«Жертва радянської педагогіки». Як працюють радянські деструктивні меми

«Я – остання літера алфавіту». «Дитина має добре вчитися». «Хто не працює, той не їсть». У новому випуску програми «Антикульт» з’ясовуємо, як відбиваються в нашій свідомості радянські педагогічні установки.

Ведучі

Дмитро Бєлобров,

Григорій Пирлік

Гостi

Тетяна Трощинська,

Юрій Філімончук

«Жертва радянської педагогіки». Як працюють радянські деструктивні меми
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/03/hr-antikult_2020-02-28_memy-povnyi-zapys-1.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/03/hr-antikult_2020-02-28_memy-povnyi-zapys-1.mp3
«Жертва радянської педагогіки». Як працюють радянські деструктивні меми
0:00
/
0:00

Мем — одиниця культурної інформації: він діє так, щоб у свідомості людей залишалося якомога більше його копій. Як приклад можна навести офіційну фразу «Хто не працює, той не їсть» та її протилежний варіант зі стрічки «Операція И»: «Хто не працює, той їсть».

Тетяна Трощинська і Юрій Філімончук

Радянські меми та вплив радянської влади на повсякденне мислення людей обговорюємо з головною редакторкою «Громадського радіо» Тетяною Трощинською та психологом, психотерапевтом Юрієм Філімончуком.

Юрій Філімончук вважає: радянська педагогічна система працювала на те, щоб жодна дитина не виділялася з маси.

«Фраза «Усі люди рівні» значить, що математику можуть розуміти всі однаково добре. А якщо можуть, але не хочуть, то це погано. Завданням тоталітарної держави було не просто диктувати людям, як жити, а залазити в голови, щоб у людей була ідея, що з ними щось не так, якщо вони не такі, як усі. У мене до середньої школи з математикою було все добре. А коли пішли синуси-косинуси, для мене це були просто гарні значки. І я думав, що зі мною щось не так, якщо я не розумію математики», — пояснює психолог.

Тетяна Трощинська додає: установка на те, що всі люди мають бути рівними, стосувалася і побутових речей. Журналістка називає себе «жертвою радянської педагогіки» та пригадує історію із дитинства.

«У радянському дитячому садочку всі повинні були любити буряк. Мені було 4 роки. Я не люблю буряк у борщі, досі не їм борщ із буряком. І, напевно, мала право його не любити. Але, оскільки його давали, всі діти повинні були його їсти. У мене була вихователька, послідовниця педагога Макаренка, Марія Макарівна. Я, напевно, тому на все життя запам’ятала цю людину. Вона підходила, стояла переді мною руки в боки і дивилася, як я буду їсти борщ. Це була щоденна розвага. Вона розуміла, що я їсти його не можу на фізіологічному рівні. Тому Марія Макарівна брала мене за волосся і впихала головою в тарілку. Одного разу вона пихнула так, що весь «рецепт борщу» засох на моїй голові. І коли батьки прийшли мене забирати з дитсадка, вони зрозуміли: напевно, раніше вихователька робила все акуратніше, тому їм не було відомо про це. Батьки не мили мені голову до ранку, щоб з усіма доказами прийти до завідувачки», — розповідає Тетяна Трощинська.

Як відреагувало на цю історію керівництво дитячого садочка, слухайте в аудіоверсії програми. Також ви дізнаєтеся про меми, які стосувалися кар’єри, сексуального життя, приватної власності тощо.