Патріотизм набагато якісніший, якщо людина критично ставиться до своєї історії, знає про погані й героїчні сторінки — Касьянов

Читайте також: Коли історик починає руйнувати міфи, прихильники міфу сприймають це як зазіхання на святе — Касьянов

Дмитро Бєлобров: Наскільки доречно деконструювати міф під час війни, коли навпаки треба створювати його?

Георгій Касьянов: Коли в суспільстві екстремальні стани, то функція чисто наукового знання у сфері, яка пов’язана з суспільним життям, деформується. Досліднику, який хоче бути тільки дослідником, важко утримуватися в рамках наукового дослідження. Багато науковців таки пішли на фронт: дехто буквально, а дехто — на ідеологічний фронт. Вони дуже добрі історики, знають свою професію, але вони свідомо йдуть на те, щоб працювати на ідеологічних теренах, це свідомий вибір. Я поважаю їхній вибір, але ж не можуть всі піти на фронт, хтось має залишитися у сфері наукового дискурсу. Я зробив такий вибір, але залишатися поза цим неможливо.

У нас чомусь вважають, що якщо людям некритично інсталювати в голови якісь певні парадигми, стандарти, то вони будуть більш свідомими. Я вважаю, що несвідомий патріотизм набагато гірший за свідомий. Якщо людина критично ставиться до своєї історії, знає про погані й героїчні сторінки, розуміє плюси й мінуси, тоді це набагато якісніший патріотизм.

Григорій Пирлік: Що можна виокремити з радянських міфів?

Георгій Касьянов: Найбільш живучий радянський міф у нас — міф про Велику Перемогу. У 2015 році була спроба поєднати цей радянський міф з АТО. Були ролики на телебаченні, де військовий дзвонив своєму діду, який був учасником Великої Вітчизняної війни. У нас потужний міф саме про Велику Вітчизняну війну. Він має певні регіональні риси, але це дуже стійка конструкція. Це фактично основа, центр національної самосвідомості в Росії. Для Росії це дуже важливий міф. Адже міф про Перемогу — позитивний, на ментальному рівні створює дуже хороший образ.

Друга частина міфу: «Ми визволителі. Ми визволили Європу від фашистів».

Третя: «Ми пожертвували для всього світу, зламали хребет звіру». Зараз цей міф модифікувався в східних регіонах нашої країни серед сепаратистів у дуже потворній формі. Вони пишуть «на Київ», «на Львів» на танках, коли влаштовують паради Перемоги. Це ще одна модифікація цього міфу, він має дуже серйозну потугу.

Люди, які живуть на наших територіях, не пов’язують відданість цьому міфу з тим, як до цього ставляться в так званих «ДНР» чи «ЛНР». У нас, на жаль, цих людей починають трактувати як частину сепаратистів, що неправильно. Але міф цей дуже потужний, я назвав би його радянсько-ностальгічним міфом.

Григорій Пирлік: Інший міф, пов’язаний з радянською військовою історією стосується 23 лютого. Наскільки він живучий зараз?

Георгій Касьянов: Це свято вже давно згасло. Є певні сегменти населення, які до нього добре ставляться, але сам по собі він з самого початку був потворним, абсолютно дутим, без якихось серйозних підстав. Я не вважаю його функціональним.

Дмитро Бєлобров: Що від радянської міфотворчості залишилося Україні?

Георгій Касьянов: Фактично це вся структура шкільного курсу або будь-якого підручника поза школою. Всі ці «Історії України» — це такий один метапідручник, метаісторія. Вони всі побудовані за однією схемою, запозиченою в радянському наративі.

Як починався курс «Історія СРСР»? З кам’яного віку, історія СРСР від найдавніших часів. Ми запозичили лінійну радянську схему історії, яка перетікає з одного періоду в інший. Фактично саме вона відтворюється зараз в нашому національному наративі. У нас історія починається якщо не від кам’яного віку, то від князя Володимира, трипільців, від Адама і Єви. Це і є радянський стандарт.

Григорій Пирлік: Чи можна сказати, що говорити про одні риси історичної постаті й мовчати про інші, більш суперечливі — наслідок радянського підходу?

Георгій Касьянов: Колись я сказав, що декомунізація здійснюється радянськими методами, бо по факту це дерадянізація та певною мірою деімперіалізація. У цілому ментальність людей, які зараз руйнують міфи, значною мірою радянська. Вона виключає можливість існування «Іншого», який в той чи інший спосіб кидає виклик центральному наративу. Це суто радянська риса, яка властива моноідеологічним суспільствам, яким і був Радянський Союз, де не визнавалась будь-яка ідеологія, окрім комуністичної. Люди, які просувають національний міф, досить часто ті самі комуністи, тільки з іншим знаком: ті були «+», а ці «-».

Шукайте «Антикульт» у ваших подкаст-програвачах. Підписатися і прослухати стислі 15-хвилинні випуски можна за посиланням.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS