Я думав, це мій останній день — експолонений про момент, коли росіяни здали його бойовикам «ДНР»

Валентина Троян: Дмитре, як ви потрапили на фронт?

Дмитро Шеретун: Задовго до початку війни я багато років жив у Москві. Спочатку не дуже сприйняв Майдан. Коли приїхав на Новий рік, побачив, що це дуже схоже на Помаранчеву революцію, потім, коли почалися події на Грушевського, то я приїхав і вже залишився в Україні.

Валентина Троян: Ви переглянули свої погляди?

Дмитро Шеретун: Так, я побачив, що почалися реальні дії, щоб щось змінити. Я це підтримав, не міг залишатися осторонь. Після Майдану всі мої знайомі почали готуватися до війни і я почав шукати собі батальйон, де зможу воювати.

Валентина Троян: Як потрапили у батальйон?

Дмитро Шеретун: Записався добровольцем. Пощастило, що були місця, хоча було багато охочих. Місяць проходив вишкіл і вже у червні ми були на фронті. Перші бої були за Попасну. Там же були перші втрати батальйону і перший серйозний військовий досвід.

Валентина Троян: Із якими думками та почуттями ви їхали на задання в Іловайськ?

Дмитро Шеретун: Досить важкі були думки, тому що я був в останній групі батальйону, яка вирушала на Іловайськ. Ми вже знали, що там важкі бої, ми знали, що багато втрат. Як для нашого батальйону, то дуже багато. Наприклад, Лисичанськ ми без жодного «двухсотого» взяли. Ми розуміли, що можливо, ніхто з нас звідти не повернеться.

За день до прибуття в Іловайськ ми приїхали на базу до Курахового, у мене був День народження і настрій був взагалі несвятковий. Але по прибуттю до міста вже було нормально — були всі свої хлопці.

Валентина Троян: За яких обставин ви потрапили у полон?

Дмитро Шеретун: Ми виходили зранку 29 серпня нормальною похідною колоною. Сказали, що буде «зелений» коридор. У мого побратима 29-го був день народження і ми планували, як ми будемо святкувати. Звичайно, нам було досить сумно, адже за весь час боїв з батальйоном ми жодного разу не відступали. Зненацька починається обстріл колони: спочатку зі стрілецької зброї, потім — танки. Нашим бійцям вдалося захопити російську позицію із танками і десантниками. Росіяни цього явно не очікували — що ми підемо їм у лоба — і ми на цій позиції трималися майже дві доби. Ми не змогли вийти, тому що у нас було багато поранених. Ми не могли просто так залишити понад сотню поранених. Велися переговори із командиром російського підрозділу. Ми всі чули по рації, як він дав «слово русского офицера», що наших поранених передадуть Червоному Хресту, а нас не віддадуть «ДНР». Такі собі умови, але краще ніж нічого, тому що боляче дивитись, як помирають твої побратими, а ти нічого не можеш зробити.

Ми склали зброю. Досить дивно, але росіяни віддали поранених Червоному Хресту, а батальйон «Донбас» віддали деенерівцям.

Валентина Троян: Як ви зрозуміли, що вас віддають бойовикам «ДНР»?

Дмитро Шеретун: Теж такий неприємний момент. Ми були на полі і неподалік поля проходила дорога. Бачимо, що на дорозі зупиняється бусік приватівський (ПриватБанку — ред.) броньований і з нього кулемет стирчить. Ми розуміємо, що це явно не наші. 100%. І приїздять ще дві чи три машини великі, звідти виходять сєпари і кажуть «Ну, що, укропи, доскакались?» Чесно, я думав, що це мій останній день. Я був у цьому впевнений. Нас погрузили у ці машини. Місцеві хлопці сказали, що нас везуть у Донецьк. У Донецьку, ну що там могло бути? 24-го провели цей «парад полонених». Думав: нас теж так проведуть, а потім — швидесенько розстріляють — і все.

Слухайте також: «Я себе відчував якимось «терористом Аль-Каїди» — експолонений про «суд» в окупованому Луганську

Потім нас пошикували у донецькому СБУ. Там були місцеві, які на нас лаялись. Теж довга і неприємна історія. Але нас не розстріляли, нас не повели цим «парадом». Нас просто спустили у підвал. Перше враження від підвалу: близько сотні людей, а це бомбосховище, розраховане на 20 людей; немає де спати; немає їжі, один туалет. Перша їжа була через добу. Це був суп із соляркою. Потім почалися допити, катування, побиття. Це відбувалося протягом чотирьох місяців полону.

Повну версію розмови слухайте у доданому аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS