Потрібні були зрозумілі художники, які б оспівували дійсність сталінського режиму — Дмитро Корсунь

Пропаганда у витворах мистецтва завжди була, є і буде, але виключно від політичного режиму залежить, наскільки сильно держава буде присутня в кожному малюнку, пісні, романі чи фільмі.

Ведучі

Дмитро Бєлобров,

Григорій Пирлік

Гостi

Дмитро Корсунь

Потрібні були зрозумілі художники, які б оспівували дійсність сталінського режиму — Дмитро Корсунь
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/04/hr-antikult_2020-04-10-_socrealism_site.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/04/hr-antikult_2020-04-10-_socrealism_site.mp3
Потрібні були зрозумілі художники, які б оспівували дійсність сталінського режиму — Дмитро Корсунь
0:00
/
0:00

Радянська держава робила значну ставку на мистецтво, як провідника необхідного світогляду для широких мас населення. Про соціалістичний реалізм в образотворчому мистецтві говорили з істориком, живописцем, членом Спілки художників України Дмитром Корсунем.

Дмитро Бєлобров: Як можна відокремити картини у жанрі соцреалізму від звичайного реалізму? Що можна назвати основними чинниками?

Дмитро Корсунь: Він був перевантажений надзавданнями — хотіли переробити дійсність, переробити людину звичайну в якогось просвітленого, ідейного борця. Причому боролось хороше з прекрасним, повинно було перемогти прекрасне. Ось така утопічна програма була притаманна кожній картині.

Григорій Пирлік: Чому саме цей стиль витіснив інші, зокрема авангард?
Дмитро Корсунь: Це велика трагедія, коли погане перемагає хороше. У нас був дуже сильний авангард. Малевич, Пальмов — це дійсно художники, які проходили нові шляхи. Сталінському режиму потрібні були інші художники — такі, які орієнтуються у свій творчості на традиції передвижництва. Почався терор, і тих художників, картини яких не підходили, не розуміли, просто винищували фізично.

Дмитро Бєлобров: Асоціація художників революційної Росії була базисом для соцреалізму. Чи можна сказати, що вони звільнили для себе таке вільне місце, щоб бути монополістами?

Дмитро Корсунь: Звичайно, це була група, яка була за «зрозуміле мистецтво». Мистецтво авангардистів було занадто елітарним, занадто міським. Потрібні були зрозумілі художники, які б оспівували цю дійсність сталінського режиму. В цей час якраз була колективізація і всі ці процеси мали очолити художники місцевого ряду, народжені в СРСР.
Величезна кількість художників почала винищуватись або потрапляти в якісь маргінальні течії. Головне — те, що була інша група, яку очолив Ісаак Бродський. Він був непоганим художником, у нього були пристойні роботи, але потім він обрав цю стезю. Багато гарних художників перейшли в табір соцреалістів — Греков, Нестеров. Соцреалізм ніколи не був сам по собі оригінальним — це завжди компіляція з якихось класичних взірців.

«Прийом до комсомолу» до смерті Сталіна

Григорій Пирлік: Чи є приклади у живописі, як еволюціонували образи чи можливо історії, як переписувались картини?
Дмитро Корсунь: Згадати хоча б наш київський шедевр – «Прийом до комсомолу» Сергія Григорєва. Коли помер Сталін, одразу його зафарбували. Тобто картина залишилась в музеї, зараз вона висить в Українському Національному художньому музеї. Там видно грубий шар фарби, там де був Сталін у кутку. Оця продажність та заполітизованість всіх сюжетів та тем — це була найогидніша риса в стилі соцреалізму.

«Прийом до комсомолу» сучасна версія

Григорій Пирлік: Чи можна виокремити риси саме українського соцреалізму?
Дмитро Корсунь: Це була єдина хвиля, хоча Україна була більш провінційна стосовно Москви чи Санкт-Петербургу. Українським художникам було важко виставлятись в Москві, це були більш дрібні та побутові теми. Та ж Яблонська, яка написали кілька безперечних шедеврів реалізму — «Хліб», «Ранок», «Лижні змагання», вона завжди була трішечки провінційною.

Тетяна Яблонська «Ранок»

Дмитро Бєлобров: Які твори соціалістичного реалізму мали б залишитися в історії, на вашу думку?

Дмитро Корсунь: Хороший живопис був притаманний багатьом майстрам. Інша справа — вся ця течія була дуже провінційна і навіть трохи смішна на тлі світового мистецтва. В цей час вже працював Ворхол або американські експресіоністи, а тут носилися з ідеями 20-х років. Вони виглядали архаїчно, старомодно і навіть недолуго, але шедеври були.
Були такі особистості, як Юрій Піменов, Олександр Дайнека, Яблонська, зокрема її останні роботи під впливом французьких експресіоністів. Історія мистецтв пишеться тільки особистостями, особистості були.