9 серпня виповниться рік від проведення президентських виборів у Білорусі, які міжнародні організації та більшість країн визнали сфальсифікованими. Білоруссю прокотилася хвиля масових протестів, за якою слідувала хвиля державних репресій. Були затримані тисячі людей. Наразі в списку політв’язнів, який складає білоруський правозахисний центр «Вясна» — понад 600 прізвищ. А за цей рік люди, затримані у зв’язку з протестами, були змушені виплатити режиму штрафів на понад $1 млн.
Дедалі частіше зустрічається порівняння білоруських репресій зі сталінським терором 1930-х років. Що є спільним та відмінним між двома періодами масового державного насильства, пояснює білоруський історик, запрошений лектор Європейського університету Віадріна (Франкфурт-на-Одері, Німеччина) Олексій Браточкін.
На думку Олексія Браточкіна щодо сталінського терору і щодо сучасних білоруських репресій ідеться скоріше не про схожості, а про спільні проблеми.
«Ми говоримо про державне насильство, яке і зараз у Білорусі, і в часи сталінських репресій практично немає ніяких обмежень. Також ми говоримо про те, що триває боротьба за владу. У сталінські часи влада належала Комуністичній партії, яка створювала демократичний фасад. Те ж саме відбувається в Білорусі. Боротьба влітку 2020 року почалася з того, що авторитарний диктатор спробував зробити чергові вибори, створити демократичний фасад, але це не вдалося, вибори було сфальсифіковано і після цього почалася хвиля масових репресій. Також ідеться про інститути, які допомагають здійснювати репресивну політику. Багато хто знає, що в Білорусі зберіглася абревіатура, яка мала в радянські часи досить тяжку історію — КДБ, Комітет державної безпеки. І, коли говоримо про інституційну спадковість, у Білорусі ми бачимо структури, зміна яких після радянських часів — досить проблемний момент», — каже історик.
Також Олексій Браточкін розмірковує про тактику силовиків щодо затриманих.
«Нагадує сталінські репресії те, як наші силові органи намагаються вибивати зізнання від нібито «ворогів Білорусі», коли вони заарештовують тих, хто брав участь у протестах, або ж, на думку силовиків, може вийти на протести. Зізнання знімають на камеру за допомогою державних медіа і показують це в прайм тайм», — пояснює Браточкін.
На думку історика, відрізняється ставлення суспільства до жертв репресій та їхніх родин.
«Коли держава переслідувала представників опозиції, вона створювала образ, що опозиція повністю ізольована від суспільства, мала свою мету. Влада намагалася показати, що опозиція взагалі не властива громадському порядку в Білорусі. Коли відбувалося державне насильство — наприклад, події на Площі в 2006 році та в 2010 році, побиття депутатів Верховної Ради в 1990ті роки, всі ці події подавалися як справа поміж державою, суспільством та декількома «відступниками». Зараз масовість державних репресій призвела до того, що кожен громадянин, який живе в Білорусі і має хоч деяке критичне мислення, розуміє, що все, що відбувається, може відбутися практично з будь-якою людиною. Закони, які були прийняті, допомагають трактувати будь-яку позицію як екстремістську. На мою думку, тільки маргінали в нашому суспільстві ставляться до жертв політичних репресій як до тих, з ким не треба контактувати, кого треба ізолювати», — вважає Олексій Браточкін.
Із повної аудіо версії програми ви дізнаєтеся:
Розмова відбувається українською та білоруською мовами.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS