Олександр Павліченко у студії Громадського радіо
Обмін військовополоненими — дуже складний процес. Востаннє спеціальний етап обміну відбувся 24 серпня, а черговий — 19 серпня. Чому обміни відбуваються нечасто і що треба знати про цей процес?
Про це в етері Громадського радіо говорили з виконавчим директором Української Гельсінської спілки з прав людини Олександром Павліченком.
Насамперед він зазначив: спосіб поведінки з військовополоненими визначає III Женевська конвенція. Перше, що треба знати — він не має нести покарання за участь у війні в статусі комбатанта. І цього пункту не дотримується Росія, коли порушує кримінальні справи й судить українських військовополонених, особливо «азовців» та бійців деяких інших підрозділів.
«Це створює певну проблему з їхнім поверненням. Ціна повернення таких військовополонених є вищою, повертати їх складніше», — наголосив правозахисник.
Він наголосив: вся процедура обміну є засекреченою та проходить у тиші. Говорити про успіхи так і невдачі на цьому етапі треба дуже обережно, каже Олександр Павліченко.
Бо будь-які вербалізовані речі можуть дуже негативно відбитись як на процесі як перемовин, так і самих обмінів.
Директор УГСПЛ наголошує: цей процес налагоджений і відбувається, хоча й з різними затримками або навіть помилковими передачами осіб, які б не мали потрапляти в Україну. Коментуючи питання затримок, він наголосив: не варто акцентувати на тому, що Росія робить це навмисно. Загалом він зазначив, що процедура обміну здійснюється, двосторонні зв’язки функціонують і якісь переговори відбуваються.
«Але було б варто мати ще якихось учасників, які б могли бути каталізаторами цього процесу. Це могла б бути якась держава-покровителька, або організації, які б могли виступати такою парасолькою. Але це не Міжнародний Комітет Червоного Хреста. Це може бути якась інша організація, до якої може бути довіра з обох сторін. Бо якщо росіяни запропонують нам, скажімо, якусь організацію з Зімбабве, яка може виступати посередником, то зрозуміло, що Україна на це не погодиться. А Росія навіть не погоджується на участь Швейцарії в допомозі з поверненням цивільних осіб», — наголосив Олександр Павліченко.
Він каже: є проблеми з невизнанням Росією певних норм міжнародного гуманітарного права. Хоча й додає: такі норми не є прямим зобов’язанням, а лише можливістю, інструментом, який можна використати. Але РФ вважає, що не хоче їх використовувати.
За словами Олександра Павліченка, за визначенням військовополонені мають перебувати на території держави, яка їх захопила, до завершення бойових дій. Тому прямої вимоги повернення військовополонених в межах одного місяця чи року не існує.
Також потрібно розуміти, що обмін військовополоненими — це взаємний процес. Людей міняють в адекватній кількості або ж залежно від рангу: наприклад, офіцерів на офіцерів, рядових на рядових і так далі. Це відбувається за взаємними домовленостями. І ці домовленості досягаються непублічно.
«Це все таємні переговори. І чим менше буде уваги й висвітлення цього процесу, тим більше шансів на ефективне його продовження», — наголосив правозахисник.
Загалом він наголосив: вплинути на цей процес неможливо. Є лише два варіанти: або призупинити його, або дати можливість йому відбуватися так, як він відбувається. Утім він додав, що обміни мають відбуватися з урахуванням максимальної вразливості тих, кого повертають.