій Тримбач: Образ міліціонера, працівника внутрішніх служб в радянському кіно докорінно відрізняється від того, якими він є в пострадянський період. Ми бачимо сьогодні — міністр Аваков говорить, що поліціянти в нас такі, яким є українське суспільство. В радянський час подібна теза ніяк не приймалася — міліціонер був захисником народу, вихователем. В одному з найвідоміших радянських фільмів – «Сільський детектив» був такий персонаж — Аніскін, міліціонер, якого грав Михаїл Жаров. Він не тільки захищає і провадить розслідування, але і повчає — тобто це такий батько. Другий варіант — це відомий всім Жеглов з «Місце зустрічі змінити не можна», який сповідував таку професійну максиму — ставить людський фактор на 2 план, головне — довести. На противагу йому — персонаж, якого грав Володимир Конкін, Шарапов наївний, але з моральними засадами.

Щодо українського кіно, то тут та сама матриця. Найвідомішим фільм «Народжена революцією. Комісар міліції розповідає», 10 серійний фільм кінця 70-х років. Фільм був навіть відзначений державною премією, там вся історія радянської міліції, там супер позитивний персонаж Кондратьєв, який сповідує найвищі моральні принципи.

Я б назвав також фільм «Бережись автомобіля» Ельдара Рязанова. Нагадую — там історія Юрія Дєточіна у виконанні Смоктуновського, який краде чужі автомобілі, порушує закон, але в ім’я вищих моральних принципів. Він продає ці машини і переказує гроші в дитячі будинки. Його друг — слідчий Подберезовиков у виконанні Олега Єфремова, який опиняється перед колізією, стає на сторону людського.

Про екранізацію реальних кримінальних справ у радянському кіно

Григорій Пирлік: 26 грудня 1980 року на станції метро «Жданівська» працівники лінійного відділу міліції до смерті забили високопосадовця КДБ. Ця історія стала була втілена у фільмі 1992 року – «Вбивство на Жданівській».

Олексій Кузнєцов: Це вбивство — унікальний у Радянському Союзі випадок, коли група міліціонерів створила сталу банду, яка впродовж тривалого часу, розподіливши ролі, розробивши сценарії, займалась злочинною діяльністю — грабунками пасажирів, які за їх уявленнями не стали б підіймати галас. Потім викрилась ціла система покривання з боку їх керівництва.

Повну розмову слухайте в аудіофайлі