Колекція Серго Григоряна, джерело www.redavantgarde.com/
Програму ведуть Григорій Пирлік та Євген Білий.
23 лютого 1920 року в газеті «Вісті ВУЦВК» (тоді ще російською мовою, тобто «Известия») опублікували декрет Всеукраїнського центрального виконавчого комітету про обов’язкове застосування української мови на рівних правах із російською.
У документі йшлося: «На усій території Української РСР, в усіх цивільних і військових установах має застосовуватися українська мова нарівні з великоросійською. Жодна перевага великоросійській мові неприпустима».
Після публікації декрету всі посадовці в цивільних та військових установах були зобов’язані приймати заяви як російською, так і українською мовою. Винним у відмові або ухиленні від виконання декрету загрожувало покарання «за всією суворістю воєннореволюційних законів».
Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті
Українською мовою почали навчати в школах та вишах, розповідати новини в пресі, українська стала мовою держслужби, постало актуальне українське мистецтво, розквітла література. Період українізації інколи називають справжнім національним ренесансом. Однак вже в 1930-х почалося згортання цієї політики. Національне відродження обернеться тюрмою народів.
Старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України Геннадій Єфіменко вважає: саме політика українізації допомогла більшовикам не втратити владу на українських територіях.
«Більшовики виконали основне завдання — вкоренилися в українському суспільстві. Не просто зберегли владу: багато українців почали вважати радянську владу своєю, особливо це було помітно на селі. І від цієї політики остаточно не відмовилися ані в 1933, ані в 1938 році. У 1933 році замінили так звану «петлюрівську українізацію», яка сприяла культурному розвитку українського народу, на більшовицьку українізацію, коли українська мова залишалася засобом контролю над суспільством», — говорить історик.
За словами Геннадія Єфіменко, варто розрізняти відродження української мови за часів УНР та радянську українізацію.
«Якщо в УНР українізація і дерусифікація були чимось природним, сприяли підйому культури, то для більшовиків із центру це був засіб панування над українським суспільством. Це був засіб, за яким можна було швидше здійснити модернізацію або, як раніше казали, індустріалізацію. Людину набагато легше навчити її рідною мовою», — пояснює Єфіменко.
Хоча декрет ВУЦВК обіцяв покарання «за всією суворістю воєннореволюційних законів», українізаційні норми нерідко саботувалися.
«Вимоги спілкуватися українською мовою для держслужбовців впроваджувалися залежно від регіону: десь раніше, як на Київщині, десь пізніше. Штрафами постійно лякали, але мало кого за це не карали. У грудні 1932 року знову були постанови про те, що тепер точно почнуть штрафувати за незнання української мови. Але нікого не ув’язнили, нікого не засудили за антиукраїнські висловлювання, але звільнити з роботи могли», — наводить приклади науковець.
Розпочавши політику українізації 1920 року, влада згодом впровадила аналогічний досвід в межах інших національних територій. Так у 1923 році постала політика коренізації — в Україні вона торкнулася, зокрема, ще й греків, болгар, німців, поляків тощо.
Повну версію розмови слухайте у звуковому файлі.
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS