Слушні запитання про фемінітиви

Як ви вже зрозуміли, сьогодні сіятимемо на мовній радійній ниві фемінітиви, тобто іменники жіночого роду, які називають жінок за різними ознаками (родинним чи сімейним статусом, місцем проживання, сферою діяльності, посадою) і які аж ніяк не суперечать морфологічним канонам української мови. До речі, маскулінітиви — назви осіб чоловічої статі. І зауважу, що фемінітиви і маскулінітиви стосуються тільки істот. Вживати фемінітиви — це справедливо та закономірно, і не з погляду сучасної моди, а з погляду давнього явища з глибоким корінням. Втім, судячи з поширених думок, «лупати сю скалу» доведеться ще довго. Бо скала мислення ця — зашкарубла, але мова ні. Вона не скамʼяніє ніколи. 

Що насамперед треба знати про фемінітиви?

Першими виникли ті, які називали жінок у сфері родинного побуту, часто за належністю батькові чи чоловікові. Мабуть, кожен школяр і школярка в Україні знає ось це: «Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала. Тож почнемо повість оцю». І вже тут, у цій першій писаній праці — «Повісті минулих літ», яка дійшла до нашого часу, ми подИбуємо (тобто помічаємо, бачимо) фемінітиви: жінка, жонА, сестра, дочка, поганка, княгиня та ін., що переконує в тому, що вже давньоукраїнській мові кінця І тисячоліття були відомі словотвірні засоби на позначення осіб жіночої статі. В давньоукраїнській мові зафіксовані й клЮчниця (ключьница), господариня (господарыня), тобто господиня, попадЯ (попадья), боголюбиця (боголюбица), мироносиця (мироносица).

У першому українському друкованому словнику — «Лексисі» Лаврентія Зизанія (1596 р.) уже наявні окремі жіночі найменування. 

У ХVІ–ХVІІ століттях жінки починають брати участь у громадському житті, державних і судовИх справах, узаконюється рівність майнових прав жінок і чоловіків. Виникає потреба в словах, які б називали таких представниць суспільства. Також фемінітиви староукраїнської мови (XVl–XVll ст.) набувають народнішого звучання: перЕкупка (перекупниця), швачка, боярка, подкоморянка, ігуменка, паламарка тощо.

У новий український період (ХVІІІ–ХІХ ст.) фемінітиви стають різноманітнішими за формою: гончариха, козачка, женькиня, хліборобка, сірничниця тощо. Збільшилася й кількість спільнокореневих утворень: бОндарка, бондарІвна, бондариха; робітниця, робітничка та ін.

Словники початку ХХ століття фіксують фемінітиви: виборниця, викладачка, виконавиця, випробовувачка, делегатка, демократка, державиця, друкарка, заводовласниця, законодавиця, заступниця, інструкторка, інспекторка, коштодавиця, лікарка, медичка,  мулярка,  професорка, чинниця (діячка) та інші. Висновуємо, що усе старе колись було новим.

До слова, одинадцятитомний академічний тлумачний словник української мови містить понад 800 фемінітивів, а в «Історичному словнику фемінітивів української мови» їхня загальна кількість налічує майже 8000 одиниць. 

Як правильно утворювати фемінітиви? Найпоширеніший спосіб їхнього утворення — суфіксальний. Згідно з чинними правописними нормами, зокрема як йдеться у параграфі 32, у пункті 4-му на сторінках 40 і 41, іменники на позначення осіб жіночої статі утворюємо від іменників чоловічого роду за допомогою суфіксів -к-(-а), -иц-(-я), -ин-(-я), -ес-(-а) та ін. 

І хотіла б уточнити, що СДМ «Український правопис» не встановлював нових правил, які регламентували б уживання фемінітивів, ні, а тільки зафіксував давно усталені моделі їхнього творення.

Суфікс -ес-(-а) рідковживаний в українській мові: баронеса, дияконеса, патронЕса, поетЕса тощо.

Увага! Фемінітиви не утворюємо:

• від назв неістот;
• від іменників типу голова, нероба, сирота, староста тощо, які набувають спільного роду в контексті;
• від слів, у яких уже закладено значення жіночої статі (фронтвумен).
• незмінювані іменники — назви тварин — переважно належать до чоловічого роду: какаду, поні, шимпанзе. Кенгуру — до чоловічого й жіночого роду. Цеце — муха, івасІ — риба. Втім, у тваринному світі також є кішка, лисиця, зайчиха й інші фемінітиви. 

Крім того, питання, як ми використовуємо фемінітиви, визначено в чинному наказі Мінекономіки від 18.08.2020 № 1574 «Про затвердження Зміни № 9 до національного класифікатора ДК 003:2010», цитую: «У КП професійні назви робіт наводяться у чоловічому роді, окрім назв, які застосовуються виключно у жіночому роді (економка, нянька, покоївка, сестра-господиня, швачка). За потребою користувача, при внесенні запису про назву роботи до кадрової документації окремого працівника, професійні назви робіт можуть бути адаптовані для означення жіночої статі особи, яка виконує відповідні роботи (відповідно до пункту 4 параграфа 32 Українського правопису, схваленого постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 427). Наприклад, інженер — інженерка, верстатник широкого профілю — верстатниця широкого профілю, соціолог — соціологиня».

Як на мене, такий підхід — дискримінативний, тому що більшість професій у вказаному нормативному акті маркована чоловічим родом і лише деякі жіночим: медична сестра, нянька, хоч життєва практика засвідчує, що жінки працюють ледь не в усіх сферах трудової зайнятості. Висновуємо, що саме в офіційно-діловому стилі вживання фемінітивів є ускладненим чинними економіко-правовими вимогами. Хоч відомство й продемонструвало лояльність до новітніх гендерних тенденцій, але не запропонувало зразки слів, не запропонувало вичерпний перелік фемінітивів й поготів, який має однотипним і уніфікованим для всіх відомств країни. Такі питання не мають розвʼязувати зацікавлені особи і точно не мають розвʼязувати їхні роботодавці.

Мені прикро почасти чути направду нікчемні жарти щодо пілоток і трупинь. І, підозрюю, що ноги ростуть у цього кепкування, цькування, висміювання та приниження від андроцентризму, тобто культурної традиції, світогляду, центром, нормою якого вважається чоловік і все чоловіче, а жінка та все, що з нею повʼязане, сприймається як другорядне, неважливе, неправильне, відхилення від чоловічої норми. І річ не стільки у самих фемінітивах, скільки у світогляді.

Адже йдеться про розуміння, що жінка має право називатися менеджеркою, редакторкою, журналісткою, викладачкою, борчинею. Але якщо вам не до вподоби послуговуватися фемінітивами, не робіть цього. Зрештою, правопис не зобовʼязує їх використовувати, він лише фіксує можливості мовної системи. Втім, увівши в правописі окрему норму щодо вживання суфіксів для утворення назв осіб жіночої статі від іменників чоловічого роду, чинна редакція правопису непрямо вказала на можливість (і доцільність) вживання цих утворень у повсякденній практиці. 

Саме ж питання фемінітивів в Україні давно вийшло за межі правопису. Ба більше, Україна взяла на себе міжнародні зобовʼязання у сфері забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків, зокрема й щодо використання мови без ознак дискримінації за ознакою статі, і тому в державній комунікації поступово впроваджували і впроваджують практику фемінізації назв посад і професій. 

А щодо пілотки, до слова, пристаю на думку, яку висловила на своїй сторінці у фейсбуці філологиня, літературна редакторка Ольга Васильєва, цитую: 

«ПІЛОТКА (керманичка літака). Правильно і пілотка, і пілотеса, але суфікс -ес- у фемінітивах уживається найрідше. Його ми обираємо, наприклад, щоб уникнути небажаної омонімІї: пілотка — це головний убір, тому пілотеса; або якщо фемінітиви запозичені з грецької (поетеса, дияконеса, патронеса) чи англійської (стюардеса). Узагалі ж боятися омонімів не треба. Візьмімо слово шведка. Воно має щонайменше сім значень: етнонім, цеглянА піч, спортивна стінка, чоловіча сорочка, порода коня, розвіднИй ключ, зовнішня частина стопи (пас або удар шведкою — футбольний термін)».

Чи доцільно вживати фемінітиви у множині, наприклад:

• українці й українки;
• захисники і захисниці;
• учні й учениці;
• учителі й учителькИ;
• освітяни й освітянки;
• дизайнери й дизайнерки;
• читачі й читачки тощо?

Так, доцільно, бо множина має стать, тобто українці, захисники, учні, учителі, освітяни, дизайнери і читачі — це множина іменників чоловічого роду, а українки, захисниці, учениці, учителькИ, освітянки, дизайнерки, читачки — це множина іменників жіночого роду. За родами не розрізняються тільки іменники, які не мають форми однини, як-от: окуляри, канікули, ножиці, сани, ворота, штани, дріжджі, меблі тощо. І на перше місце варто ставити ту стать, якої більше в професії.

Тобто якщо в освіті майже 100 % жінок, слід звертатися так: «шановні вчителькИ і вчителі» або, використовуючи описові конструкції та збірні іменники, «шановна вчительська спільното» або «шановне вчительство». А коли ви хочете сказати щось про українців, то варто згадувати і українок або ж казати «український народ». 

До того ж у шкільних підручниках вимагають у такий спосіб окреслювати стать, коли проводять антидискримінаційну експертизу підручників. Якщо ж це не звертання, то можна вживати узагальнене слово «українці» на позначення обох статей, в такий спосіб обравши коротший варіант, спираючись на закон економії мовних засобів та усталену практику слововжитку.

Загалом впровадження недискримінаційного підходу до всіх сфер життєдіяльності суспільства ґрунтується на низці законів. Насамперед це Конституція України, стаття 24 якої, зокрема, проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за мовними або іншими ознаками; також Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків».

Нагадаю, 3 серпня 2021 року президент підписав Закон, згідно з яким назву свята «День захисника України» змінено на «День захисників і захисниць України». Ось вам і приклад запровадження фемінітивів у назвах професійних свят.

Насамкінець, зверніть, будь ласка, увагу, якщо ви хочете додати до професії жінки слово «пані», то додавати його можна тільки до іменника жіночого роду, формуючи правильну прикладку: пані посолка, пані адвокатка, пані майорка, а не пані посол, пані адвокат, пані майор, адже в такому разі ви утворюєте покручі-гермафродитиви, тобто коли кажете «пані» і додаєте іменник чоловічого роду.

Висновуємо, що фемінітиви в нашій мові — це не данИна моді, вони ніколи не зникали з української лексики. Послуговуватися іменниками-фемінітивами — і наявними, і новостворюваними — доречно, бажано та цілком коректно, якщо позначаємо не сам рід занять (професію, соціальний статус), а його носійку. Кожен з нас справжній українець і кожна  з нас справжня українка, бо мова — головний ідентифікатор нації. Не біймося мови, творімо її, послідовно дотримуючись гендерно виваженої мови.

Дякую, що повсякчас слухаєте «Ошатну українську» зі Світланою Білою на Громадському радіо! Почуймося!