У цьому випуску Валентина Троян крок за кроком, з документальними доказами, розкриває:
Справжнє обличчя окупації — це не лише агресивна пропаганда чи переписані підручники, а й цинічне пограбування. Запоріжжя, Херсонщина та Донбас десятиліттями годували Україну й десятки країн світу. Тут фермери створювали успішні господарства, будували елеватори та розвивали власний бізнес. Проте із приходом «русского мира» український хліб перетворився на об’єкт колоніального грабунку, а фермери — на заручників силового й цінового диктату ФСБ.
Вітаю! Я — Валентина Троян, або просто — пані Троян. У своїх випусках ми часто говоримо про те, як окупанти переписують історію, змінюють шкільні програми, нав’язують чужу ідеологію або залякують цивільне населення. Але є одна сфера, де російський тоталітаризм і колоніальна система виявляють свою первісну, дику і цинічну природу без жодних ідеологічних ширм та пропагандистських гасел. Це — грабунок. Колоніальне, середньовічне, безжальне спустошення всіх можливих природних, промислових та економічних ресурсів захопленої території.
Що саме Російська Федерація зробила з аграрним сектором на тимчасово окупованих територіях Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей? Саме ці регіони десятиліттями залишалися одними з головних зернових центрів України. За даними аналітичних звітів KSE Agrocenter (Центр досліджень продовольства та землекористування Київської школи економіки) та Міністерства аграрної політики та продовольства України, вони щороку забезпечували мільйони тонн зерна. Місцеві аграрії вкладали кошти в сучасні технології, купували нову техніку, будували елеватори й створювали тисячі робочих місць.
Проте після повномасштабного вторгнення разом із російською армією прийшли окупаційні адміністрації, озброєні люди, незаконні укази про так звану «націоналізацію» та компанії-монополісти, які працюють під контролем російських спецслужб.
Щоб легалізувати та масштабувати грабунок, окупаційній адміністрації знадобилася централізована структура. Вони не могли просто відбирати зерно мішками — їм потрібна була системна юридична машина. За даними розслідування Центру журналістських розслідувань (ЦЖР), у травні 2022 року так звана «військово-цивільна адміністрація Запорізької області» видала офіційне розпорядження про створення підприємства «ГУП Государственный зерновой оператор» (ГЗО) з дислокацією у Мелітополі.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб РФ (ЕГРЮЛ), очолив цю структуру Микита Бусел — російський бізнесмен із Санкт-Петербурга, який раніше керував готельними та комерційними структурами в РФ і має тісні зв’язки з російськими силовими відомствами.
Механізм віджимання чужого агробізнесу на окупованій території був відпрацьований за чітким юридичним алгоритмом:
За матеріалами розслідувань Херсонської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора України, у такий спосіб були захоплені сотні об’єктів. Зокрема, окупаційна влада захопила майно та інфраструктуру потужного агрохолдингу «Продексім» у Херсонській області, а також приватні агропідприємства «Агробізнес» та «Мар’янівське». Усі елеваторні потужності, зерносушарки, лабораторне обладнання та техніку просто переписали на окупаційного оператора, а зерно, яке зберігалося на складах місцевих пайовиків, оголосили «трофейним» або «державним надбанням».
А що ж відбувалося із тими дрібними та середніми фермерами, які залишилися на землі і не змогли виїхати? Окупанти поставили їх перед вибором: або повне розорення і репресії, або продаж врожаю за штучно заниженими цінами.
За даними розслідування проєкту «Схеми» (Радіо Свобода) та матеріалів видання «Економічна правда», окупаційна адміністрація запровадила жорстку систему перепусток та ліцензування. За «указами» гауляйтерів Володимира Сальдо та Євгенія Балицького, вивезення сільськогосподарської продукції за межі конкретного адміністративного району без спеціального дозволу від окупаційного «міністерства сільського господарства» заборонили. На блокпостах військові РФ та працівники ФСБ конфіскують вантажі без належних паперів.
Щоб отримати перепустку, аграрій зобов’язаний:
Окупаційні структури встановили так звані «граничні закупівельні ціни». Влітку та восени 2022–2023 років, коли світова ціна на пшеницю 3-го класу була на високому рівні, а внутрішньоросійська ціна в порту Ростов-на-Дону становила приблизно 13 000 – 15 000 російських рублів за тонну, окупаційний «ГЗО» закуповував зерно у фермерів Запорізької та Херсонської областей за ціною від 4 000 до 6 000 рублів за тонну. Оскільки за такі гроші аграрії не могли навіть перекрити витрати на паливо, добрива та збирання врожаю, це стало прямою формою економічного удушення.
За даними міжнародного аналітичного дослідження NASA Harvest (програми НАСА з моніторингу сільського господарства за допомогою супутників), лише за перший рік повномасштабного вторгнення з тимчасово окупованих територій України зібрали та вивезли понад 5,8 мільйона тонн пшениці загальною вартістю щонайменше 1 мільярд доларів США.
Куди ж далі прямує цей колосальний обсяг продукції? Вивезти мільйони тонн вантажівками — завдання надскладне, тому окупанти миттєво підпорядкували собі залізничну мережу та морську інфраструктуру.
Згідно з дослідженнями Центру транспортних стратегій та розслідуваннями міжнародної групи Bellingcat, основними залізничними вузлами для формування зернових ешелонів стали станції у Мелітополі, Токмаку, Волновасі та Пологах. Залізничні хопери-зерновози цілодобово формують у потяги та спрямовують двома основними маршрутами:
Окремої уваги заслуговує схема реалізації цієї продукції на міжнародному ринку, яка у світовій розслідувальній журналістиці отримала назву «зернове відмивання» (grain laundering).
Журналісти розслідувального проєкту SeaKrime (центр «Миротворець»), видання Lloyd’s List Intelligence та Financial Times детально задокументували схему обходу міжнародних санкцій:
Хто ж купує це зерно? Хто свідомо чи несвідомо стає співучасником воєнного злочину? Завдяки кропіткій роботі української дипломатії, правоохоронних органів та міжнародних розслідувачів, сьогодні ми маємо чітку географію збуту.
За даними розслідувань видань «Економічна правда» та Reuters, головним сірим хабом для прийому викраденого українського зерна був режим Башара Асада в Сирії. Порти Тартус та Латакія регулярно приймають російські та сирійські судна із Севастополя. Окрім Сирії, викрадена продукція прямує до Ірану, а також до окремих країн Північної та Східної Африки (зокрема Еритреї та Сомалі), які перебувають у прямій політичній та економічній залежності від Кремля.
Українська держава постійно відстежує ці маршрути та блокує нелегальні поставки. Найбільш резонансним прецедентом стали події липня 2022 року, коли за запитом Офісу Генпрокурора України влада Лівану затримала в порту Триполі сирійське судно «Laodicea» з тисячами тонн борошна та ячменю на борту, вивезеного з окупованого півдня. Хоча пізніше під сильним дипломатичним та економічним тиском Москви Ліван відпустив судно, цей випадок довів можливість юридичного блокування викраденого майна у міжнародних судах та портах.
Російські трейдери демпінгують на світовому ринку, пропонуючи пшеницю зі знижкою у 30–40 доларів на тонні тим країнам, які заплющують очі на її походження. Оскільки собівартість цієї пшениці для окупаційних структур практично нульова, оскільки її просто вилучили у фермерів за копійки — маржинальність цього тіньового бізнесу для ФСБ та окупаційних адміністраторів сягає сотень мільйонів доларів чистого готівкового доходу, який потім іде на фінансування війни.
Проте найстрашніший і найтриваліший наслідок російської колоніальної політики — це системне, планомірне знищення аграрного потенціалу українського півдня на десятиліття наперед.
Апогеєм цього екоциду та нищення інфраструктури став підрив російськими окупантами греблі Каховської ГЕС 6 червня 2023 року. Зафіксовані дані Державного агентства водних ресурсів України та Мінагрополітики свідчать: катастрофа повністю позбавила джерел води Каховський магістральний канал, Північно-Кримський канал та Дніпровський каскад зрошення. Понад 500 тисяч гектарів унікальних меліорованих земель у Херсонській та Запорізькій областях залишилися без поливу і за кілька років ризикують перетворитися на напівпустелю.
Фермери, позбавлені води, техніки та можливості чесно працювати, змушені кидати господарства. Поля замінні, заростають бур’янами, а унікальні системи крапельного зрошення розкрадаються. Це свідомий геноцид українського села та знищення економічної самостійності регіону.
За міжнародним гуманітарним правом дії Російської Федерації є вичерпним переліком воєнних злочинів. За Римським статутом Міжнародного кримінального суду (МКС), загарбання або грабунок майна (pillage), а також свідоме позбавлення цивільного населення засобів для існування є прямим порушенням Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни.
На сьогодні Офіс Генерального прокурора України, Служба безпеки України у співпраці з Міжнародним кримінальним судом у Гаазі вже повідомили про підозру:
Усі ці матеріали формують доказову базу для майбутніх міжнародних трибуналів та стягнення репарацій із матеріальних активів РФ на користь постраждалих українських аграріїв.
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди